ЧС 2018
Вибори-2019
Онлайн
Сектор
Спецпроекти
Країна Укропів

Лада Лузіна про український Новий рік, чорта Діда Мороза і поліцію під Андріївською церквою

На онлайн-конференції письменниця і гід Лада Лузіна розповіла про новорічні і різдвяні традиції українців, летючих водяників і найкращі дні для загадування бажань

Depo.
14 грудня 2018, 20:00

Міста вже прикрашають до свят, українці скуповують листівки і подарунки.

А сьогодні, у Андріїв день, деякі дівчата приготувалися ворожити на судженого.

Але як новорічні свята відзначали раніше? Де на Андрія панянки шукали коханого? Коли в оселях та на площах почали встановлювати ялинки і чим їх прикрашали?

Який святковий дідусь розносив подарунки українцям у дорадянську епоху, і чи була у українців своя Снігуронька?

Скільки Нових років було у українців взагалі? І де у сучасній столиці можна поринути в історію святкових прикрас?

Наша гостя:

Лада Лузіна
письменниця, гід і колекціонерка новорічних іграшок

(текстова трансляція)

- Добрий день. Вітаємо на онлайн-конференції Depo.ua. Сьогодні говоримо про те, як святкувати Різдво і Новий рік по-українськи. Наша гостя – письменниця, гід, колекціонерка новорічних іграшок Лада Лузіна. Добрий день, Ладо.

- Добрий вечір.

- Ладо, сьогодні Андрія, всі ми знаємо, що на Андрія ворожать. А як ще розважалися українці? Куди, власне, українки ходили шукати своїх суджених? Можливо, були якісь вечірки?

- У цій книжці – "Чарівні традиції українок" (показує книжку), вона вийшла рівно рік назад – є відповіді, напевне, на всі питання, які ви поставили, і які, напевно, поставите. Звертаю вашу увагу: це не чарівні традиції українців, це чарівні традиції українок. Тут саме про ті обряди та ритуали, які жінки проводили без чоловіків, включаючи ворожіння. Навіть є рецепти ворожіння, якими можна сьогодні скористатися. З Андріївською церквою це особливо цікавий момент, тому що вона київська. Було навіть таке ворожіння: вкладаючись спати, потрібно було покласти хрест, або складений хрестом пояс під подушку, і сказати: "Живу в Києві на горах, кладу хрест в головах. З ким вінчатись, з ким заручатись, з тим і за руку держатись". І суджений мав сьогодні наснитися.

Ось бачите, все починається з Києва. Власне, чому? Тому що у Києві, на горі, де зараз Андріївська церква, за легендою, за нашою першою історією Повісті минулих літ, прийшов Андрій Первозванний, став на горі, де зараз Андріївська, і передрік, що тут буде місто велике, і багато церков Господь тут зведе. І його пророцтво збувається. Власне, це найперше пророцтво, пов'язане з цією горою. І тому для незаміжніх українок вона ставала місцем ворожіння.

Відомо, що до революції йшли спеціально на день Андрія на службу, і починали ворожити. По-перше, до кого тебе притисне натовпом, той і буде твоїм судженим. Але у нас же дівчата ініціативні. Вони намагалися долю собі якось підсунути і притиснутися. Але хлопці у нас теж ініціативні. Тому деяким з тих, що притиснулися, поки йшла служба, зшивали ззаду поділ. І коли служба закінчувалася, вони йшли в різні боки, і не могли відірватися один від одного.

Друга тема – треба було вийти на паперть навколо Андріївської церкви після служби і запити ім'я першого зустрічного. Як буде звати першого зустрічного, так буде звати і твого судженого. Але про це знову ж таки знали не лише всі київські панянки, але і всі київські кавалери. Тому вони спеціально йшли на Андрія гуляти навколо Андріївської церкви і називали найбільш неймовірні імена, які могли лише вичитати у святцях, щоб таким чином подражнити дівчат. Більше того, через усі ці молодіжні ворожіння Андріївська церква до революції була таким активним місцем, що навіть на Андрія там чергувала поліція через постійні сварки. Тож взагалі весело розважалися. Цікаво, що самого Андрія особливо в народі не відзначали. Це були саме молодіжні ворожіння, ворожіння на судженого.

Зараз у нас період – десь від Катерини, яка вже була, потім Андрія, скоро буде Варвари, - дні жіночої долі. Дні жіночої долі – от, власне, тут я про це пишу (гортає книжку – ред.) - дуже цікава тема. Майже у всі ці дні ідентичні ворожіння - і на Катерину, і на Варвару, і на Андрія рекомендувалося в Україні зламати гілочку вишні і поставити її у воду. Якщо вона розквітне до Різдва або Маланки, в наступному році вийдеш заміж. Або, як варіант, твої близькі будуть живими, здоровими і щасливими, якщо ти на це загадував.

Причому я колись виклала у Facebook: виявилося, що багато хто це пробував. Мені все здавалося, невже вишня і справді може розквітнути посеред зими? А виявляється, у багатьох і справді розквітала. От я хочу на Варвари зламати і попробувати. Але тут є нюанс – для того, щоб зробити це правильно - як дівчата в Україні до революції: вони не у вазочку воду ставили, а у глиняну підлогу під образами, а воду для поливу вишні носили у роті з колодязя. У них був дуже складний ритуал, а ми намагаємося максимально спростити собі життя. Мабуть, тому не у всіх вишня розцвітає…

Але повертаючись до Днів жіночої долі, на них практично ідентичні ворожіння – причому у цей період ворожіння лише на суджених, причому і у чоловіків. Хлопці теж ворожили, особливо на Катерину, їх теж цікавило, якою буде дружина. У той час не особливо вирішували самі, покладалися на долю. Ось, наприклад, на Катерину йшли хлопці, ставили свічку, щоб Бог послав лагідну дружину, і Свята Катерина посприяла. На Андрія і на Варвару рахували колоди у паркані – багата-бідна-багата-бідна, тобто, пощастить-не пощастить з приданим. Ось, виявляється, яке питання їх цікавило.

Період долі - дуже цікава тема, яку я рекомендую взяти на озброєння всім психологам. Тому що доля в Україні вважалася одухотвореною істотою, себто живою, причому у кожного вона була своя. Ось як ми віримо в янгола-охоронця, так у кожного була своя доля. У кожної був свій характер, у кожного зі своєю Долею були свої стосунки. І от в період долі потрібно було поспілкуватися зі своєю Долею. Пройшла осінь, не посватали - щось з тобою не так. Усім сватів прислали, тобі – ні, ти досі сидиш у дівках. Період сватання минув, а до тебе ніхто не прийшов. І потрібно з'ясувати, що з твоєю долею не так. Варили їй спеціальний борщ – ось тут у мене у книзі показано. У горшику варили борщик, кашку, залазили на паркан і кликали свою Долю. "Де ти, Доле моя? Відгукнись". І її таким чином годували. Себто, Доля була божеством. І можливо, якщо ти її погодуєш, вона подобрішає, і життя тобі влаштує.

Прикольно, що треба було покликати Долю, і слухати, що відгукнеться. Якщо ліс зашумить – це погано, домовини шумлять. Якщо загавкає справа – звідти свати прийдуть, якщо зліва – значить, звідти. Але що я найбільше люблю у народних ворожіннях, це те, що під час багатьох дівочих ворожінь на судженого, цього судженого можна було знайти у процесі. Була така тема, що суджений міг просто ховатися – чекати, коли його обраниця вилізе на тин звати Долю. І коли вона крикне "Відгукнися, Доле моя", він скаже: "Привіт", ну, чи щось інше. Ну і все, така вже Доля.

- А скільки потрібно було сидіти на тому тині?

- Не думаю, що довго. Ти просто промовляєш потрібні слова і чекаєш певний час. А там, як пощастить. Ще була тема – ходити під вікна підслуховувати. Судячи з описів етнографів, іноді почуєш фіг знає що – лаються люди, значить, буде погане у твоїй долі. А бувало дівчата скопом йшли до доброго дядька, який кричав: "Та йдіть заміж усі". І в усіх був хороший настрій, що у них всі здійсниться.

Ось такий перший зимовий період, який закінчується Миколаєм. Взагалі Варвари та Миколая, які на нас ще чекають, - це такі ворота зими. Причому Варвари та Миколая раніше були одним святом. Варвара, Сава, Миколай – ці три дні називалися Микольськими святками, у них треба було активно гуляти – варварити, савити і миколити. Якщо згадати початкову притчу, то святий Миколай дарував подарунки не дітям, а дівчатам. Згадаємо історію, з якої все почалося, з якої Миколая проголосили дарувальником. Було три дівчини, у них збіднів батько, і через відсутність приданого їх мали віддати у бордель. І щоб цього не сталося, Миколай кинув їм таємно у панчохи золоті монетки. І таким чином вони змогли вдало вийти заміж. Тож від початку він влаштовував жіночу долю. І у Болгарії досі Миколай не дарує подарунки дітям, натомість дівчата йдуть у церкву, вважаючи Миколая своїм покровителем, який може влаштувати їхню долю. Не знаю, чи чекають вони на золоті монетки, але просять його про наречених. Тому дуже завершений період саме жіночої долі ми зараз проживаємо: я думаю, гріх не скористатися.

Якщо у вас немає перевірених сімейних ворожінь, можете придбати мою книжку. Тут є календар ворожінь - як і що пересікається, які нюанси. Ось, наприклад, на Варвару треба було варити варенички – таке смішне було ворожіння і одночасно спосіб знайомства. По-перше, дівчата збиралися у хаті, варили вареники. Чий вареник першим спливе, та першою і заміж вийде. А по-друге – вареники ці здебільшого були потішними. Кожна мала зварити його незвичайним способом – пихали туді іноді моркву, іноді ганчірки – і підсунути хлопцям. Хто твій вареник витягне, твій суджений. І вареники ці були кумедні – вкусити і посміятися. Не стільки поласувати, скільки роззнайомитися.

- А у нас зимові свята закінчуються на Водохреще. А як це було раніше? Може, цей період був ще тривалішим?

- Правильно ви кажете. От якраз друга частина зимових свят – вона на нас ще чекає, і вона дуже активна – це період з Різдва до Хрещення. Ми Варвару і Миколая вже не сприймаємо як одне свято, як це робили наші пращури. Так само у нас розірвалася тема Різдва і Хрещення як єдиного періоду. Два тижні це був єдиний цикл свят. Вважалося, що у всі ці два тижні, оскільки у Бога народився Син, він так сильно зрадів, що на радощах дозволив гуляти по землі всілякій нечисті – і чортам, і демонам, і дияволам, і відьмам, звісно, куди ж без них. І от це були два тижні гуляння нечистої сили по землі. Один Святий, а інший – Страшний, коли нечесть особливо сильно бешкетує. Закінчувалося все на Хрещення, масовим вигнанням цієї нечисті, але це окрема тема. Найцікавіше, що посередині було свято Маланки і Василя, яке ми даремно забули, бо це і є наш український Новий рік.

- Себто Старий новий рік…

- Так, але Старий новий рік – це більше радянське поняття. Ми не докопуємося до наступного рівня. А виходить, як вважають етнографи, що саме Маланка і Василь у свій час замінили богів багатства - Волоса і Макош.

От в цьому році вийшла "Новий рік і Різдво в Старому Києві" - це книжка прекрасного києвознавця, вже покійного Анатолія Макарова, і в ній мій невеликий додаток про історію ялинкових іграшок, тому що я їх збираю, і трохи про новорічні традиції. Сподіваюся, що наступного року в мене вийде персональна книжка, зараз її готую, і читаю чудову працю "Коза і Маланка" нашого етнографа Курочкіна. Знайшла її у "Букіністі" – книжка ще 90-х років – тож зраділа. Дуже скрупульозне дослідження. Я дивуюся, наскільки величезна кількість ритуалів пов'язана з Новим роком, і наскільки жоден з них ми вже не пам'ятаємо. А ті, що пам'ятаємо, прив'язуємо до переходу з 31 грудня на 1 січня.

Наприклад, "Як зустрінеш, так і проведеш" було звідси. І ми зв'язували його не з Новим роком, а з першим числом новоліття. Вважалося, наприклад, що у цей день жінці потрібно якомога більше суконь змінити. Тоді у неї весь рік обновки будуть. Але взагалі вся ця тема, оскільки Велес – бог багатства, - була направлена на багатство. Ось чому кутя саме у цей вечір щедра. От у книжці художниця намалювала стіл, де все щедриться. Треба було заставити весь стіл – все скоромне, все найсмачніше. Вважалося, чим багатше у тебе буде стіл на Василя і Маланку, тим більше щедритися буде наступний рік. Тим більше буде грошей і прибутку, тим більше буде врожай, тим більше у дівчини буде наречених, тим більше народиться дівчаток і хлопчиків у господарів.

Коза і Маланка – символи, з якими ходили всю ніч щедрувальники і маланкарі, – були талісманами на привернення багатства, добробуту, плодючості. Як казали: "Де коза ходить, там жито родить". Маланка була її аналогом. Вони прийшли – значить, у цьому домі все буде. Надзвичайна кількість цікавих ритуалів у нас пов'язані з Василем і Маланкою, якими ми чомусь не користуємося. І це дуже сумно.

- Чому саме коза у українців така чарівна істота?

- Ви знаєте, це дуже цікаве питання. У мене менше тижня назад відкрилася виставка "Мій маленький музей Нового року". Ви правильно сказали, я колекціоную ялинкові прикраси за різними номінаціями – старовинні, різних країн світу, українські. Вперше у мене була виставка, я її назвала "Мій маленький музей Нового року". І от там інтер'єри – європейський новий рік, український новий рік, радянський новий рік. В українському там, звісно, стоїть коза на паличці. А моя подруга, яка приїхала зі Швеції, привезла мені шведського козлика. Ми сфотографували знайомство української козли зі шведським козлом. Тому що козел пов'язаний з новорічно-різдвяним циклом не тільки у нас, у багатьох народів. Це такий символ, який іде з дуже прадавніх глибин.

Відомо, що фінський Дід мороз у перекладі – "козел". У Швеції до того, як вони перейняли аналог Санта-Клауса у своєму місцевому варіанті, ходила людина у образі козла, розносила подарунки. Тобто коза, вочевидь як дух природи, символ плодючості, репродуктивної системи була відома людям дуже давно, і українців ця тема не оминула.

- От ви кажете, що Миколай покровительствував дівчатам. А хто дарував подарунки дітям?

- Знаєте, вочевидь тому, що дітей у мене немає, мене це питання цікавило мало. Мене цікавило, хто від початку був дарувальником. І дарував не тільки дітям, а й дорослим.

Ось тут, наприклад, у книжці "Різдво і Новий рік у Старому Києві", а я хочу сказати, якщо ви купите ці дві книжки і прочитаєте їх разом – Макарова і мої "Чарівні традиції українок" – ви будете таким докою зимових свят, що будете всіх вражати знанням традицій.

Я пишу, що Діда Мороза ми абсолютно даремно виключаємо, тому що його прототип – бог Волос, бог багатства, зими і торговлі – і одним з головних моїх аргументів було, що в топографії Києва Волос був покровителем Подолу.

Поділ був торгово-купецьким, там знаходився причал, а все багатство у місто приходило на кораблях, але це було у теплу пору року. А взимку у Київ могли підвозити продовольство і будь-які інші товарами, лише коли дороги сковував мороз. До цього було бездоріжжя. Тому знамениті київські ярмарки Контракти, які теж проходили на Подолі, пізніше призначали завжди після Хрещення, тому що Хрещенські морози – це період, коли холодніше всього. Немає холоду – не доїдеш. Таким чином бог контролював багатство, заморозивши дороги. Також він був богом підводного світу, а підводна вода що собою являє взимку? Звісно, сніг і лід, по якому можна доїхати. Їздили і по Дніпру, і по дорогах. Цікаво – це те, чого немає у книжці, і над чим я зараз працюю, - одна із версій, хто перший почав розносити подарунки – це бог Одін і його дружина.

Причому є версія, що тема шабашу відьом пішла з більш стародавньої легенди про дике полювання богів, які мчаться в осінній і зимній період, коли бурі, метелиці, урагани – себто у період безріччя. Вважалося, що у цей період проїжджає Одін, іноді – Одін з дружиною, іноді – одна дружина по небу і збирає душі мертвих.

Так от Грім, той самий Грім, один з двох братів, якого знаємо як казкаря, прославився ще й тим, що вперше зібрав увесь епос німецького народу, який раніше існував лише у розмовних оповіданнях. Він розповідає цікаву історію про Фрау Хольду – дружину Одіна. Вона з'являється і в інших іпостасях. Зустріч із такою фрау часто приносить багатство. От летіла фрау по небу – прямо як Дід Мороз чи Санта Клаус – зламалася у неї коляска, вона постукала у двері до робітника. Він прийняв її просто як багату даму, у якої зламалася коляска, полагодив їй те, що вона просила, а вона каже: "Прибери, будь ласка, екскременти моїх псів". Йому це прохання не сподобалося, але відмовляти багатій дамі він не міг, тому він зібрав все, що наробили собачки, приніс додому, і все це виявилося злитками золота. І от я хочу сказати, що нинішні Дід Мороз і Санта Клаус у порівнянні з тими богами – ще ті жмоти. Тому що ті боги дарували злитки золота, а ми отримуємо лише цукерочки.

- У Київській русі Одін теж дарував подарунки?

- Ні, це ми говоримо про німецький літопис, а у нас бог Волос, але власне, як ми знаємо з Повісті минулих літ, бог Волос теж ототожнювався із золотом. Тож у нас інфляція новорічних чудес.

- А сам персонаж Дід мороз – було таке в дореволюційній Русі, щоб він розносив всім подарунки?

- У своїй статті я сперечаюся з тими, хто вважає, що Дід Мороз – не наш персонаж. На мою думку, його не можна викреслювати з нашого фольклору, тому що всі ми знаємо і повість Панаса Мирного ("Морозенко"), і найголовніше – казку "Морозко", яку ми сприймаємо як російську. Ну, так де мачуха вимагає вивезти у зимовий рік падчерку, дівчина мерзне, з'являється Мороз, вона правильно відповідає на його питання, гарно з ним поводиться, і він їй дарує дорогі подарунки. Потім донька мачухи приїжджає, по-хамськи відповідає, і Мороз її заморожує насмерть. Ну, це якщо брати не добрий фільм, а народну казку.

Так от, один з аргументів, що Дід Мороз нібито не наш персонаж, не український в тому, що дарувальник Мороз існує в українському фольклорі, а у нас – ні. Це неправда. Є записана нашим етнографом Грінченком казка, абсолютно ідентична цій. Але там з'являється три Морози – я вважаю, що це три зимові місяці. Діє у казці не падчерка і рідна донька, а зла дружина просить чоловіка увезти нелюбиму свекруху – не сприймайте це як керівництво до дій (сміється). І от вона гарно відповідає Морозам, отримує нову шубу і їжу. А при повторній спробі все закінчується дуже погано.

Власне, це традиція українців годувати Мороз. У нас багато кого годували – і Мороза, і Долю. Це спроба налагодити життя з тим світом, який ми перестали сприймати як одухотворений, а для наших пращурів – 150-200 років тому – не було жодних сумнівів, що вони (Мороз і Доля) існують, вони можуть гарно чи погано до тебе ставитися. І от український обряд годування Мороза на Різдво чи на Василя і Маланки – спроба домовитися зі стихією. Він поворює фабули казки. Ти добре до нього – він тобі подарунок, ти погано – він заморозить тебе насмерть.

- А Снігуронька якась у нас була?

- Такої Снігуроньки, як у російських казках, у нас ніколи не було. Тому коли я кажу, що у нас є аналог Снігуроньки, я маю на увазі парних персонажів. У нас є три пари. Але давайте візьмемо дві, третю важче прорахувати. Перша – це Варвара та Миколай – повторюся, раніше це було одне свято. Друга – це Василь і Маланка. Але у нас це не дід і баба, а скоріше подружня пара. Василя і Маланку під час ритуалу колядників і маланкарів вінчав ряжений піп, весілля розігрували. І взагалі є Купала, коли на весілля богів – Макош і Перуна – інколи робили ляльки, якось це обігрували.

А є зимовий період – повний аналог літнього, але з прив'язкою до зими. Коли йде вінчання Макош і Волоса – бога холода. І вважалося, як на Купала був час весіль і кохання, так і на зимові свята вважалося, що дуже вигідно заслати сватів – має обов'язково пощастити. Навіть якщо раніше відмовила, якщо повторно заслати після Василя і Маланки – скоріше за все, вона погодиться. А у часи Богдана Хмельницького була традиція: якщо вкрадеш на зимові святки наречену, навіть якщо батьки проти, якщо хлопець бідний, а дівчина багата, але вас не знайшли протягом певної кількості годин, цю дівчину за тебе віддають. Тож коли Гоголь описав потуги Вакули одружитися з Оксаною, він дуже правильно обрав час. Дійсно, у цей момент можна було переломити долю, навіть якщо раніше тобі давали гарбуза.

- От ми знаємо, що до ялинок прикрашали дідух. А що ще? Які рослини? І коли саме в Україні почали прикрашати ялинку?

- Дуже гарне питання. Власне, я пишаюся і хочу сказати, що виставка, про яку я кажу, - "Мій маленький музей Нового року" – проходить у Українському центрі культури та мистецтв на вулиці Хорива, 19в, і вхід туди вільний. У будь-який день, крім неділі, ви її можете відвідати її з дітками. І там у кутку українського Нового року представлена українська ялинка, і це експозиція, якою я дійсно пишаюся, бо ми, напевне, вперше за 150 років цю ялинку прикрасили.

Якщо ви запитаєте будь-якого етнографа, чи є в Україні ялинка, він скаже: "Ні". І справді, в українській традиції – від Миколая до Водохреща – у нас ялинки немає. Але у нас прикрашали ялинку на старий новий рік – 1 вересня. До Петрівської реформи 1700 року у нас Новий рік відзначали 1 вересня. І треба сказати, що київський Поділ дуже довго свої традиції тримав. Ще у 1880-х роках у дореволюційній пресі це свято описувалося. Чоловіки прикрашали ялинку чи сосну, і навіть був такий парадокс: в той час, як Верхнє місто – багате і аристократичне - брало традиції з-за кордону або з Російської імперії, вже прикрашали німецьку ялинку (а ялинка знайома нам за національністю – німка, Німеччина – батьківщина і ялинки, і новорічних іграшок). Так от, коли тут прикрашали німецьку ялинку, причому не стільки іграшками, скільки яблуками, пряниками, запаленими свічками, у Києві на Подолі прикрашали свою ялинку, нічого не знаючи про німецьку. І прикрашали її так само. Обов'язково – новорічні свічки, аж до того, що замість верхівки або зірки була запалена свічка. Свічки, стрічки, намиста, солодощі, яблука. Практично те ж саме, якщо додати стрічки.

І от ми прикрасили ялинку зі стрічками, тому що опис є, а фотографій немає. Ми уявили собі, як пов'язували стрічки – вирішили, що, напевно, як в українському вінку. Вийшло дуже красиво. І я сподіваюся, що ця ялинка, яку побачать, стане для когось об'єктом для наслідування, тому що ми можемо прикрасити свою ялинку згідно з місцевими традиціями.

- Ви кажете про 1880-й. А може, її почали прикрашати ще раніше?

- Ні, я кажу про те, коли востаннє було зафіксовано – коли були свідки і описання у дореволюційній пресі. А коли її почали прикрашати, точної відповіді немає. Хтось з етнографів прив'язує це до культу дерев часів Київської Русі. Можливо, до приєднання до Російської імперії ми позичили цю традицію у Заходу. Ялинка ж німецька давно існує. Витоки ніхто не дослідив, і я дуже хочу це зробити – мені цікаво, хочеться знати, як ця традиція у нас сформувалася.

- А скільки взагалі ялинок стояло у Києві у період зимових свят і в яких локаціях?

- Ви знаєте, складно відповісти, але ялинка частіше всього якраз на Майдані – там стояла і вічно виростала. До революції стояла біля Думи. Думи на Майдані вже немає, а коли була, поруч з нею ставили ялинку. Якщо дивитися по радянським листівкам – а я не лише іграшки, а й листівки збираю, особливо люблю із зображенням старого Києва – там ти теж часто зустрічаєш ялинку у різних місцях, але в межах нашого Майдану.

Але вона була і на Софійській площі – це теж не нове місце. Урадянський час її і там теж ставили. Тобто ялинка таким цікавим чином кочувала. Я розпитувала маму і відчима – вони обидва кияни, і виросли у Києві – вони теж у дуже різних місцях бачили ці ялинки. Була ялинка не одна – окрім центральної було ще багато. Немає якогось місця, щоб стояла і все. Ялинка гуляла по місту.

- Наш читач просить розповісти про вашу колекцію ялинкових іграшок і назвати свою улюблену іграшку. А також запитує, чи встановлюєте ви у себе вдома природню ялинку, чи може, купуєте штучну? Як ви ставитеся до цього?

- У мене безумовно ялинка штучна. І чесно скажу, останній час мої іграшки – найбільш рідкісні та цінні – весь грудень бачу не я. Їх бачать на виставках. Мені не шкода, і я мислю Музеєм нового року. Я купую їх системно – щоб представити певний період, певну країну. Щоб це була історія новорічних іграшок, а не просто іграшки, підібрані хаотично за принципом "подобається". Найдорожчі для мене іграшки – які залишилися з дитинства. Їх я намагаюся не виносити з дому, ті, які були, ще коли я була маленька, для мене найцінніші, хоча за вартістю в колекції є і дорожчі. Але іграшку дорогу, якщо з нею щось станеться, може, ще і купиш. А домашню вже ніяк не відновиш. Дорожче них у мене нічого немає. Важко навіть серед них назвати най-найкращу. Вся дитяча колекція для мене найцінніша – якщо не за вартістю, то емоційно.

У цій книжці є дуже багато іграшок – далеко не всі з моєї колекції, але сподіваюся, у великій книжці будуть всі. Але хочу звернути увагу на ті, які мене особливо порадували. Це Дід Мороз і дві Снігуроньки. Вони дорогі тим, що вони дуже цінуються. Кожен колекціонер ялинкових іграшок повинен їх мати. Але для мене вони особливо важливі тим, що вони киянки. Тобто Снігуроньки в українському фольклорі не було, а ось в історії українських іграшок була. Тому що одна з найпопулярніших у радянський період Снігуроньок випускалися саме у Києві, на іграшковій фабриці "Победа", на вулиці Глибочицька, 40.

Причому у неї своя доволі сумна історія. Тому що спершу це була Артіль інвалідів – після Другої світової потрібно було влаштувати людей, які втратили ноги. І спершу Артіль інвалідів робила ялинкові іграшки – ось у мене звідти дві Снігуроньки і три Діди Морози. А потім Артіль трансформувалася у фабрику ялинкових іграшок "Победа", де робили відомих і поширених на весь Союз Дідів Морозів і Снігуроньок. Тому вони були одними з експонатів, які мене найбільше порадували, коли я їх придбала.

- А де ще зараз можна придбати такі ретро-іграшки?

- Ви знаєте, знала б я відповідь на це питання… Насправді кожен викручується, як може. Зрозуміло що зараз є досить багато інтернет-майданчиків – olx, violity – це для колекціонерів, раніше я любила aukro – а зараз він з номінації, в якій можеш щось подарувати, зникнув. Є ebay американський, і є ebay німецький. Можна там купувати іграшки, особливо раритетні.

У мене є ціла ялинка, яку можна побачити на цій виставці, на ній іграшки 1880-1930-х років. Це справжні раритети. У Києві ти таке не знайдеш, у нас їх не залишилося. Ти їх можеш купувати тільки на закордонних аукціонах, і ще спробуй виграй. Тому я пишаюся цією ялинкою – вона з різних країн до нас злетілася, щоб кияни теж могли піти насолодитися виглядом справжніх дореволюційних іграшок – найперших, з яких все почалося, за аналогами яких ми потім робили свої . Повторюся, вхід там вільний, безкоштовний, можна прийти і все побачити – і як прикрашати українську ялинку, і як ялинка виглядала до революції.

Слід зазначити, що згідно зі спогадами, на іграшках особливо тоді не заморочувалися, ялинка була їстівною і в якийсь період стала саме дитячої забавкою. Спершу вона була бонбоньєркою для цукерок. Бонбоньєрка – коробка для цукерок, бонбони – цукерки. Вся ялинка була прикрашена яблуками, пряниками, мандаринками, і всілякими кульочками, коробочками – цукерками. Це було місце, де діти свої смаколики, солодощі отримували. І навіть була традиція ощипування ялинки, коли вкінці свята дітям дозволялося напасти на ялинку, повалити її на підлогу, повністю обідрати, і, природньо, ялинку викидали потім на наступний день, просто від неї нічого не залишалося. Зрозуміло, що місця для скляних іграшок там особливо не було, вони б розбилися.

Іграшки до нас, до Києва до революції фабричні не надто доходили. Їх або привозили з Німеччини – там їх було дешевше купити, ніж зробити тут. Або ж створювали з німецьких матеріалів. Я розповідаю про таку цікаву номінацію іграшок як іграшки з лакового паперу. Що цікаво, лаковий папір – картинки з зображенням дівчаток, Сант, – продаються в Німеччині і досі. Я була в Німеччині, купила 10 штук. Їх можна вирізати, на "дощик" клеїти, і ось у тебе за чотири хвилини іграшка, яка не б'ється, і навіть якщо дитина з нею щось скоїть, зробиш іншу.

Тому, як я казала на відкритті виставки, раніше ялинки були більш тактильні, контактні. Ти її обривав, на ній висіли солодощі, які можна з'їсти. На неї вішали – ось я дуже люблю традицію і намагаюся їй слідувати... На Різдво вішаєш янгольський пряник для свого янгола-охоронця. Він висить два тижні, до Хрещення. І от якщо цей пряник два тижні провісить, вкінці ти його з'їдаєш, янгол твоє бажання виповнить. Воно може і наївно, але дуже зворушливо. Ти береш цей пряник, вішаєш його на красиву стрічку, дивишся на нього два тижні, пам'ятаєш про своє бажання. Просиш щось у янгола, чи хто там у кого. Знову ж таки момент не просто сидіти і дивитися "Яка у мене красива ялинка", а якогось спілкування з нею.

- Як ще можна якусь традиційну українську іграшку своїми руками зробити?

- Повторюся, немає у нас якоїсь традиційної української іграшки. Були ялинки на 1 вересня, але їх прикрашали свічками, яблуками, іншими фруктами, горіхами, але окрім стрічок і іноді намиста, не було нічого іграшкового. Практично так само виглядали ялинки дореволюційні дитячі – трохи іграшок, і те, з дітками зроблені. Сідали після Миколая вирізати паперові ланцюги, клеїти будиночки. З лакового паперу.

Іграшки до нас мало доходили. Мені здається, красиві українські іграшки з'явилися зараз. Вони, якщо їх шукати, особливо ті, що майстри розписують, неймовірної краси. Я зазвичай вивожу лише іграшки, які не б'ються, а для цієї виставки тремтливими руками зібрала, в руках, обклавши всілякою ватою, привезла неймовірної краси шарики з Різдвяними сюжетами, розписані у Львові.

І там же в Українському культурному центрі на поверх вище майстриня виставляє свої шарики, розписані нею від руки. Вона мені шарик подарувала і поставила авторський підпис. Тобто у нас такої краси іграшки зараз продаються, що за бажанням, українську ялинку персональну можеш зробити. Але це вже нова, наша традиція. Тобто її не було раніше. Її не було у радянський період, хоча у мене там є україночка і козачок серед ватних іграшок радянського періоду - ну дружба народів, всі були представлені. Але якихось національних не було.

Я знаю, що на Західній Україні були ще павучки із соломи. Ялинки у хатах не було, і ними прикрашали дім. І от солом'яні іграшки у межуючих із нашою Західною Україною країнах, а також у Німеччині, у Чехії дуже поширені на ялинках. Навіть коли я їздила по різдвяних ярмарках, я там бачила ялинки, прикрашені виключно святковими іграшками, і це теж було дуже красиво. Вони можуть бути великими, вони можуть бути гірляндами – у мене є кілька в колекції. І ось у нашій західній частині солом'яні новорічні іграшки є, але не ялинкові, - для хати.

- І дідух з цим якось пов'язаний?

- Ні, дідух з цим ніяк не пов'язаний. Є прикрашальництво, яким ми здебільшого страждаємо зараз. Себто ми хочемо зробити красиво. А раніше робили все для чогось.

Дідух – це надзвичайно красивий і по суті магічний ритуал, коли ти справді віриш, що весною, коли все починає рости , через пори у землі, які відкрилися, до тебе починають приходити душі покійних. Відбувається це на Русалії, коли цвіте жито. З останнього стогу робиш дідух, і через цей стіг (дідух – дідів дух) до тебе приходять душі пращурів. А от всі святки наші – від Різдва до Хрещення – дуже багато ритуалів з поминання померлих, з пригощання тих, хто приходить в гості.

Себто це окрема тема. Вважається, що покійники у цей період гуляють і заходять у гості. І в тому числі, Дідух – символ роду, це відомий факт. От я ще у своїй книжці "Крижана царівна", художній цього разу, теж про Новий рік і теж про наші новорічні традиції і стародавніх богів, ототожнювала дідух з ялинкою.

Але цей зв'язок не містичний, а емоційний. От ялинку ти зараз прикрашаєш, і якщо у родині є іграшки кількох поколінь, виходить, ти, дістаючи коробку, зразу ці декілька поколінь пригадуєш. Згадуєш бабусю, дідуся, прабабусю, себе маленьку, тітку, дядька – це пам'ять роду, які вішається на ялинку. Те ж саме і дідух. Але дідух мав ще й символічне значення. Якщо з ялинкою ти просто емоційно все згадав, пшеницею з дідуха потім засівали поле.

- Тобто, навколо дідуха хороводи не водили?

- Ні, його ставили на почесне місце, годували кутею, до нього ставилися як до члена сім'ї.

- І ще запитують, коли з'явилася традиція слухати промову президента на Новорічну ніч? І чи слухаєте її ви?

- От знаєте, ось чого я не роблю у новорічну ніч, так це не слухаю Президента. Інколи дивлюся без звуку, щоб не пропустити 12 годин. Повторюся, у нас дуже багато магічних свят. От якщо брати справжній новий рік, з якого все почалося, він у нас на носі. Це зимове сонцестояння. Цього року воно 22 грудня. Це новий рік не придуманий людьми, не скоригований політиками. Це новий рік, який вираховується астрологічно, і його ніяк не перекреслиш і не спростуєш. Це і є новоліття, коли закінчується найтемніший період року і починається оновлення, день починає прибувати. Безумовно це містичний час. І у "Крижаній царівні" моя героїня каже, що зимове сонцестояння – це прапрапрабабушка всіх зимових свят.

Бабушка була дуже добра, а потім вона померла. І заповіла все дітям та внукам. А діти і внуки – це зимові свята, які з усіх боків оточують зимове сонцестояння. Є український новий рік – повторюся, у нас він прив'язаний до конкретних свят Василя та Маланки. Його не пересунеш у якесь інше місце. А є так званий світський новий рік – з 31 на 1 – і в ньому жодної містики немає. Прикольно, що є величезна кількість дат – Катерини, Андрія, Варвари, Миколая, зимове сонцестояння, святки, Хрещення, ворожіння. Тобто дуже багато містичних днів, але 31 грудня у їхній список не входить. Я завжди себе втішаю: якщо на інші свята щось треба робити, чогось не робити, це для Долі, а це для багатства, з 31 на 1 робіть все, що хочете, і не партеся з цього приводу. Жодної містики цей час не несе – ані за нашими традиціями, ані за зарубіжними. Нічого, окрім світського рішення святкувати у цю дату, тут немає.

- А чи є у вас власні традиції, яким ви слідуєте вже багато років?

- Як не дивно, це напевно, олів'є і оселедець під шубою, які мені традиційно готує мати. Тобто вона мені їх готує, і до неї традиційно приїжджаю-забираю, і суть не в тому, щоб їсти олів'є, а в тому, що мамине, от як вона в дитинстві мені робила. Причому зазвичай не на Новий рік, бо на Новий рік ми не завжди вдома. А вже потім, коли починається найбільш смачний і розслаблений період постноворічних свят, а попереду ще багато інших зимових свят, ця каструлька оселедця під шубою, каструлька олів'є дуже і дуже радує.

- А як загадувати бажання, щоб воно збулося?

- Є свята, коли ворожать, а є свята, коли загадують бажання. От, наприклад, один з таких свят – Благовіщення, коли вважалося, що відкривається небо. Ось воно відкрилося, і ти можеш з Богом поговорити і попросити у нього все, що ти хочеш. Я про Благовіщення прочитала два роки тому. А нещодавно у книжці "Коза і Маланка" прочитала, що те ж саме у нас пов'язували з Новим роком. Саме з переходом з Маланки на Василя, у цю новорічну ніч, коли вважалося, що теж відкривається небо, і ти можеш поговорити і попросити все, що хочеш. Себто просити треба на Новий рік, тільки на наш.

Якщо брати пласти чарів, і багатства, якщо все правильно зробиш, у тебе помножаться, і кохання ти отримаєш, і з Богом можеш поговорити. У певний момент вважалося, що вода перетворюється на вино. І тварини, і дерева розуміють людську мову і тобі відповідають, і скарб у цей період можна знайти. Себто, все. Суть дуже схожа на Купала. От справді була така тема, що є зимові Русалії, і весняні Русалії. У весняні Русалії за великим рахунком входило і Купала, а в зимові – весь цикл новорічних свят. І є обряди, які перетинаються – тільки одні пов'язані з зимою, а інші – з весною, але надзвичайна кількість чарівності в одне свято і справді запечатано.

- А які були найекстремальніші традиції?

- Так, це чудово. Це також на тему прообразів Дідів Морозів – я це приводжу у своїй книжці. От в чому можна звинувати Діда Мороза – так це не в тому, що він не український, а в тому, що якщо копнути глибше, виявляється, що він чорт. У нас була традиція – страшне ворожіння – піти о півночі до ополонки, розстелити волову шкуру і промовити спеціальне заклинання, аби викликати водяного. І от вважалося, якщо правильно все зробиш, вистрибне водяник – причому іноді водяник, а іноді прямо чорт – підхопить цю шкуру як килим-самобранку, обнесе тебе навколо світу і покаже тобі твоє майбутнє.

Ось тут ми розуміємо, що по-перше, якщо водяник, то дуже дивно, що він поводить себе як Санта-Клаус, який облітає за одну ніч всю землю – ну, такий літаючий водяник. Коли чорт, - це зрозуміліше, тому що Вакула на чорті літав. Гоголь нічого не вигадав, він взяв дуже стародавню історію, яка існувала ще у XII-XIII столітті. Це була перша записана притча про політ на чорті. Причому там якийсь Митрополит літав на ньому в Єрусалим. Але зрозуміло, що ця нечисть, яка виконує бажання, і причому як Санта чи Дід Мороз літає по небу на зимові свята. Але вважалося, що це дуже страшно.

- Дехто, мабуть, у всю ніч там сидів на цій воловій шкурі.

- Ну, я так розумію, вважалося, що ворожать не стільки дівчата, скільки парубки, тому що дівчата більше у хаті чи у дворі, а хлопці готові сходити на озеро на ополонку. Але, я так розумію, що вони після шиночка йшли, тож могли багато чого побачити.

- А купатися на Водохреще – це теж стародавня традиція?

- Усі обряди з водою дуже стародавні, тому що боги води – одні з найбільш стародавніх серед тих, яким поклонялися у Київській Русі. І вважалося, що всі ці святки – від Різдва до Хрещення – гріховне заняття. Ворожити, колядувати, щедрувати, маски вдягати, ходити по хатах – це дозволялося громадою. По суті, коли йшли щедрувати, вони проводили такий акт ворожби на багатство у кожній хаті, за що їм і дякували. Вони таким чином приваблювали у кожну хату добробут, гроші, врожай, будь-який прибуток.

Але це вважалося гріховним, а на Хрещення проганяли чортів. Була київська традиція, про яку я вперше дізналася з книжки Макарова "Різдво і Новий рік в Старому Києві". Що на Хрещення кияни всі гуртом проганяли чортів. Вважалося, що чорти погуляли два тижні, повозили на собі, на питання повідповідали під час ворожби – чешіть, ви свою функцію виконали. Вважалося, що коли митрополит опускає хрест в Йордань – у воду – чорти звідти вискакують, у цей момент стріляли з рушниць, стукали палицями по гучних предметах, виганяли всю нечисть з міста. Ми навіть роки два назад зробили у центрі такий перформанс-інтерактив, де зображали чортів, яких виганяли з Києва та країни. А людина мала покупатися і очиститися.

От вважалося, якщо ти поколядував, пощедрував, маски понадягав, ти однією ногою побував у тому, іншому, нечистому світі. І обов'язково потрібно із себе це змити. Більше того, купання в Йордані сприймалося як друге Хрещення. Ну, якщо ще раз щедрував, - то третє, якщо ще раз – вже п'яте. Але вірили, що якщо ти колядував, маски носив, когось зображав, а маски були різні – і кози, і чорт фігурував серед масок колядників і щедрувальників – тож якщо ти це з себе не змив, заново не похрестився, ти залишаєшся у тому, іншому світі, і можеш з людини перетворитися на іншу істоту, в тебе може вирости хвіст – аж того, що вірили, що парубки стануть чортами.

- Купатися було треба обов'язково у Дніпрі?

- Необов'язково, у кожного своя водойма. Але у Йордань треба було обов'язково окунутися, якщо ти грішив. Грішити було можна – адже маєш же ти допомогти всій громаді, щоб кожна хата була багата, і все село разом узяте. Але погрішив – занурився, і все. З чистою совістю, чистою новою душею починаєш новий цикл.

- Дуже дякуємо, Ладо. Бажаємо гарних свят і всього найкращого в Новому році. До нових зустрічей на Depo.ua.

Поставити питання: