Заза Буадзе: Комедія про АТО матиме грандіозний терапевтичний ефект

Режисер Заза Буадзе за останні два роки зняв два резонансних фільми про Україну. "Червоний" присвячено темі українського національного опору часів СРСР, "Позивний "Бандерас" - темі АТО. І має плани вже на наступний фільм, теж про Україну.

Про те, як воно – знімати фільми про війну, коли ця війна ще триває, про долю українських фільмів в національному прокаті, плани на наступний фільм та інші теми він розповів час онлайн-конференції Depo.ua.

- Більшість питань, які нам поставили протягом того часу, що висів на сайті анонс – про ваш фільм "Позивний "Бандерас" і несправедливість щодо нього. Багато хто обурюється тим, що фільм хороший, але провалився в прокаті. Ви теж так вважаєте?

Це складне питання. Формально так, коли бокс-офіс складає 2 млн грн, при бюджеті близько 40 млн. але з іншого боку поки що, за рідкісним виключенням, український фільм не може окупитися в національному прокаті. Тим паче такий складний постановочний як "Бандерас", військовий детектив, з усіма складнощами, тощо. Але мені здається, що, судячи з відгуків, судячи з резонансу, певною подією цей фільм усе ж таки став. Хоча б тому, що в цьому жанрі це перший отакий фільм, і в цьому сенсі ми, вибачте за нескромність, першопроходьці. Разом із тим, я хочу сказати, що жанрове кіно – це дуже важкий шлях, але і дуже важливий, тому що жанрове кіно – це дуже важлива складова, якщо ми говоримо про повноцінну кіноіндустрію. Жанрове кіно – це хребет індустрії. Тому мабуть усе ж таки хтось мав пройти цим шляхом. Ну не скажу, що ми зовсім вже перші-перші, тому що якщо говорити про фільми на військову тему, звісно що ми не перші. Є знамениті "Кіборги" в першу чергу.

Але жанрове усе ж таки ми мабуть. Далі і інші будуть працювати в цьому жанрі, зроблять кращі фільми, в тому числі і я збираюся далі працювати в цьому жанрі.

Тож, відповідаючи на ваше питання, так, формально бокс-офіс 2 млн грн – це дуже мало.

- Ви на прес-конференції після прес-показу кілька разів висловлювали бажання про те, щоб якомога більше людей прийшли в кінотеатр на фільм. Як ви потім переживали, спостерігаючи, скільки людей прийшло?

Я живий чоловік, звісно, переживав, я не робот. Але на щастя я в роботі, я працюю, в мене в виробництві зараз один фільм, готується кілька нових проектів, тому закриватися дома і сумувати в мене не було часу і це не в моїй природі взагалі.

- Питання від читача. Ви вже пояснили про ваше ставлення до використання слова "провал" по відношенню до вашого фільму, але читачі це слово вживають, тому і я мушу повторювати. "Ваш фільм провалився в прокаті. Безперечно, військові фільми і власна пропаганда дуже потрібні. Але чому такий результат, на вашу думку? І як довго протримається підхід, коли кіно в нас не є бізнесом, а лише розтратою в тому числі і бюджетних коштів?"

Як кажуть в соцмережах, наприклад, те що я читаю, всі нарікають на те, що мало реклами. Мабуть це була теж причина, і мабуть точно причина. Я не очікував, що буде бокс-офіс дуже великий, тому що прекрасно розумію, ще є декілька причин. Це і маленька кількість екранів, ще не сформована звичка нашого глядача ходити в кіно, тим паче ходити на українське кіно, оце все разом і вплинуло мабуть на те, що маємо те, що маємо. В мене є один дуже хороший приклад, пов'язаний з попереднім фільмом – "Червоний". В нього бокс-офіс був 3 млн 10 тис, якщо я не помиляюся, це значить десь 300 тис глядачів. От зараз, сьогодні, можете перевірити в ютубі – більш 3 млн переглядів. Це каже про те, що абсолютна більшість прагне дочекатися, коли кіно з'явиться в інтернеті. Це дуже погано, але на щастя процес звикання триває, і поступово, я впевнений що це стане абсолютною традицією для нашого глядача – ходити на українське кіно. Насправді, два сезони це дуже мало для того, щоб це стало частиною життя нашого суспільства. Але цей процес триває і найпрекрасніше в тому те, що в глядача є вибір. Вже другий рік як одночасно в прокаті кілька українських фільмів різних жанрів. Тобто є з чого обирати, є комедія, бойовик, історичний фільм, є арт-хаусна драма. Це вже дуже важливий показник того, що індустрія існує і ринок вже існує. Раз він починає вже сегментуватися, раз це не просто якійсь безконтрольний процес і вихід українського фільму перестав бути чимось екзотичним, значить ринок міцнішає і це все дуже швидко відбувається. Ще раз повторюю, що ми зараз говоримо про другий сезон, який ще не закінчився.

Головне, щоб все це тривало і глядач прийде, він обов'язково прийде, він вже починає приходити. "Скажене весілля" - чудовий тому приклад, абсолютний рекорд, по моїм даним вже 46 млн грн, чого не було взагалі, ніхто не міг собі уявити… В тому числі, ми не могли собі уявити, що в нас такий конкурент буде. Я вітаю колег, вони, звісно, нас своєю міццю задавили.

- Наступне питання від читача: "Дуже сподобалися два ваших останніх фільми. А якби вам передувало знімати в Україні комедію про Україну, то на яку би тему вона була?"

Питання чудове, тому що я зараз останні кілька днів ходжу і постійно думаю, аналізую в голові перший драфт сценарію, який отримав від чудової сценаристки і поетеси. Не буду зараз робити спойлери і називати імена, але ми задумали проект комедійного фільму і от буквально кілька днів тому я отримав вже перший драфт сценарію, і мені не терпиться, мені не терпиться не дивлячись на те, що перед цим проектом буде як мінімум два інших проекти, мені просто не терпиться почати роботу над цим проектом. Це комедія, я не скажу, що вона інтелектуальна, але якщо наводити приклад, це більше в стилі одного з моїх найулюбленіших режисерів Гії Данелії. От в цьому дусі, при цьому, це жіноча комедія, там головні героїні – сучасні українки.

- Це буде комедія 18+ чи як?

Скоріше за все – так

- А ще одна читачка цікавиться, що для вас було би болісніше: якби глядач пішов, але фільм всі сварили і критикували, і кінокритики б його розірвали в лахміття, або от як зараз, що глядач на фільм просто не пішов?

Критики все одно пройшлись, це чудово і в нас чудові критики. Не усі, але деякі, які традиційно люблять пройтися катком, вони скористалися з цієї нагоди. Я нічого страшного в цьому не бачу, навпаки це дуже цікаво. Але звісно ж було б… давайте говорити про ідеальну ситуацію – було б чудово, якби прийшов глядач, я всім вдячний, хто залишає свої відгуки у Фейсбуці і не тільки, нещодавно я відкрив для себе, що виявляється на сайті "Кіноафіша" є чат, і для мене це було дуже приємне відкриття

- І ви всі відгуки читаєте?

Я не шукаю, я правда не шукаю, але якщо мені надсилають – я дивлюся. Знаєте, ти в воду кидаєш або кругляк або камінець і ідуть концентричні кола. Мені здається, що ми кинули, усе ж таки, не камінець і це приємно.

- Наступне питання: "Как вы убедили настоящих воинов АТО играть сепаров? Как они с этим справлялись в душевном плане?"

В нас було дуже багато зустрічей, наші автори сценарію Артемій Кирсанов і Сергій Дзюба коли замислили цей сценарій, зустрічалися з багатьма ветеранами, і оці бесіди з ветеранами, щоденники одного з них – Сергія Башкова, вони стали таким джерелом натхнення для написання сценарію. І далі вже, коли почалося виробництво, я зустрічався з багатьма і в нас був окремий кастинг ветеранів. Ми записували всі ці інтерв'ю, аналізували, обирали. Вони всі прекрасно розуміли, що це кастинг, і серед них знайшли кілька людей, в яких на наш погляд були дані, вони органічно почувалися в кадрі. Я не тільки про сепарів зараз говорю.

А ті які зіграли сепарів – там вплинуло багато чого, і фактура і дані артистичні, про наявність яких в себе вони можливо навіть і не підозрювали. Але так, зрештою погодилися.

Взагалі був дух такої дуже міцної колегіальності, братерства. Це було дуже важливо. Я нещодавно прочитав коментар на адресу Олега Онищака, це львівський актор, він грав "Індіанця", хтось з глядачів пише, мовляв, я вас вітаю, важко собі уявити, що ви актор, а не військовий. Справа в тому, що Олег ніколи в житті до цього фільму не брав до рук зброю. От його і ще 6 акторів наших ми відправили тоді в Кропивницький, там є такий центр підготовки. Їх там відтренували по повній програмі, на що вони не очікували. Вони думали, що це буде веселе проводження часу. Насправді їх скрутили в баранячий ріг. Коли ми через певний час з продюсером Сергієм Барановим туди приїхали, ми просто не впізнали наших акторів.

А потім в кадрі вони працювали разом з реальними бійцями, ветеранами, в тому числі в деяких сценах персонаж "Індіанець", про якого я вже казав, і реальний "Індіанець" Сергій Башков працювали разом. І звісно для наших акторів те, що поряд були ці хлопці, які звісно коректували дуже багато, вони увесь час контролювали, увесь час щось пропонували – це стосувалося зовнішнього вигляду, поведінки, як говорити, тощо. Тобто коли поряд з нашими акторами працювали такі люди, це створювало геть унікальну атмосферу. І навіть був такий випадок, ми знімали велику сцену: бійка, велика кількість людей… Я до цього ще раз хотів би висловити велику подяку в Генштабу, і 57 бригаді, і Одеській академії сухопутних військ, якби не їхня допомога нічого б такого не було, вони нам допомогли і людьми, і технікою, 57я надала 20 одиниць техніки, і в кадрах в нас в таких сценах військових нема жодної випадкової людини, це все реальні військові або ветерани.

І от якраз ми знімали велику сцену, де було задіяно близько 200 людей в кадрі, з 57 бригади, з Одеської академії курсанти, і от сцена бійки, б'ються два наших актора

- Там де "Беркут"?

Так, командир вдвшників, персонаж Олега Волощенка і командир беркутівців у виконанні Романа Жирова. До речі, Роман Жиров – харківський актор, Олег – з Каніва. А до речі, Роман – ветеран афганської війни, а Волощенко був одним з тих, хто пройшов той вишкіл.

- А Башков кого грав?

Імені нема, він - один з військових. Один з наших. Не тільки Башков там, там і Володя Безрукий, позивний "Пікассо", якраз саме він приїжджав до нас на кілька днів, потім повертався на фронт, потім знову до нас, Жора Турчак, Сашко Абаєв, Патрик Орішко. Я зараз боюся когось упустити. Вклад цих хлопців просто величезний.

- А головного сепаратиста зіграв справжній військовий?

Він ветеран АТО, так само як і виконавець головної ролі Олег Шульга, актор Дніпровського театру, він рік воював на півночі Луганщини. Головний антагоніст – ветеран АТО. Він не актор, в попередньому моєму фільмі, в "Червоному" він стояв в масовці. Але він настільки фактурний і талановитий і просто неймовірна людина! Звісно, це був ризик, коли ми з нашим директором Аллою Самойленко наважилися на це, і обов'язково я маю зараз подякувати неймовірному актору і коучу Ігорю Колтовському який зіграв в "Червоному" крадія в законі "Тайгу", от він був коучем цього нашого антагоніста, він з ним багато працював.

- Наступний читач питає: "Чому ви поїхали з Грузії - з політичних, особистих причин, чи там роботи не було? Чи просто ви так любите Україну?"

По-перше Україна з дитинства – частина мого життя і історично моя родина пов'язана з Україною. Я переїхав до України 11 років тому, випадково. Ми з моїм другом, чудовим українським кінорежисером Тарасом Томенком познайомилися в Берліні, я і він були стипендіатами програми для кінематографістів, ми потоваришували і стали разом писати сценарій. Але потім на деякий час мене запросили в Грузію, там створили вперше фабрику телесеріалів і певний пул режисерів і сценаристів, я поїхав туди. Це тривало три роки і увесь цей час ми кволо писали сценарій з Тарасом, тому що не було часу. Потім з'явилося якесь вікно, він попросив, щоб я приїхав на місяць. Я жив в нього на дачі, сиділи, писали, працювали, ще були якісь зустрічі. Я випадково познайомився з продюсером, який запропонував мені зняти фільм. Я погодився. Це коли ми ще телефільми знімали. Я зняв і вже монтував, коли він запропонував наступний фільм, потім третій. Отак пішло, потім в 2010 році, коли з'явилася перспектива знімати велике кіно, перші пітчінги, в мене якраз був проект, через який і відбулася та наша зустріч – він називався "Урсус – кавказький бурий ведмідь", я там автор сценарію, от ми з ним брали участь в пітчінгу, перемогли, потім наступний пітчинг і отак пішло, я пустив коріння і вдячний долі за це.

- Тобто ніякої трагічної історії за цим не стоїть?

Ні, нічого такого. Я фаталіст, вірю, що нічого випадково не відбувається. І вдячний Верховному автору що він отак вчинив з цим персонажем

- Читач цікавится: "Кого з відомих голівудських акторів ви би взяли на роль Степана Бандера, якби знімали фільм про нього. З не обмеженим бюджетом"

О, не знаю, це питання складне. Можливо це людина, яка дещо знає. В першому пітчингу ми брали участь з двома проектами, перший "Урсус" по якому в цьому році закінчилося виробництво і який в наступному році мабуть вийде, це ко-продукція Україна, Німеччина, Болгарія, Грузія, а другий, він тоді не пройшов і я не сумнівався, що він не пройде, але він досі чекає свого часу, мабуть це має на увазі автор питання. Це проект, який називається "Кохання вбивці", це історія Богдана Сташинського і його дружини. Богдан Сташинський – це вбивця Бандери. І там в цьому сценарії є епізод вбивства Бандери, так. На роль Сташинського і його дружини в нас були кандидати, але до Бандери справа не дійшла, він там – епізодичний персонаж.

- Гадаю, що таке питання виникло тому, що на фільм про Бандеру є соціальний запит і це в будь якому разі був би скандальний фільм. Тому всі постійно думають, хто ж зніме про Бандеру

Я не збираюся знімати про Бандеру, в мене нема такого проекту, чесне слово. Але є проект про його вбивцю.

- Читач питає: "Останній фільм, який викликав від вас щирі сльози?".

Уфф, сльози… Я людина сентиментальна, в мене це часто відбувається. Але отак от зараз прямо і не згадаю

- Ну може якісь з минулих разів

Ми зараз працюємо над проектом, який має запуститися днями, це проект – переможець Мінкультівського конкурсу, це історія теж пов'язана з АТО, але інша по жанру. Ми вже над нею працюємо і згадуємо якісь референси. Як завжди буває, нам завжди потрібен плацдарм, щоб всі говорили однією мовою, щоб вся творча група знала, про що кіно. Останнім часом ми часто зустрічаємося і згадався фільм "Батько солдата", молодь його геть не пам'ятає, він 60-х років, грузинське кіно. В свій час він був мегапопулярний, на фестивалях перемагав як мінімум за головну чоловічу роль і я передивився нещодавно. А цей фільм я пам'ятаю з дитинства. В дитинстві я його переглянув десятки разів, і в дитинстві я ревів. А зараз просльозився. Фінал мене знову вбив. Я рекомендую всім "Батько солдата", це велике кіно.

- А найсмішніше кіно на вашу думку? Яке кіно ви би назвали найсмішнішим фільмом всіх часів?

Знову ж таки я мабуть зараз назву кіно, яке молоді не знають. В моєму дитинстві був американський фільм "Цей безумний, безумний, безумний світ", я пам'ятаю, що в дитинстві нічого смішнішого я не дивився, я кожного разу просто помирав від реготу. От бачите, всі ці спогади пов'язані з дитинством. Мабуть це правильно, тому що тоді формується і смак, і твоє ставлення до кіно. Там коріння, усе ж таки. А в мене до кіно як було персональне ставлення, так і є, всі мої улюблені фільми пов'язані з чимось з мого особистого життя.

Є такий сайт, він час від часу проводить опитування серед українських режисерів про десять найулюбленіших фільмів. І коли мені запропонували, я їх попередив, а потім виявилося, що всі те ж саме говорять – ну неможливо одразу назвати десять. От зараз я можу назвати 10 улюблених фільмів, а спитайте завтра – це буде геть інша десятка. Тоді мене отак заскочили, я назвав те, що прийшло на розум, і серед них був фільм американський, 70-х років, він називався "Новий центуріон". Його теж тільки фанати кіно пам'ятають. Чому я його згадав? В нас була традиція - батько, я, мій молодший брат, ну і мама і сестра, але частіше чоловіки нашої родини: батько і ми з братом, ходили в кіно. І враховуючи, що тато працював і постійно був зайнятий, ми ходили на сеансі о 21й годині традиційно. Батько дуже любив кіно, американське кіно, жанрове кіно. І ми пішли якось на цей фільм. Була зима, в пів на одинадцяту кіно закінчилося, ми поверталися додому через парк. І якісь хулігани з'явилися там. А мій батько, він ніколи не був спортивний, він був товстий. Адвокат. Нас обступили ці хулігани, я злякався звісно, і мій брат злякався, ми були малі. А це були великі хлопці.

Там не було бійки. Я досі не розумію, як мій батько зміг так, що вони злякалися

- Він адвокат, може він їх переконав?

Ні! Не бла-бла-бла, він просто захищав своїх дітей. І оцей фільм "Новий центуріон" про поліцейських, де один з головних героїв Енді Кельвінскі увесь час казав про кодекс честі. І оце той фільм, про копів, де головне – кодекс честі, і оцей випадок з моїм батьком, вони для мене об'єдналися. В мене тільки таке ставлення до фільмів.

- Питання від читача: "Я не про ваші два фільми, але загалом, на вашу думку, чому в Україні знімається стільки гівняного кіно? Усліякі "Гіркі жнива", "Легенди Карпат" і "Щоденники Петлюра" - це ж вочевидь низькопробний продукт, краще нічого ніж таке, бо воно підриває довіру до українського кіно і через таке глядач в кінотеатр вдруге не піде на український фільм. Чи не так?"

Ви знаєте, знову ж таки нещодавно в когось у зв'язку з "Бандерасом" на Фейсбуці була дискусія і якась дівчина написала з приводу "Червоного" що це найгірше, що було знято в Україні за весь час, що існує українське кіно. Має право людина на свою думку? Звісно має. Хтось вважає, що це все жахливо, комусь ці фільми щось дали. Неможна бути категоричним, ми всі різні і наше ставлення, і наші смаки формуються нашим життям, досвідом. Чудово те, що така кількість фільмів з'явилася і той закон переходу кількості в якість ніхто не скасовував. Це все буде. І треба бути дуже наївним, щоб думати, що… Скільки зараз в нас фільмів виходить на рік – 20-30, що всі вони будуть шедеврами. Такого не буває ніде, італійське кіно, колись видатне, часів Фелліні, Антоніоні і Бертолуччі майже, починаючи з 80-х років донедавна було в жахливому стані, жахливої якості, комедії тільки з'являлися. Але потім пішла хвиля і сьогодні з'являються дуже цікаві фільми. Ми зараз кажемо про видатне італійське кіно, з видатною традицією, де вона ніколи не переривалася. І поряд наше кіно, де було провалля величезне, ми практично з 2010 року, коли Держкіно стало іншою інституцією і запустило всі ці механізми, ми зараз говоримо про народження іншого українського кіно. І дискутуємо з приводу 4 десятків фільмів за два цих рокі. Є чудові, є цікаві, є середнячки, є відверто слабкі. І вже зрозуміло, що одним з сегментів будуть такі фільми як комедії, наприклад про DZIDZIO, "Скажене весілля", які будуть збирати найбільший бокс-офіс. Будуть фільми, умовно кажучи, давайте назвемо це арт-мейнстрім, який не для всіх. Вони поки що деякий час не будуть здатні самоокупитися. Але скоро прийде цей час. І будуть фільми зовсім вже для вузького кола, такий арт хаус, який буде орієнтовано на міжнародні кінофестивалі, в яких завжди буде маленький бокс-офіс тут, на батьківщині

- Але ви не вважаєте, що фільми низької якості відбивають в глядача довіру до українського кіно? Він пішов на одну стрічку, заплатив гроші – фейспалм, пішов на іншу – знову йому хочеться піти і не додивится. Ви не вважаєте, що відверто слабкі фільми зараз не треба на екрани випускати?

- А що робити, забороняти? Такого бути не може. Давайте ще раз уточнимо – є фільми, які з допомогою держави виробляються. Є ще фільми, які знімаються на приватні гроші. Всі ці проекти проходять відбір, але 100% гарантії нема ніколи. Був такий французький письменник і сценарист, він написав сценарії до таких фільмів як наприклад "Стара рушниця" з Філіпом Нуаре і Ромі Шнайдер, серія фільмів про Анжеліку, в нього є такі слова, що "Кіно – це величезна праця і трохи дива". Парадоксальніше полягає в тому, що труд мусить бути величезним, тому що без величезного труда ніякого дива не буде. Але який завгодно величезний труд не є гарантією того, що диво відбудеться. Оце диво – в цьому мабуть і є принадність кіно, взагалі творчості. Це диво контролювати, а тим паче гарантувати абсолютно неможливо. Яким би фільм не був геніальним – якщо він лежить на полиці, це мертвий товар, фільм живе коли зустрічається з глядачем, коли відбувається синергія, обмін енергією, коли глядач отримує певний емоційний заряд. Я не вірю в те, що кіно чи взагалі мистецтво змінює життя, воно нічого не змінює і нічому не навчає, воно здатне дати, віддати глядачу емоційний заряд. А наш досвід складається не тільки з життєвого сегменту, головний досвід наш можливо, це наш емоційний досвід. Чому ми дивимося кіно, чому ми читаємо книжки, чому ми слухаємо музику, чому ми ходимо в театр і спостерігаємо за фейковими історіями, вигаданими – от ці історії нам дають емоційний досвід. Так вже влаштована людина, що вона як маленька атомна електростанція, яка постійно виробляє енергію. Але для того, щоб виробляти енергію, те, що ми віддаємо космосу, нам необхідно паливо, а паливо – це емоції, і нам кожному недостатньо нашого особистого емоційного життєвого досвіду. Тому ми як вампіри забираємо цей досвід з фільмів, книжок, тощо.

Але я вже забув з чого почав цю відповідь

- Ми говорили про погані і хороші фільми

І дійшли до дива, так. А оце диво, це коли в темній залі горить екран, щось там відбувається півтори-дві години, в залі сидять люди, які за ці півтори-дві години проживають оце життя. Не своє особисте, вони забувають все, і проживають оце життя. І тоді це все живо, це якась інша реальність, згусток енергії – оце неконтрольоване. Ще раз повторю - 46 млн грн "Скажене весілля", це комедія. Це десь 300-400 тисяч глядачів. Давайте зараз не будемо говорити про те, що в "Скаженого весілля" хороша реклама, 5 млн грн рекламна кампанія, я дуже радий, і десь 20 тис людей – "Бандерас". Абсолютній більшості людей необхідний емоційний енергетичний заряд, який може дати хороший, професіональний… Я ще кіно не встиг подивитися, але всі кажуть, що це дуже професійно зроблена картина, майже голлівудська комедія

- Ну, є різні відгуки

Але, адже це диво відбулося, 200 тисяч або більше людей отримали величезний заряд від тієї картини. І деякий сегмент, якому такий же заряд енергії потрібен був від фільму "Позивний "Бандерас"

- Тобто людина іде на конкретні емоції, які вона хоче відчути

Так, так і неможна під одну гребінку!

- Може тому і комедія краще пішла, що людина не хоче серйозного, а хоче сміятися

Комедія завжди іде краще і завжди буде так, це даність.

- Як ви вважаєте, як суспільство комедію про АТО сприйме?

Це має бути настільки талановитий твір! Є видатний фільм "MASH" Роберта Олтмена, але знову ж таки, давайте говорити про те, що Олтмен – це Голівуд, це видатна кінематографічна традиція. Скільки про Другу світову французьких комедій, з де Фюнесом, з Бурвілем, тощо. Це тому що там ринок (це не грубе слово, це хороше слово) пропонує різноманіття продукту. А під час війни, а в нас війна і це частина нашого життя, наша реальність, загострені всі почуття і як би ми не казали, що звикли до війни, до цього звикнути неможливо, але більшості необхідно випустити оцю пару. І якщо зараз знайдеться сміливець, чи команда сміливців, які знімуть комедію про АТО, (це має бути талановито і дуже і дуже обережно зроблено), резонанс буде грандіозний. Це ж, знаєте, така наша колективна терапія. Теоретично я можу собі уявити, що якщо такий фільм з'явиться, він може викликати великий скандал і великий резонанс, але зрештою він матиме грандіозний терапевтичний ефект. Взагалі не має бути ніяких табу. Тим паче в такому суспільстві як наше, яке формується, яке пройшло дуже важкі часи, яке тривалий час просто, я сподіваюся, ніхто не образиться, суспільством називалося умовно. До речі, для мене що грузинське, що українське суспільство я однаково сприймаю. Воно зараз формується, що в Грузії, що в Україні, політичні нації формуються. А для того, щоб сформувався політична нація, має бути національна ідея, має бути суспільний договір, мовляв, давайте сформуємося як суспільство, давайте сформуємося як здоровий організм. А для того щоб суспільству бути здоровим, як мінімум воно має пройти якійсь медогляд. Якщо в мене щось болить і я буду довго замовчувати, це мене може привести до краху.

- Ви готові зняти таку комедію?

В мене зараз нема такого проекту, але в принципі я не боюся. Теоретично, якщо це буде талановито написана історія, чому ні? Найголовніше – це добре написана історія.