Неретін з Держкіно про прибуток від українських стрічок, долю фільму "Стус" і скандал навколо "Оскару"

- Для початку, Сергію, таке питання. Цієї осені вийде чи вийшло 18 українських картин…

- Там вже є уточнена інформація, вже трошки менше. Тому що деякі релізи перенеслися на весну. Але планувалося 18.

- Чи виправдовуються ваші очікування по касовим зборам?

- Поки що не виправдовуються. Будемо говорити відверто. У нас є вересень, ще три місяці залишилося. Але ми сподіваємося, що за результатами перевершимо минулий рік. Я не можу назвати точну цифру по минулому року, але чотири фільми зібрали у прокаті близько 90 млн грн. Це, звісно, небагато, якщо порівнювати з американськими фільмами, ті збирають значно більше. Для прикладу, "Пірати Карибського моря" зібрали таку суму. Одні "Пірати", а у нас – чотири, навіть п'ять стрічок разом. Звичайно, ми очікуємо, що всі фільми, які стартували наприкінці літа і, власне, будуть іти всю осінь, допоможуть як мінімум наздогнати цифру минулого року, і як максимум – її подвоїти.

Ми дуже б цього хотіли, але, на жаль, деякі моменти ускладнюють життя. Ну наприклад, якщо минулого року виходила, умовно кажучи, одна стрічка на місяць, цієї осені український фільм йде кожного тижня. З одного боку, це приємно, тому що кінотеатри, нарешті, наситилися українським кіно. З іншого боку, є такий серйозний гравець як Голлівуд. Звичайно, якщо є, умовно кажучи, "Зоряні війни", а поруч ми ставимо український фільм, "Зоряні війни" набирають більше. Хоча є приємні винятки. Наприклад, анімація "Викрадена принцеса", яка стартувала навесні цього року. Її збори склали 36 млн грн. Все, що відбувається, є матеріалом для аналізу. І ми обов'язково будемо аналізувати на початку наступного року, як пройшла та чи інша прем'єра, що заважало їй бути успішною, що заважало касовим зборам. Весь масив інформації зараз отримуємо і будемо його переварювати, щоб зробити правильні висновки, і вже в наступному році скоригувати наші дії, щоб українське кіно мало більше зборів, як ми всі того хочемо.

- Вже зараз бачите якісь неочікувані моменти – може, щось вистрілило, а щось – навпаки?

- Станом на сьогодні у нас немає явних рекордсменів, окрім "Викраденої принцеси". І, якщо не брати лише стрічки, які виходили у прокат за підтримки держави, є український фільм "Свінгери", який побачив світ 1 січня цього року. І там збори 22 млн. Це якщо ми говоримо про цифри. А є позитив в тому плані, що виходить багато українських стрічок, і ми наситили ринок, є великий рух по зйомках. Зараз всі продакшн-компанії змагаються за техніку і рентал-компанії, які забезпечують цю техніку. У них є проблеми, тому що вони не можуть всіх забезпечити. Тобто кінопроцес значно пожвавився. Але з іншого боку, якщо ви говорите про цифри, ми б хотіли більше. Якщо ми говоримо, що чимало українських режисерів нарешті здобули роботу, чимало українських фільмів показуються у кінотеатрах, я вважаю, це дуже великий успіх, і ми будемо його покращувати. Крім того, є фестивальний успіх. Дуже багато фестивалів, в тому числі, класу А, вже бажають бачити українські фільми. Тому можна вважати, що це все на плюс.

- Нащо так багато українських стрічок, якщо вони виявляються… ну, не провальними, а помірно успішними. От якраз наш читач запитує: можливо, краще менше, але дорожче, з рекламною кампанією?

- Знаєте, і в Голлівуді промахуються. Ставлять на одну стрічку, а вона зазнає поразки у фінансовому плані. Якби можна було отримати рецепт, за яким ти вкладаєш стільки, а отримуєш ще більше, звичайно, ми б діяли за ним. Але цей рецепт невідомий світові. Ця осінь є дуже важливою в тому плані, що у нас виникають певні проблеми з репертуаром - як його розставляти, - і продюсери зіштовхуються з цими проблемами вперше, і кінотеатри, і дистриб'ютори. І ми, в тому числі, як держава.

Але з іншого боку, є 25 років незалежності, коли ми не зіштовхувалися з цими проблемами. Тобто ви вважаєте, що краще повернутися у ці 25 років, коли не було українського кіно чи все ж таки нам намагатися подолати цю кризу, скоригувати дії, чим ми і будемо займатися?

- Тобто ви допускаєте варіант, що українських стрічок стане набагато менше, але вони будуть дорожчими?

- Ні, я думаю, що весь цей масив інформації стане предметом для обговорення експертів і скоригує подальші дії вибору тих чи інших стрічок. Зараз у "Жовтні" виходить стрічка "Донбас" відомого українського режисера Сергія Лозниці, яка у Каннах отримала гран-прі у номінації "Особливий погляд". Я вважаю, що це перемога. Ми заявили, про наші проблеми і наш кінематограф всьому світу. Бо Каннський фестиваль – перший фестиваль у рейтингу фестивалів класу А. Він найбільш помітний у світі. Тобто якщо ми зараз будемо говорити про збори цієї стрічки, я вам наперед скажу, що вона не окупить свій бюджет. Вона збере значно менше грошей, ніж вона коштує. З іншого боку, чотири держави, окрім нашої, брали участь у її створенні. Чи варто нам робити це кіно, яке стає предметом обговорення, яскраво свідчить про наявність українського кінематографу і заявляє про себе? Ми на всіх фестивалях про себе заявляємо. Раніше такого не було. Тобто, чи варто нам робити цю стрічку? Я вважаю, що варто. Навіть незважаючи на те, що вона ніколи не окупиться. Крім того, у ЄС є чимало стрічок, які не мають комерційного успіху. Комерційний успіх на локальних ринках мають лише комедійні стрічки. Україна - не виняток. Решта стрічок, якщо ми беремо широкий прокат, мають голлівудські блокбастери, за ними першість. "Пірати Карибського моря", про які я вже говорив, якщо переводити в доларовий еквивалент, зібрали в Україні, грубо кажучи, $3,5 млн. Ця стрічка коштувала значно більше – за $100 млн. Тобто, чи окупилася б ця стрічка, якби її зробили в Україні? Звичайно, ні. На українському ринку вона б не окупилася. А по світу збирає свій бюджет і заробляє ще більше. Українське кіно поки що не може бути присутнім на інших ринках, окрім вітчизняного. Але ми рухаємося і потрошку досягаємо успіху в цьому напрямку.

- У нас виходить чимало стрічок з суто українським колоритом. Покажи їх західному глядачу, він просто стисне плечима. Бо незнайомі матерії. Чи можна це якось скоригувати? Робити більш універсальною, зрозумілою світу мовою?

- За підтримки Держкіно виходять різні стрічки – і комедії, і драми, і екшен. Є стрічки копродукційні, призначені для кількох ринків. Хочу ще раз підкреслити: тим, що ми зараз робимо, ми здобуваємо дуже цінний досвід. І найближчими роками буде принципово інша картина. Думаю, будуть стрічки, які майже гарантовано матимуть успіх у кінотеатрах у масових глядачів. Так само вже є стрічки серед фестивальної, вдумливої публіки. Але це не кінотеатр, не шировжиток. Паралельно розвиваються платформи, на яких можна дивитися стрічки. Я знаю, що, наприклад, в Megogo є кілька українських стрічок, які можна скачати, переглянути. Ці платформи починають діяти в Україні і фігурують у бюджетному процесі. Тобто, можна на них вже розраховувати. Ринок міняється на очах. Я думаю, що на прокаті замикатися не варто.

- Якщо зараз спробувати комплексно ранжувати кінематографи Європи, яке місце, на вашу думку, там би посіло українське кіно? Хто б залишився позаду?

- Дивлячись, за якими критеріями. Я, наприклад, минулого року був у Молдові – там взагалі немає національного кіно. От вам приклад. У Білорусі є кілька кіностудій, але там все теж дуже погано з кіно. Це, звичайно, не Європа, як ви сказали, хоча Молдова начебто Європа. А от у Польщі, наприклад, гарний і сильний кінематограф. Якщо ми говоримо про місце, яке може посісти Україна, звичайно, ми зараз на останніх щаблях.

- Ну когось ми вже випередили, на вашу суб'єктивну думку?

- Ну от я вам сказав, Молдову.

- А з ЄС?

- На жаль, ні, але ми активно рухаємо цей процес. Мине кілька років, і ви побачите зовсім іншу картинку, я більш ніж переконаний. Зараз є копродукційні проекти. Наприклад, комедійна стрічка "Ізі" виходила в Італії і в Україні. Це спільна українсько-італійська робота. В Італії вона посідала перші щаблі в італійському прокаті. Є певні успіхи, але говорити про глобальний поки що зарано. Але ми рухаємося до цього. Є час.

Навпаки нецікаво було б говорити: мовляв, ми вже такі успішні і навіть не знаємо, про що говорити. А так ми рухаємося до цього. У процесі все цікаве відбувається.

- Яка з суто українських стрічок виявилася наразі найбільш успішною за кордоном?

- Стрічка "Плем'я" Мирослава Слабошпицького обійшла чимало фестивалів і ледь не потрапила на "Оскар". Під час національного відбору, на жаль чи на щастя, академіки зупинилися на стрічці "Поводир" Олеся Саніна. Можливо, "Плем'я" мало би більше шансів. Про це зараз не варто говорити, тому що ми на знаємо, як розгорнулася б ситуація.

Ціла низка фестивалів, починаючи з фестивалів класу А, дуже багато продажів на різні платформи у світі і дуже багато прокатів… До речі, в Україні практично один вид прокату – масовий шировжиток, як ми його називаємо. А, наприклад, у США є прокат авторських стрічок, незалежного кінематографу. І він там досить успішний. В тому прокаті можна назбирати певні цифри. За великим рахунком, в Україні я можу перелічити кінотеатри, які стають меккою для поціновувачів авторського кіно, на пальцях однієї руки. Найвідоміший – це кінотеатр "Жовтень". В одному кінотеатрі "Жовтень" стрічка Паоло Соррентіно "Молодість" свого часу зібрала 600 тис. грн. Таких кінотеатрів як "Жовтень" поки що мало в Україні, але сподіваюся, і вони виникатимуть. І відповідно тоді почнуться трохи інші збори у цих стрічок. Наприклад, я не завжди прихильник масового попкорнового кіно, хоча дивлюся фільми регулярно. Хотілося б дивитися в тому числі і авторське кіно, але воно, на жаль, туди рідко забрідає.

- Наприклад, йдеш у кінотеатр "Київ" на артхаус, зала незаповнена. Навіщо ще більше майданчиків, якщо люди на таке не ходять?

- Давайте тоді взагалі не розвивати культуру… Не розвивати музику, залишаться "Потап і Настя". Давайте закриємо Оперу. Це ж не вихід. Так, є напівпорожні зали. Але ми зараз долучаємося до того, що будемо сприяти вихованню нових поколінь. Знову ж таки, народ активно мігрує в Інтернет. Там американські непопсові серіали збирають багато переглядів і є комерційно успішними. Просто у нас немає поки що таких платформ як Netflix. От в цьому проблема.

- До речі, наша читачка запитує, коли в Україні почнуть знімати молодіжні серіали в стилі екшен?

- Уже знімають. Наприклад, є інтернет-серіал "5baksiv.net". І він в Інтернеті збирає багато переглядів. Є цілі групи, обговорення. Зараз готується кіноверсія. Мені дуже приємно, що вона готується за підтримки держави, нашого Держкіно. Сподіваємося, що навесні ця стрічка за побачить світ.

- Щодо популяризації… Зрозуміло, що авторське кіно саме собою популярним не стане…

- Воно ніде не популярне за рідкісним винятком.

- Згадайте, будь ласка, найбільш вдалу і новаторську промокампанію українського фільму.

- Знаєте, зараз їх чимало, але вони стосуються лише стрічок масових. Наприклад, зараз іде активна промокампанія фільму "Скажене весілля", це комедія. Це дуже гарна кампанія. Або стрічка "Викрадена принцеса". Теж дуже гарна промокампанія, яка стартувала задовго до її виходу і. Були постери, спеціально розроблені іграшки. Так само фільм, прокат якого закінчився місяць тому… Там були спеціальні конструкції, які виставлялися в кінотеатр, випустили спеціальну гру, іграшки і пауер-банки.

Така сувенірна продукція вже почала з'являтися. Знову ж таки, п'ять років тому цього не було. Три роки тому не було. А зараз потрошку всі починають щось вигадувати: дивляться, як це відбувається на Заході, і починають експериментувати тут. І в принципі дуже приємно, що це розвивається, що популяризації фільмів продюсери приділяють ще більше уваги. Тому що мало випустити фільм. Є зразки голлівудських стрічок, де 50% бюджету йде на промокампанії. В Україні про таке ми лише мріємо, але з кожною новою стрічкою продюсери і режисери переконуються, що потрібно вкладати більше в промо.

- А чи є приклади промокампаній саме авторського фестивального кіно?

- Авторський кінематограф насправді не дуже потребує промо.

- Ну так на нього ж не ходять…

- Є американський авторський кінематограф, і стрічки з нього потрапляють в український прокат. Я не бачив особливого промо, крім трейлерів, постерів у кінотеатрах. Це стосується будь-якого авторського фільму. Найкраща промокампанія для такого кіно – це участь у престижному фестивалі класу А. Тоді про нього починають говорити. Ну от дивіться, фільм "Плем'я" Мирослава Слабошпицького – дуже непростий фільм про долю слабочуючих підлітків в Україні. Нам що, треба випускати іграшки з нечуючими підлітками?

- Чому так однозначно? Можна ж зробити щось більш креативне.

- А що саме? Ви запропонуйте, я передам продюсерам, може, вони подумають. Може, якусь гру з нечуючими підлітками зробити?

- Наприклад, якусь вражаючу виставку.

- А це, до речі, є. Якщо ви заговорили про виставки, була виставка до фільму "Тіні забутих предків" "50 років потому" у "Мистецькому арсеналі". Зрозуміло, що це дуже відомий український фільм. І він не потребує резонансу. Але виставка була по факту виходу його реставрованої версії. Тобто, ось, те про що ви кажете, вже мало місце.

- Також читачі запитують, який особисто у вас улюблений режисер?

- Знову ж таки, Мирослав Слабошпицький, мені дуже подобаються його картини. Взагалі, всі режисери, чиї картини успішні. Дивіться, я давно товаришую з Мирославом Слабошпицьким, почали спілкуватися задовго до його успіху. Мені дуже зараз подобається Олександр Березань – його стрічка "Шляхетні волоцюги" вийшла нещодавно у прокат. Думаю, непогані перспективи у фільму "Груднева казка". Інша назва – "Пригоди Святого Миколая". Фільм вийде у грудні. Це відомий режисер Семен Горов. Ще Олесь Санін.

- До речі, про Мирослава Слабошпицького. Нещодавно змінилися правила подання оскарівського фільму від України. Був скандал. І зокрема, Мирослав Слабошпицький був проти цих змін.

- А в чому скандал?

- Згідно з новими нормами, від України може подаватися лише фільм українською чи кримськотатарською мовами. Чимало митців виступили проти. Серед них і Мирослав Слабошпицький, і Сергій Лозниця.

- Мирославу Слабошпицькому гріх нарікати, в його фільмі не було мовної доріжки, він був із субтитрами. Нечуючі ж не розмовляють.

- Це ж не єдиний його фільм…

- Це у нього єдиний повтометражний фільм, у нього більше повнометражних стрічок немає. Є короткометражні. Стосовно цієї історії: а в чому, власне, скандал? В тому, що в Україні має вироблятися кіно рідною мовою? Це проблема чи що?

- Це певне обмеження…

- Обмеження для кого?

- Для митців. Наприклад, для Слабошпицького, для Лозниці.

- Слабошпицький вже давно не продукує ніяких стрічок. А для Лозиці… Він український режисер, який тривалий час навчався і мешкав на Росії, потім переїхав до Німеччини. По факту, це уродженець України. Стрічка "Донбас" здебільшого російськомовна. В Україні існує дві версії – є версія, дубльована українською, і також стрічка, яка вийшла в оригіналі. Всі ці скандальні репліки, що "Донбасу" не дають місце мовою оригіналу, я навіть не буду коментувати, бо це неправда. Це по-перше. По-друге, в чому проблема в тому, що в Україні мають вироблятися стрічки українською мовою? Не пам'ятаю, щоб у Румунії вироблялися стрічки якоюсь іншою мовою, крім Румунської. В Україні не виробляються стрічки англійською і німецькою. Виробляються або українською, або хтось на власний ризик виробляє російською.

- Якщо буде геніальна стрічка, наприклад, про любов українського хлопця до французької дівчинки. І буде вона говорити французькою. Це вже не можна на "Оскар" брати.

- В Україні є приклади копродукційних стрічок. От Агнешка Холланд зараз завершила зйомки стрічки "Гарет Джонс". Це міжнародна стрічка, в якій бере участь кілька країн. В тому числі, Україна. В Україні цей фільм вийде українською. Як він вийде за кордоном – питання до інших продюсерів.

Якщо раптом ця стрічка подаватиметься на "Оскар", я не бачу жодних перешкод, тому що існує україномовна версія. Існує ще англійська версія? Нема питань. Але якщо існує лише російська версія, звичайно, стрічка підпаде під це обмеження. Але це, як мені здається, логічно. Ми ж зараз спілкуємося українською. В чому проблема, ви ж мене розумієте?

- Так, але дивіться, навіть у "Кіборгах" є герої, які говорять російською, у Лозниці бойовики говорять російською…

- Я зараз припиню всі ваші запитання одною простою реплікою. Держава, яка фінансує 80% стрічок, які виробляються, має якою мовою фінансувати стрічки? Російською? В умовах війни? Ви мені дайте відповідь на це запитання.

- Ну, я трохи про інше…

- А я про це. Воно взаємопов'язано.

- Грубо кажучи, "ополченці" на екрані повинні говорити українською?

- "Ополченці"… Почекайте, фільм Лозниці взагалі-то висунутий на "Оскар". В чому проблема? Про що ми зараз говоримо, якщо він офіційно висунутий від України на "Оскар"?

- Так це ж нова норма…

- Нова норма. Давайте говорити про цю норму в наступному році, коли вона когось там, грубо кажучи, зачепить. Якщо якась важлива стрічка не потрапить на "Оскар". Давайте тоді говорити і говорити про її перспективи, і чому вона не потрапила. Зараз немає про що говорити. Стрічка "Донбас" з російськомовними репліками, з "ополченцями" і з усім має зараз чудове плавання і вирушає від України (офіційно, я підкреслюю) на "Оскар". А те, що ця норма потім увійшла в життя, давайте поговоримо про неї тоді, коли чиїсь інтереси будуть порушені.

- Може, тоді якесь чергове "Плем'я" на "Оскар" не потрапить, і буде дуже сумно.

- Ну так воно ж безмовне.

- Образно кажучи…

- Ні, давайте говорити предметно, коли виникнуть проблеми, а поки що їх не існує.

- Окей. Зараз є відносна нова програма, якою опікується Мінкульт. Як вважаєте, чи варто робити цей поділ, оскільки Держкіно раніше випускало багато патріотичних фільмів…

- Да, ми вважаємо, що всі фільми, які випускаються Держкіно, теж є патріотичними. Чому вирішили розподілити таким чином – минулого року спрямувати частину на Мінкультури, а частину – на Держкіно… Їхня логіка нам незрозуміла. Звичайно, було б логічно, аби всі ці гроші отримувало Держкіно, структура, яка займається цим багато років. Але так вирішили. Зараз є певний розподіл. Мінкульт створює кіно за програмою патріотичних фільмів, ми створюємо стрічки за всіма категоріями. Авторські, неавторські, фестивальні, анемаційні. Вочевидь, є якісь недоліки, але час розставить всі по місцях. Але тут немає великої проблеми. Все одно держава робить ці фільми: як за підтримки Мінкульту, так і за підтримки Держкіно, яке, до речі, теж підпорядковане Мінкульту. Але так вже вийшло.

- Як думаєте, ви варто взагалі вводити бренд "патріотичне кіно"? Тобто якась комедія може краще популяризувати у світі, ніж історичний фільм.

- Я взагалі вважаю, все, що виходить в Україні українською мовою з українськими акторами – це і є патріотичні фільми. Це моя версія. Звичайно, за винятком таких фільмів – хоча я їх ще не бачив – які знімають українською мовою свідомо проти України. Це винятки, я їх не бачив, але теоретично це можливо. По-друге, я регулярно відвідую кінотеатри і дивлюся різні Голлівудські стрічки. Я не знаю, чи є в Голлівуді державні гроші, але всюди у них: США – це чудова країна, США бореться з тероризмом, США бореться з росіянами, США бореться з проблемами екології. Це патріотичне американське кіно – практично все, що виходить з Голлівуду. Там немає державних грошей, але там це вважається нормою. А от у нас є державні гроші, і я в цьому поганого нічого не бачу. Ми зараз даємо поштовх усій кіноіндустрії, яка є в України. Сподіваюся, що через певний час українські продюсери вже не так потребуватимуть коштів як зараз, тому що процес нарешті запуститься і почне бути самоокупним. Дуже на це сподіваюся.

- Сергію, судячи з Facebook і публікацій, у вас складаються дещо напружені стосунки з українськими кінокритиками.

- З деякими з них.

- Ви вважаєте, що критика повинна бути виключно позитивною?

- Та яка ж це критика, якщо вона позитивна? Дивіться, тут треба зануритися вглиб проблеми. У мене немає відрази до кінокритиків як до касти людей. Є відраза до деяких людей, які свідомо ходять на прем'єри начебто із задоволенням, а потім пишуть: "Відмучилися". Ну, якщо ти мучишся, то не ходи, будь ласка. По-друге, якщо тобі не до вподоби масове жанрове кіно, не ходи на ці прем'єри, залиш іншим кінокритикам…

- Це ж його робота…

- Яка ж це робота?

- Його робота. Він же кінокритик.

- Дивіться, я ж у Макдональдс не приходжу за фуагра, бо її там немає. Там немає нічого, окрім трьох видів їжі – картоплі фрі, гамбургера і шоколадного шейка. Якщо мені хочеться вишуканого, я йду в інший ресторан. Макдональдс – це як наші кінотеатри. Там є певний вид продукції. Крапка. Тобто, якщо ти приходиш в Макдональдс і оцінюєш його з точки зору вишуканої їжі, звичайно, що тебе все бісить. Там нічого оцінювати.

- Нещодавно один з кінокритиків, з якими у вас напружені стосунки, написав схвальний відгук на "Шляхетні волоцюги". А це ж масовий фільм… Себто, щось подобається, щось – ні. Що поганого в тому, щоб казати: "Мені не сподобалося". Що він має написати?

- Ви все правильно кажете. Нехай кінокритики оцінюють, просто що тут є така історія… Грубо кажучи, він сидить вдома, лазить в Інтернеті, а режисер два роки працює над фільмом. І це в умовах війни, в умовах того, що у нас кожен тиждень народжуються нові імена. Тобто визнаних режисерів можна перерахувати на пальцях однієї руки: Лесь Санін, той же Слабошпицький. От і все. Я більше і не можу назвати, тому що їх немає. Мене постійно запитують про прем'єру тієї чи іншої стрічки: "А хто там режисер?". А я відповідаю: "Я вам назву ім'я, але воно вам нічого не скаже". Тому що всередині ми все це бачили і слідкували, а зараз дебют. Тобто, запалюються зірки щомісяця.

І власне, повертаючись до кінокритиків, їх якось цей факт взагалі не бентежить. Те, що 25 років у нас взагалі не було кіно, а зараз раптово з'явилося, а вони починають паплюжити його з усіма своїми художніми і творчими здібностями: "Оце лайно". А чому лайно? От, наприклад, одному з кінокритиків не сподобалася операторська робота у фільмі "Кіборги", а я, і не тільки я, вважаю, що це один з найкращих українських операторів Юрій Король. Якщо кінокритик не розбирається в операторській роботі і не стежить за сучасними манерами знімання, що це за кінокритик?

- Чекайте, це ж знаний рейтинговий кінокритик…

- Який не розбирається в операторській роботі? Хто йому присвоїв рейтинг?

- Він в Оскарівському комітеті, його читає дуже багато людей…

- Хто його читає? Я спеціально дивлюся, у нього там 130 лайків у Facebook.

- Подивіться його рецензії у ЗМІ…

- Рецензії є, він оглядає жанрове кіно. Якась дивна історія. Він спочатку ходить плюється, а потім в рецензії пише, що, в принципі, непоганий фільм. Це якась дивна історія взагалі.

- Тобто, якщо мені не сподобався фільм, і я кінокритик, то я маю написати: "Так, є певні моменти, але це українське, а тому добре".

- Це довга дискусія. На кінокритиків взагалі колись навчалися п'ять років. Люди в інституті опановували це мистецтво. Тому що критикувати можна не лише як "це лайно і крапка". Фахова кінокритика – це розбір польотів: чому фільм не вдався, що можна було зробити. Це базові фундаментальні знання. Хто у нас фаховий кінокритик з тих, хто пише? Хто? Назвіть хоч одного, у кого б був фах кінокритика з тих, хто активно публікується.

- Тобто журналістська освіта не дає права бути кінокритиком?

- Знаєте, журналісти – це окрема історія. Я сам фаховий журналіст і вважаю, що журналістика дуже переоцінена самими журналістами в Україні. Я досліджував цю тему для себе особисто. На Заході, наприклад, одну статтю люди можуть писати місяцями. У нас таких привілеїв немає. Це конвеєр. Сьогодні людина пише про кулінарію, завтра розслідує злочини, післязавтра ще щось. Є певна концентрованість на темі… А у нас таких журналістів за великим рахунком там на пальцях двох рук можна перелічити. Решта – люди з базовими навичками писати. Мені значно цікавіші з цієї категорії блогери.

- Ще одне запитання від нашої читачки. "У сучасних фільмах багато пропаганди. Навіть у "Таємному щоденнику Симона Петлюри". Невже думаєте, що інтелігентна публіка – а саме така ходить на українське кіно, ведеться на таку пряму пропаганду?".

- А що ви називаєте пропагандою?

- Ну, щось побачила дівчина.

- А це погано?

- В мистецтві взагалі – не дуже добре. Тим паче така пряма. От думаєте, інтелігентна публіка ведеться на пряму пропаганду?

- От пропаганда здорового способу життя – це добре чи погано? Я вважаю, що непогано. Пропаганда Україна у кожному фільмі, який створюється за рахунок держави, - я вважаю, що це непогано. Інша справа, що є мистецькі засоби, якими користується той чи інший режисер. І це вже питання до режисера, чи він перевантажив свій фільм, чи ні. От, наприклад, щодо "Кіборгів" були побоювання глядачів, що фільм буде перенасичений пропагандою, а вийшла насправді дуже чудова стрічка.

- Так, а у "Щоденнику"?

- В "Таємному щоденнику Симона Петлюри", можливо, режисеру не вдалося, і він більш прямолінійно пішов. Можливо. Це ж точка зору того чи іншого оглядача.

- А як на вашу думку, суто суб'єктивну?

- Я утримаюсь. Бо всі фільми, які виходять за підтримки держави, і в яких я, в тому числі, беру участь, це як діти. Як же я можу сказати про свою дитину, що вона погана?

- А що зараз буде з фільмом про Стуса?

- Він вийде у прокат.

- Режисер щось не впевнений в цьому.

- Щось я вперше про це чую. Буквально два тижні тому зустрічався з режисером, якраз ми дознімали фінальну сцену за участі людину, яка схожа на Віктора Медведчука, який був адвокатом Стуса у реальному житті. Вони цю сцену дозняли, і фільм вийде у прокат.

- Там є якісь правові проблеми. Насправді навіть син Стуса не дав дозвіл.

- Є правові моменти, і зараз продюсери стрічки їх вирішують. Я не думаю, що фільм буде покладений на полицю.

- Тобто йде на діалог син Стуса, зокрема?

- Ну, мені це невідомо… Я ж не приходжу щодня на роботу: "Альо, а як там у вас зі Стусом?". Мій день містить багато інших проблем, які потребують вирішення. Але якщо буде проблема, ми, звичайно, будемо її вирішувати. Поки що все відбувається так, як і мало відбуватися. Фільм готується до виходу в прокат.

- Якщо фільм таки ляже на полицю, то чи повернуться до бюджету гроші? Чи були вже такі прецеденти?

- А якщо завтра атомна бомба на Україну впаде, що ми будемо робити? Я до того, що на тему "якщо" можна говорити безкінечно. Якщо Путін нападе на Україну…

- Передбачені механізми, і чи є випадки, коли виділені на фільм гроші повертаються у бюджет?

- Є чимало різних механізмів, в тому числі, судових. Але якщо ми говоримо про стрічку "Стус", автори і виробники цього фільму будуть явно невинуваті у тому, що раптом фільм заблокують у суді, наприклад, адвокати Віктора Медведчука. Але знаєте, тоді ця справа вже набуває державної ваги. Тоді я думаю, що це буде вирішувати не Держкіно. Буде великий резонанс навколо цієї теми. І це вже буде зовсім інша ситуація. Держкіно не буде в ролі тих людей, які прийдуть і скажуть: "Ну добре, фільм не виходить, давайте, повертайте гроші". Ми ж чудово розуміємо, що відбувається з цієї стрічкою, яка інформаційна атака ходить навколо неї, що вона зараз на вустах. І звичайно, будемо приділяти їй особливу увагу.

- Які фільми ви б порадили дивіться найближчим часом. Виділіть, будь ласка, три фільми.

- Я зараз скажу три, а решта, що, погані? Єдине, можу розподілити за категоріями. Є резонансне кіно. З цієї точки зору я раджу подивитися стрічку "Донбас", стрічку "Дике поле" за романом Сергія Жадана "Ворошиловград". Це дві стрічки, повз які не можна проходити. Решта фільмів теж не менш приємні, але це вже, наприклад, комедійне кіно. Мала вийти стрічка "Крути", але, на жаль, вони перенесли реліз на зиму наступного року.

- Зараз є проекти екранізацій творів Скрябіна і Жадана. Які ще українські книжки планують екранізувати?

- Екранізується дуже багато українських книжок, і дуже приємно, що на українську літературу такий попит. І зараз кіновиробники постійно дивляться, що виходить. Наприклад, роман Софії Андрухович, доньки Юрія Андруховича, "Фелікс-Австрія". Його збирається екранізувати Film.ua. Або є стрічка Андрія Кокотюхи "Адвокат зі Львова". Сценарій цієї стрічки вже переміг у конкурсі фільмів за участі Держкіно. І вони її хочуть почати знімати в наступному році. Чимало романів будуть екранізувати, це дуже приємно.