ЧС 2018
Вибори-2019
Онлайн
Сектор
Спецпроекти
Країна Укропів

Олена Жаворонкова: Як говорити, щоб вас не тільки слухали, а і чули

Правильно формулювати думки, доносити ідеї, утримувати увагу слухачів, будувати ефективні комунікації з будь ким, незалежно від віку і професії – це справжнє мистецтво

Depo.
30 листопада 2018 16:00
ФОТО: depo.ua

Про те, як виступати перед камерою чи великою аудиторією легко і невимушено, як розбудити свій голос і надати йому сили, налаштовувати слухачів на потрібний лад, розуміти і бути зрозумілим дивіться під час онлайн-конференції Depo.ua розповіла бізнес-тренер в сфері ефективних комунікацій і ораторської майстерності, автор бестселеру " Уроки мовної креативності", ексклюзивних курсів і тренінгів Олена Жаворонкова.

(текстова трансляція)

- Почнемо з питання від читача: "В умі можу хоч цілі аргументовані промови говорити. А як тільки доходить до озвучування - зразу забуваю, все змішується і виходить "каша". Як це можна виправити? Можливо є якісь вправи?"

- Я так зрозуміла, що в голові людина може сказати все, що хотіла, а коли виходить на публіку, все це зникає з голови. Елементарно, Ватсон - це його величність страх публічних виступів. Коли ми, самі з собою, або з близьким другом можемо теревенити про що завгодно, але коли ми виходимо до чужих людей, то нам дуже страшно, що нас засудять, що нас не зрозуміють, що щось не те про нас подумають, задаватимуть каверзні питання і це дуже глибока тема, тема страху публічних виступів. Там питання, що робити з цим? Дивіться, є одна вправа, дуже проста, її зрозуміють ті, хто керує автомобілем. Ви керуєте автомобілем?

- Ні

- На велосипеді катаєтесь?

- Так

- А вперше одразу поїхали?

- Ні, впала.

- І що потім зробили?

- Встала і поїхала знову

- Так, впали-встали, впали-встали, так з будь-якою навичкою. Так само і навичок публічних виступів. Так, є книжки, є відеороліки, є спеціальні вправи, але якщо не тренуватися і не починати виступати, то нічого не зміниться. Можна передивитися тисячу фільмів, перечитати сотню книжок, але нічого не зміниться, якщо ти не почнеш тренуватися. Як на велосипеді. Як за кермом. Як з плаванням

- А може є ще якась методика, щоб підготувати себе? Може, проговорити про себе, чи вивчити на пам'ять?

- Звісно. По перше, треба готуватися, підготовку ніхто не скасовував. І безумовно, ви маєте знати, про що говоритимете. Це перше. Друге, найголовніше – мета. З якою метою ви взагалі виступаєте. Поставте собі питання – що мають зробити слухачі, люди в залі, співрозмовники після вашої промови. Прийняти вашу точку зору, купити ваш продукт. З якою метою ви взагалі виступаєте. Коли ви пам'ятатимете цю мету, то в принципі, вам буде дуже важко збитися. Ви навіть забули, про що ви говорите, але ви "так, стоп, зрештою вони мають прийти до нас в магазин і купити наші фіранки", і ти знову починаєш про це говорити

- Навіть ті, хто вважають себе сміливими, пробивними і з легкістю домовляються один на один, часто на публіці ніяковіють, починають червоніти і мимрити. Це сором'язливість чи що? Чи можна це якось виправити?

- Знову ж таки, якщо говорити про страх публічних виступів, є статистика, що в 95% всіх людей є цей страх. Мало того, от як ви думаєте, після страху смерті він на якому місці стоїть?

- На другому?

- Абсолютно правильно, на другому місці стоїть страх публічних виступів і в цього страху є, як правило, дві причини. Соціальні, коли нас строго виховують, коли дитину пресують, не дають їй висловлювати свою точку зору в родині, "сиди тихо, затули рота, поки дорослі розмовляють, в тебе не питали"… Потім – наша система освіти. Зараз, звісно, багато чого змінюється, але насправді я проводжу майстер-класи для підлітків, і, на жаль, в звичайних школах так само вчителі, деякі, продовжують самостверджуватися за рахунок дітей. Для дитини, коли вона вийшла до дошки відповідати – це вже стрес, тому що раптом він неправильно відповів, тут вже йому догани, ганьба. В нас же не вчать виправляти помилки, в нас вчать вивчити матеріал, відповісти на поставлені питання. Все. неправильно відповів – до побачення. Це соціальні причини. Плюс, може бути таке, що був негативний досвід, починаючи з дитинства. Віршика на стілець батьки поставили розповісти, дитина забула, всім весело, а в неї стрес. Вона вирішила, що все, я більше не буду виступати. Інша причина – мені часто студенти жаліються, коли дипломну роботу захищають, вони так нервують, що потім вирішують – все, я більше ніколи не виступатиму.

Це перша частина – соціальні причини, а друга частина, направду, це генетичні причини страху. Чи були у вас бабусі, дідусі, які розповідали що в 30-40 роки минулого сторіччя робили з людьми, які висловлювали думку, яке йшло всупереч думці партії і уряду.

Середньовіччя, що там робили з вільнодумцями? Відьом палили на кострах, так це ще найгірший варіант. Людей розривали навпіл, садили на палю. А якби ми з вами зараз сиділи в печері, первіснообщинний лад, і я би якось не так виступила, що би могли зі мною зробити? Вбити. І оця от пам'ять наша тіла, генетики, вона зберігає оцей страх фізичного знищення. Ніби зараз ніхто не вбиває, а ми виходимо і боїмося.

Це все серйозно. І тільки тренування допоможуть в цій ситуації. Прочитати книжки про публічні виступи, подивитися фільми, відеороліки – зараз купа матеріалів у вільному доступі. Пройти тренінги зрештою, майстер-класи і потім починати практикувати.

- А є й навпаки ті, хто нормально виступає перед аудиторією, але в особистій розмові, під час суперечки, губляться і не можуть донести свою думку. Вже потім, коли розмова відбулася, сварять себе, що треба було отак сказати і отак відповісти, і хоч план суперечки на папірці собі складай. Що ви таким людям порадите?

- Мені здається, таке може відбуватися в діалогу з якоюсь дуже авторитетною людиною. Я просто собі не уявляю ще якусь подібну ситуацію

- Ну от наприклад дружина з чоловіком, вона продумала, що вона йому скаже, а потім починає говорити і все шкереберть

- Міжособистісні стосунки – це трохи не мій профіль, техніки впливу і переконання дружиною чоловіка – це інша історія. Давайте поговоримо, наприклад, про ситуацію, коли працівник прийшов до керівника поговорити про підвищення. Я можу порадити підготуватися і покласти перед собою на столі план розмови. Впевненість в собі має бути. А універсального рецепту нема, індивідуальна розмова вимагає індивідуального підходу, дивлячись з ким ви розмовляєте: з вчителем, з керівником, з відомою людиною.

- Тому – підготовка. І може зі спеціалістами порадитися, якщо йдеться про подружжя, можна сходити до психолога з міжособистісних стосунків і він порадить, як правильно їй питання ставити і відповідати на них.

- Це такий же страх, як і під час публічного виступу?

- Знову ж таки, дивлячись з ким. Якщо учень з вчителем, підлеглий з керівником – однозначно страх. Але це може бути і якась делікатна тема, про яку незручно говорити. Все дуже індивідуально.

- Питання від читача: "Мені не подобається, як звучить мій голос зі сторони, в записі, не подобаються інтонації та дикція. Як можна розвити свій голос, "поставити" його? Може є якісь вправи". Що ви порадите таким людям, як можна розвити свій голос, "поставити" його? Може є якісь вправи на інтонування, артикуляцію.

- Мені мій голос теж не дуже подобається, це справа звички.

Але тут є ще такий момент – ми свій голос, таким, який він є, не можемо чути. Внутрішнє вухо влаштоване таким чином, що іде спотворення і ми чуємо дещо інший голос. А якщо ми запишемо себе на телефон чи відеокамеру, то техніка спотворює.

Зараз я проводжу тренінги в Salateira, і от буквально сьогодні ми робили вправу. Що ми думаємо про свій голос і як ми його чуємо – це одна історія. Спитайте оточуючих, яким вони чують ваш голос, 5 прикметників. Ви будете здивовані. Можна вийти у Фейсбуці в прямий ефір а потім попросити прокоментувати, але це вправа не для слабаків.

Звісно є вправи на розвиток голосу і їх дуже багато і все просто. Можна кожен день робити певні вправи, дивлячись, які запити. Хтось хоче зробити голос вище, хтось – нижче, хтось не може говорити гучно. В цьому випадку я рекомендую виїхати в ліс і просто прокричатися. Але люди лінуються. Хто, погодьтеся, буде протягом місця чи двох кожного дня робити вправи?

- Два місяця кожен день їхати в ліс і волати там щось

- Ні, є простіше. Насправді покричати можна і в кімнаті.

- На своїй сторінці у Фейсбуці ви поділилися спостереженням, як матір на вулиці кричала на 5-річного сина, не намагаючись йому щось пояснити. Мовляв, вона сказала, що треба робити отак, значить так і треба робити. Психологи кажуть, що крик – це показник безсилля щось пояснити. Порадьте будь-ласка, як дорослим правильно говорити до дітей, щоб бути почутими. І з іншого боку – як батькам почути своїх дітей. Звісно, це величезна тема, але може є якісь універсальні поради.

- Я зараз скажу про свій особистий приклад. В мене дорослий син, я за освітою психолог, але не маю спеціалізації дитячо-батьківських стосунків. Але в мене є чудові стосунки з моїм сином. Я знаходжу спільну мову з підлітками, з якими проводжу тренінги і майстер-класи.

В мене порада проста – розмовляйте з дитиною так, як ви розмовляєте з дорослими. Чомусь вважається, що якщо дитина, то дорослий має право на неї кричати. Що дитину народили, щоб вона виконувала якісь примхи, повністю відповідав очікуванням батьків. Я цього не розумію. Я спілкувалася зі своїм сином в його дитинстві ледь не по імені-по батькові, був в нас такий прикол, і на рівних, розумієте? От якщо наприклад ви своїй мамі скажете: тому що я так сказала! Буде скандал. А от дитині чомусь дехто дозволяє так говорити і це вважається нормальним.

- А дитина буде слухатися, бо батькам же треба, щоб дитина слухалася і робила так, як вони кажуть?

- Пульт приносила від телевізору…

- Наприклад, лягала спати.

- Є ж якась система домовленостей, способи пояснити, чому. Куди ми їдемо? На кудикіну гору, відповідають батьки. А якщо просто пояснити дитині, для чого їй це робити. Треба лягти спати, тому що завтра ти не виспишся, не захочеш вставати в дитячий садок, в тебе буде поганий настрій. Тобто це ж треба витратити сили, пояснити, поговорити аргументовано, як з партнером. А коли я чую, як мамочка кричить на дитину: "затули рота" я іноді навіть підходжу і кажу: дуже вам дякую, завдяки вам я знаю, що без роботи не залишуся. Що через 20 років ваша дитина прийде до мене і буде платити гроші, щоб відкрити рота.

- От до чого це призводить, коли батьки кажуть: затули пельку, не висовуйся?

- Це призводить до заниженої самооцінки, за великим рахунком, і від цього всі негаразди. Більшість учасників моїх тренінгів і курсів нормально виступають, але їм чомусь здається, що вони недостатньо в цьому хороші, вони бояться себе проявляти, їм ніяково, тому що вони себе просто не люблять і не поважають.

- Ще є така версія, що коли людина дуже багато говорить, торохтить і її не спинити – це теж ознака того, що їй в дитинстві казали затулити пельку і вона досі боїться, що її перестануть слухати. І через це дуже нав'язливо розмовляє

- Може бути і таке. Насправді причин купа. Є глибокі, наприклад одна учасниця тренінгу розповідала, що мама бігала за нею із сокирою і кричала, що якщо вона зараз не зробить уроки, вона їй відрубає руку. Це взагалі як? Як дитина потім буде щось говорити, вона буде боятися рота розкрити.

- Питання від читача: "Дитина (підліток) дуже соромиться виступати на людях. Перед класом ще нічого, а на сцені ніяковіє, червоніє, особливо якщо не завчений текст треба говорити. Що робити, як допомогти? І я не можу зрозуміти в чому причина, бо в житті дитина доволі така, бойова, за словом у карман не полізе". В чому криється причина такої поведінки і як їм допомогти?

- За словом в кишеню не полізе – знаєте, дивлячись в якій ситуації. Наприклад, коли в родині прийнято всім розмовляти на підвищених тонах чи один з одного кепкують по-доброму – це для дитини звична ситуація. В класі теж вже знайомі люди. А коли ти виходиш до людей менш знайомих, приходить його величність страх.

Дитині потрібна підтримка. Особливо в перехідному віці, коли діти собі такого навигадують про свою зовнішність. Хочу порекомендувати дуже простий засіб: нехай дитина собі заведе щоденник успіху. Це на тренінгах і дорослим радять. Завести собі зошита і кожного дня занотовувати 5 пунктів, чому я сьогодні молодець. Їм можна і обговорити з дорослими, похвастатися.

Багато проблем через те, що батьки просто не слухають своїх дітей. Якою ви дитину виховуєте, такою вона у вас і виходить. Мене дивують батьки, які розмірковують так, ніби їхня дитина спустилася з космосу в 10-річному віці і тепер поводиться неадекватно. Давайте дивитися правді в очі, а що ви робили до 10 років з цією дитиною, ви з нею хоч раз поговорили? Якщо дитина боїться виступати на сцені, чого саме вона боїться? Може вона бачила, як хтось перечепився і впав, і всі засміялися. Треба проговорити цю ситуацію. Може дитина закохалася і саме перед об'єктом свого кохання ніяковіє виступати. Треба це дізнатися. Активне слухання це називається. Не просто послухати, а поставити питання так, щоб дитину надихнути на більш глибоку розмову.

- Ще питання від читача: 1. "А правда, что жвачка помогает развить дикцию?

- Оце я вперше таке чую про такий екстра-метод. Я не жую гумку, але мені здається, що якщо її жувати, це укріплює щелепи. Але це не має жодного стосунку до публічних виступів.

- Якось дикцію можна покращати без допомоги логопеда? Горішки за щоки…

- Можна горішки, а можна взяти дерев'яну паличку з суші-бару, чи олівець, затиснути зубами і говорити, добиваючись, щоб все було чітко і зрозуміло.

- Доцільно перед дзеркалом тренуватися, проговорюючи промову?

- В ідеалі звісно тренуватися перед живими людьми, хоча вперше можна і перед дзеркалом, щоб зрозуміти, скільки по часу триватиме виступ.

- Питання друге від попереднього читача: "Как 3-летнего ребенка научить говорить четко, надо ли заучивать стихи?"

- Я не логопед, одне можу сказати, що вірші нікому ще не заважали, вони тренують пам'ять, дикцію, можна і вірші вчити, аби тільки це не було нудно і дитина це робила із задоволенням. Тім більше трирічна.

- Тим, кому час від часу доводиться виступати на людях, знайоме відчуття того, що нема куди подіти руки. Як навчитися жестикулювати так, щоб це виглядало гарно, не заважало доповідачу (щоб постійно не думати про свої руки) і гарно доповнювало виступ?

- Я вважаю, що краще нехай будуть жести, ніж людина стоятиме як істукан і видно, що вона боїться поворухнутися.

У випадку, коли людина не знає, куди подіти руки, я завжди раджу взяти якійсь маркер, блокнот, тоді рука автоматично згинається в лікті і це виглядає більш гармонійно.

- Питання від читача: Поділіться парою корисних лайфхаків, як позбутись комплексу співати в мікрофон в караоке барі? При цьому перед камерою у мене комплексів нема, а на сцені є.

- Знову ж таки, треба зрозуміти причину, чого саме людина боїться. Вона боїться, що вона співає гірше за всіх, чи що в нього нема слуху, або вона боїться чогось іншого і далі вже з цим страхом працювати.

Знову ж таки, це незвична ситуація. Викладач з 30-річним стажем може легко виступати перед учнями, бо це для неї звична атмосфера, і раптом в караоке їй сказали: співай.

Тренування, тренування і ще раз тренування. Можна взяти уроки вокалу

До мене приходить на курси чимало співачок, для яких співати на публіці не є проблемою, але коли треба вийти на публіку і щось сказати, тут вони не знають, як структуру побудувати, як композицію, що зробити. Тому що виступ передбачає спілкування, діалог

- Чи є якась жорстка структура виступу, яку можна використовувати завжди?

- Звісно. Є різні варіанти в різних джерелах, пропонують 5 частин, сім, шість. Мені подобається спрощений варіант, я взагалі люблю все спрощувати. Є три частини: вступ, основна частина і завершення. Вступ і завершення стосуються більше емоційної частини. Вступ – для того щоб підігріти публіку. Яким чином можна її підігріти? Поставити якесь питання, пожартувати – розтопити якимось чином кригу. Треба навчитися це робити. А всім здається, що це якась нісенітниця, що це за клоунада, треба чітко і по справі. Але якщо одразу чітко і по справі, публіка може бути не готова.

І завершення – фінал, що надихає. Це якщо коротко, насправді це великий пласт роботи, якщо цим серйозно займатися.

- Наступне питання від читача: "Які є прийоми, хитрощі, аби у потрібний момент завжди знати, що сказати? Чи є якась література, яка зробить із мене вправного оратора?"

З літератури можу порадити Радіслава Гандапаса, я в нього вчилася і всі свої тренінги орієнтую на його систему подачі матеріалу. Я рекомендую подивитися його роліки в ютубі, що стосуються публічних виступів, можна почитати його книгу "К выступлению готов", там прямо як конструктор, все по поличках: як готуватися до презентації, до простого виступу.

Розширюйте словниковий запас, щоб знати, що сказати в потрібний момент, читайте літературу, книжки. Люди іноді вважають, що якщо вони не прочитали жодної книжки в житті, дуже недорікуваті, то є якась чарівна вправа, завдяки якій вони стануть блискучими ораторами. Так не буває.

- Цицерон, Сократ, їхні методики вам були корисні?

- Ні, я ними не користувалася, в мене були вже сучасні методики. Якщо розвивати творчість в мовленні, то є вправи на розвиток мовної креативності, в мене з цього приводу навіть книжка є.

- Читач питає: "Что может посоветовать эксперт для переключения внимания собеседника, который вас "не слышит". Например в дискуссии, когда оппонент вываливает на вас какие-то свои мысли не реагируя на ваши аргументы?"

- Щоб знайти спільну мову з будь-яким опонентом я б порадила подивитися на проблему з його боку. Поставити себе на його місце. В нас зазвичай тільки я та він. А варто подумати, що б йому було потрібно. Я завжди за стратегію переможець-переможець, щоб було і мені добре і другій стороні добре. До людини, що ставить це питання – теж питання, наскільки вона уважно слухає співрозмовника. Тому що от як ми спілкуємося? Ми задали питання, людина відповідає щось, а ми вже не слухаємо, що вона відповідає, ми думаємо, що в неї далі запитати, або починаємо подумки кудись відлітати – часто так буває. А якщо починати активно слухати і справді цікавитися тим, що людина тобі відповідає, виходить зовсім інша картинка. Це вже все історія ближче до емоційного інтелекту.

- Ви є тренером з мовної креативності і автором книжки на цю тему, але активно пропагуєте ідею про те, що не тільки мовна, а й взагалі креативність, творчість необхідна в цілому для розвитку життя і зокрема - для роботи. Чому ви вважаєте це важливим? Це актуально для представника будь-якої професії?

- Я не уявляю, де може завадити креативність, може в якійсь дуже ретельній роботі, коли стоїть фрезерувальник на станку. Але коли він приходить додому після цієї монотонної роботи, йому треба змінити картинку і придумати собі креативні способи відпочинку. На мою думку креативність допомагає у всьому, допомагає знаходити нестандартні рішення, виходити із складних ситуацій, просто робить життя яскравішим і цікавішим, тому я за креативність і не тільки в мовленні.

- Чи бувають люди, в яких цього взагалі нема, жодної жаги то творчості?

- Взагалі творчість і креативність – це різні речі. В моєму розумінні, творчість – це щось ближче до виробів мистецтва, а креативність – це вміння суміщати несумісне. Це більше до нестандартних дій, нестандартного погляду на життя.

На мою думку, будь-яка людина народжується білим аркушем. Абсолютно талановитим, він може все. і тільки завдяки настановам, переконанням, що обмежують, вона тушить в себе всі ці пориви, коли їй не дають проявлятися, коли мама каже: ой, що ти там малюєш, давай я скоріше намалюю за тебе домашню роботу. Або: ой, що ти за неподобство намалював, ха-ха. Всі сміються, а в дитини трагедія, він перестає це робити.

- Як розвинути в собі креативність?

- Робити нестандартні речі. Наприклад, якщо ви правша, почніть чистити зуби лівою рукою, мишкою користуватися, сумку носити на іншому плечі. Пити каву з різних чашок. Сідати на різні місця за столом. В нас же ніби традиція – це добре, але мозок звикає і він іде на автоматі.

Ходіть на роботу іншою дорогою. Бувало у вас таке, що ідете на метро, і збираєтеся перед цим зайти в магазин, але хтось подзвонив, ви повз магазину пройшли і "прокинулися" вже в метро. Тому що мозку легше обрати стандартні шляхи. А креативність тренується от такими нестандартними речами.

- І що ми в результаті отримуємо? Може у вас є приклади, як людина прокачала собі ці скіли в неї змінилося життя?

- Взагалі так, життя змінюється, ти починаєш дивитися на нього під іншим кутом, багато хто йде з нелюбимої роботи. Просто життя стає цікавішим і веселішим.

- Ваш спільний форум з "Діловою столицею" "Творчі стратегії управління в епоху vuca" - про що він буде? І що таке епоха vuca (вука), гадаю, багато наших читачів ще не знайомі з цим поняттям.

- Vuca – це абревіатура від англійських слів, я не буду їх зараз проговорювати, все зводиться до того, що ми живемо в епоху невизначеності, нестандартності, коли ситуація змінюється буквально кожну годину. і в цих умовах стандартні форми управління людьми, виконання якихось завдань не працюють. Ми щосекунди отримуємо дуже багато інформації, в нас є соціальні мережі, телебачення і оцей потік змушує нас творчо і креативно підходити до багатьох речей. Тому що раніше людина, припустімо, за все своє життя не отримувала стільки інформації, скільки ми отримуємо за один день. Сиділа там собі Тетяна Ларіна, чекала на свого Онєгіна біля вікна з ранку до вечора. А ми туди побігли, там подивилися, в соцмережах відповіли, тут одне завдання керівник кинув, тут інше. І в цих умовах звичайні стандартні форми вже не працюють. А от завдяки творчості можна простіше вирішувати різні завдання.

Я сама все це застосовувала багато років, працюючи директором видавничого дому.

- А наведіть будь ласка приклад якійсь

- Ну наприклад, коли треба придумати креативний макет для рекламодавця. Можна піти стандартним шляхом, а можна розмістити його догори дригом. Зараз багато хто так робив, а 10 років тому небагато хто наважувався. Можна вигадати новий флешмоб, залучити увагу. І форум як раз про це. Це буде вже третій форум, я проводила його в партнерстві зі своєю колегою Оленою Тараріною і отримала дуже класний відгук. Багато керівників не знають зараз, як мотивувати своїх співробітників, що робити, бо щосекунди змінюється ситуація. І те, чому вчили в університетах взагалі вже не спрацьовує, доводиться шукати свої шляхи. І от ми створюємо цей форум, щоб кампанії, які мають успішні кейси у впровадженні якихось речей… Знову ж таки, далеко не треба ходити, Salateira – вони організовували для своїх співробітників тренінги особистого росту, в які входять публічні виступи. По роботі їм цього не треба, але вони таким чином мотивують співробітників, щоб вони росли, щоб вони хотіли просуватися кар'єрними сходами, таким чином підвищують імідж своєї компанії, щоб люди хотіли залишатися, тому що там, в тому числі, проводять тренінги за рахунок компанії. На корпоратив можна просте орендувати ресторан, всі сіли, випили, закусили, а можна це зробити тематично, попросити вигадати номери самодіяльності, люди себе якось проявлять. Людям цього хочеться насправді.

- Скільки по часу має бути промова, щоб вона не виявилася занадто довгою і слухачі не знудилися?

- Все залежить від формату заходу. Взагалі зараз вважається, що увага дорослої аудиторії зосереджується протягом 10 хвилин. спікер має кожні 10 хвилин змінювати спосіб подання матеріалу, тоді це працюватиме. Тобто, 10 хвилин поговорили, потім увімкнули слайди, потім виконали якусь справу, відповіли на питання, закріпили, порухалися. Не більше 10 хвилин монотонного віщання. Бувають спічі на хвилину, а бувають на півтори години, які ми слухаємо, розкривши рота.

Зараз рідко зустрінеш класного спікера. Такого, щоб слухати, рота розкривши.

- Чому так? Бо ми всі забиті?

- По-перше, наша система освіти – цьому ж не навчають. До речі, до революції 17го року риторику викладали в гімназіях. Зараз цього нема і дітям цього не вистачає. В США наприклад дуже розвинені дебати, відстоювання власної думки, в них постійні спічі, виступи. А в нас трохи інша форма і так – ми забиті.

- Який відомий в історії виступ ви вважаєте найкращим? Може, промова Рузвельта, яка, вважається, врятувала країну під час Великої депресії

- Мені подобається виступ Мартіна Лютера Кінга, коли він казав, що в нього є мрія. Чимало видатних ораторів, які вели за собою людей. Але ж і Гітлер був чудовим оратором. І Ленін – давайте дивитися правді в очі, не газета "Искра" зробила революцію.

Чому більшовики заборонили викладання риторики – тому що вони боялися, що прийдуть конкуренти і переконають народ в чомусь іншому. Робочі і селяни читати і писати не вміли, в переважній більшості газету "Искра".

- Я чому питаю – чи доцільно людині, яка хоче бути хорошим оратором, когось копіювати?

- Так, це нормальний хід. В одного можна позичити щось одне, в другого – щось інше, і поки у вас нема свого стилю. Все одно не буде один в один, все одно додається щось своє і таким чином з'являється якійсь свій унікальний стиль. В кожній людині є родзинка, тільки її треба зрозуміти. Для цього треба спитати – спитати в глядачів, а не в самого себе. Можна зняти себе на відео і передивится, як ти стоїш, як говориш, багато чого можна так помітити. Це елементарна вправа – запишіть себе на відео, роскажіть вірш і подивіться. Дайте подивитися тим, хто може дати зворотній зв'язок.

- І не бійтеся потім виступати ще, коли ви подивитеся і скажите: о Господи, за що?

- Буває і таке, але найчастіше люди кажуть: о, а я думав, що буде гірше.