ВАТА TV. Як перевиховати сепара

Веселе шоу на YouTube може зробити для очищення українських територій від сепаратизму не менше, ніж кілька серйозних міністерств і відомств. І без єдиного пострілу.

Наш гість:

Віктор Литовченко
автор, душа і ведучий ВАТА TV

Щира правда про "Атєчєство наше свободное", приправлена уїдливими жартами, дивовижно зменшує кількість бажаючих пишатися Руськім міром.

Про своє бачення реалій сьогодення, ставлення до сепаратистів, ватників і тих, хто живе на окупованих територіях, результати своєї роботи і плани на майбутнє під час онлайн-конференції Depo.ua розповість автор, душа і ведучий ВАТА TV Віктор Литовченко 

(Текстова трансляція, мовою оригіналу)

- Ви завжди були фашистом, русофобом і бандерою? 

- Завжди. Можна сказать. з народження. Я вже оскільки людина не зовсім молода, то десь там років до 14 був правильним піонером, а от вже з комсомольцем якось так не склалося. Я завжди люблю повторювати, що я був, по суті, в опозиції до совка з 1984 року, з моменту, як мене намагалися приймати в комсомол, а я якось погано туди приймався, ну і якось так в мене погано з совком сложилося, а заодно і з Руськім міром. І я десь іще до початку Перебудови був потрошку, наскільки можна, противником цих ідей, ну а дальше вже по наклонной понеслось, а останнім часом – так разом з усією Україною. То мені до цієї ролі негідника не звикати, я в ній абсолютно нормально уживаюсь, це моє

- А ви з Полтави же, так? Це раніше було україномовне місто?

- Ну як, суржикомовне. Звідти, власне кажучи, і мій суржик. Воно більш україномовне. Я не скажу, що я з дитинства чув чисту українську мову, я її чув або від вчителів на уроках, або від людей, які виконували культурно-просвітницькі функції і їм це треба було по роботі. Тобто, за моїми спостереженнями, 95% говорили на суржику, але такому, більш схожому до українського. Суржик же він теж різним може бути, може перевалюватися в російську мову, в українську мову. І чуть-чуть російськомовних, но чесно кажучи, в тому середовищі, в якому я увесь час жив, російськомовних не було. Ми їх тролили, травили і це було зрозуміло, що людина або приєжджий якійсь або здурєл і перейшов нарочіто на російську.

Загалом же в полтавських умовах не чисто російська, ні чисто українська не віталась, був суцільний суржик і нічого крім суржика. Навіть в радянські часи. І зараз не скажу, що щось сильно змінилося, полтавський суржик став більш схожим на українську мову, але все одно це – суржикомовне місто в основі своїй.

- А русофобом ви коли стали?

- Антісовок – це по суті і русофоб. Вже десь в постперебудовчий період. Спочатку ми були якоби проти комуністів, а як комуністи злились в єдиний образ із совком, важко і сказати, і вже рік 86-87, коли в мене були перші приводи в КДБ – випадково потрапив, я був членом полтавського клубу "Что? Где? Когда?", там були високоінтелектуальні пацани, вони приносили журнали "Посев", як зараз пам’ятаю. Я от перший раз попався з цим журналом. Не те щоб попався, мене по суті підставили. Це були перші приводи в КДБ, я ще учився в школі. Тому життя якось так змусило стати русофобом. І вже переїхавши в Київ, це мені вже було 17 років, я повністю українізувався. Почав в Полтаві, в мене там учителі були, з якими я був в хорошому контакті і вони мене, по суті, готували до вступу в університет, я на журналістику вступав. І вже почав українізовуватись в Полтаві, але на межі переїзду, і в Київ я переїхав в 1988 році вже українізований. Я став ще не бандерівцем, тоді це ще не віталося.

- Як ви дізнавалися за Бандеру? Бо раніше же його демонізували, ця особа була під забороною

- Мене сколихнула не історія з Бандерою. Я юнаком читав книжку "Від Путивля до Карпат" Сидора Артемовича Ковпака – великого радянського партизана, мені ця книжка, в принципі, не то щоби подобалася, але покраще ніж інша писанина часів Другої світової. І там для мене якось так випав один період: розділ "Карпати – Карпати", коли вони партизанили в себе на Сумщині, а потім раптом пішли в Карпати. По-перше я не зрозумів, чого вони туди поперлись. Було завдання піти в Карпати, і от вони пішли, там палили нафтові вежі, і потім випадає якась така величезна прогалина, незрозуміло, що трапилось, і наче бойових зіткнень з німцями не було, і тут вони бац і "ми виходили по два-пять чоловік". Так а хто вас бубухнув? І що ви там робили?

І в мене лишилися ці питання і вже коли я почав вчитися в університеті, я нарешті отримав відповіді на всі ці питання: і про те, як їх УПА пропустила, оскільки вони палили нафтові вежі і не давали німцям робити пальне. Наче спільна справа і вони домовилися з УПА, вона їх пропустила, вони там зробили свою справу, і наче стали виходити, і тут поступила команда вдарити УПА в спину. Повстанська армія теж розвернулася і дала їм, і от оцей момент мене перехилив в сторону: а чи щось може не так. І з’явились перші публікації тоді в "Літературній Україні", здається, "Загибель комісара Руднєва", і от тоді я вже чітко зрозумів, що щось не так. А оскільки я вже вчився в прогресивному середовищі, як раз 88-89 рік, вибух прогресу серед студентства, якраз була Революція на граніті, почала з’являтись література, почали друкувати про розстріляне відродження, ми там бігали увесь час в магазин "Поезія", почали з’являтись твори Грушевського, почали читати Винниченка. По суті я опинився в середовищі, яке цим жило, ну і воно вдалі воно якось само собою сталося. В мене все встало на свої місця, і я зрозумів, чому мені все це так не подобалося з середини 80х, ще коли я був по суті дитиною: всі ці комуністичні заморочки, куди нас втягували, дурна піонерія, ще більш дурніший комсомол, який незрозуміло шо, і я бачив, що все це не щиро, що все це награно. Я знав, що так надо, але мені це не подобалося, але наскільки всі навколо жили таким життям, то ти цілком допускаєш, що може так і треба, може я мале-дурне. Потом виявилося, що я може і мале, але не таке вже дурне.

- Для вас не було трагедією потім те, що Україна постійно міняла курс то в проукраїнський, то в проросійський бік, то Помаранчева революція – то Янукович… Як ви переживали всі ці віражі?

- Да нормально переживав. Я, по перше, увесь час бачив якійсь рух вперед. Ми увесь час рухались вперед. Для мене певним трагізмом було, коли Кучма прийшов до влади, а тим більше у мене з ними особисті почались: я йому зірвав перші теледебати, які були між Кравчуком і Кучмою, я йому їх зірвав, з його слів, я потрапив під такі легкі жорнова, нас з офіса вигнали. Для мене звичайно великою трагедією було, він приходив як проросійський, а потім я побачив, що вся ця проросійськість, вона перевертається все одно в український бік. Я думав, з Януковичем буде те саме, тому що Кучма – це такий чіткий, не те щоби символ, а приклад того, що мєсто сідєнія форміруєт точку зрєнія, і от Янукович – один дурачок, який не сформіровал свою точку зрєнія под мєсто сідєнія, і вилетів як пробка звідси.

Тому я не агітував, я не прихильник Зеленського, але я більш-менш за нього спокійний, йому життя вправить мозги. В нього нема такої якоїсь проросійщини, вона не присутня, просто він представник більше російськомовного, російського культурного пласту і це, звичайно, неприємне, але я спокійний, життя його так, сформує і зробить яким треба. Тому скажімо, якихось таких трагедій не було, все одно, як Франко казав "А нам своє робить". Ми робим свою справу, бачу як Україна стає більш українською, не зважаючи ні на що, і навіть попри спробу Януковича все це перевернуть назад, тому що при Кучмі ми все таки прогресували, і дуже сильно, хоча увесь час говорили: "О, Росія, да-да-да, тра-ля-ля" і по суті часи Кучми закінчилися його блискучою книжкою "Україна – не Росія". З неї всі так похихикують, але даремно, я б її в школах давав би як підручник в 9-10 класі. Хто не прочитав – от не полінуйтесь, реально офігєнний твір, особливо зараз.

Ну, не Кучма її писав… Ну, він напевно був не проти, ну книжка шикарна і от людина до цього дійшла. Він приходив як проросійський політик, і от бачте вже амплітуда проросійськості, вона все одно змещується. І навіть новий президент, який не Порошенко, тому що той став зовсім український. Плюс знову ж таки, Порошенка я знаю з тих часів, коли там ніякою Україною і не пахло і я працював в його структурах свого часу і вважав його абсолютно таким проросійським, проросійщеним. Його прогрес проходив на моїх очах і я навіть сильно здивований, що це той Порошенко. Для мене це двоє абсолютно різних людей.

- Багато хто змінився після 2014го

- Нє, таких багато людей, тому я наприклад, не люблю, відверто скажу, гігікать з позиції людей до 2014 року. Я вважаю оцей момент з 2014 року, з втечі Януковича, з початком війни, що це реальна Незалежність України. От вона тоді стала реальною. Оце момент переломний. Тому все, що було до 2014 року я схильний не рахувати.

І тому коли постять якісь фотки, чи там наприклад Ляшко – ну, я без особливої поваги до нього ставлюся, але коли він там георгіївською стрічкою – ну фу, не треба так робити. Тимошенко з кимось там обнімається, чи вона теж, здається, з георгіївською стрічкою була – не треба так робить. Зараз знаю купу достойних людей, які перемінили свої позиції, дехто іде по найнаціоналістичнішому списку, це "Європейська солідарність", там Денис П’ятигорець, якщо я не помиляюсь (Денис, якщо обговорив – сорі) він здається був діячем Партії регіонів і таких багато було. Вони перевернулись.

А якщо згадати таких знаменитих флюгерів як Інна Богословська – більшого фу в українській політиці для мене на той момент не було. Але я згадую оцей найпіковіший момент на Майдані, ніч чи з 18 на 19, чи з 19 на 20, коли наші героїчні очільники звідти всі потікали, одного підстралили, в другого теж щось, і коли йшов великий напор Беркуту, коли було реально стрьомно, на сцені стояла Інна Богословська. Я її заповажав, але вона молодець, вона потім зробила все, щоб уся ця повага кудись вилитіла. Але шанс таким людям треба давати.

Карл Волох, здається це його слова, що в нас швидкість введення людей в стєпінь героя компенсується швидкістю їх потім звідти скидання. Згадаємо і Семена Семенченка, і Гадю Савченко. Ми реально її підтримували як героя, то вже її проблеми, на що вона там перетворилась. І от там руськомірци люблять нас в це тикать, а ми погано в це тикаємся, тому що для нас це нормально. У нас немає вічних друзів, вічних ворогів, є тільки друзі, є тільки інтереси України. А те що там якісь люди відповідають цим інтересами чи ні – це їхні проблеми.

Сама людина може помилятись, вона випадково може зіграти проти України, увійти не в ту політичну силу, роскаятись, перемінити свою думку. А ми ж люди, які вміють пробачати. Якщо ми Януковича через 5 років умудряємося вибирать, якщо в нас всякі тігіпкі ходять там потім як треті сили і потім знову ж назад в ту ж багнюку переліплюються.

- Я не можу не спитати: як ви Кучмі ефір зірвали?

- А я йому питання одним з перших задав. Я, канешна був гамнюком, тому що я виступив не як журналіст. Я йому задав питання, одним з перших підняв руку, я тоді представляв, здається, газету "Діло", чи може "Рада" і поставив питання, що ви коли були прем‘єр-міністром, то звинувачували в усьому, що вам не дає працювати Верховна Рада, а ви вже знайшли тих достойних, на кого ви будете звалювати свої проблеми, ставши президентом? Я не вірив, що він стане президентом, я нічого не боявся. Він тут же псіханув, сказав що от би з такими як ти поговорити по мужські. Потім його понесло. Ну, він потім сам сказав, що я йому все зірвав. Але ну як воно і трапляється на дебатах, ці дебати йому пішли в плюс.

Отакі дебати ідуть в плюс, коли людина психує, якусь чортівню несе. Згадайте дебати: Трамп-Клінтон, коли здавалася, що Клнтон розмазала того Трампа. І чо? Ну і "стадіон так стадіон" згадайте. Два тижні бігать і говорити: от ми там на дебатах… Ну от вийшли на дебати. І чо?

Це зараз я б якби Кучму зустрів, я б сказав: та йолки-палки, я тебе президентом зробив!

- Питання від читача: В мене родичі – кримські ватники. Вже скільки новин їм надсилала, з доказами: фото, відео, щоб довести, що Крим було саме окуповано, а не прісоєдінено, не всі цього хотіли, що людям погрожували, що були вбивства, що зараз людей пачками саджають там ні за що, а вони чхати хотіли. Кажуть, що все це брехня і постійно нав’язують мені думку, що в Криму зараз стало тільки краще. Як відкрити їм очі?

- Присадіть їх на мою програму.

Я чому власне кажучи, вибрав такий формат? Ну от я людина аналітичного складу розуму, міг би робити якісь там розумні аналітичні речі. Але я вибрав сарказм, вибрав іронію, я вибрав контрпропаганду. Тільки жарти, тільки сміх можуть все це перебити. Якщо людина не слухаєтьс аргументів, жарти завжди зайдть. Коли ти подаєш все в іронічній формі, воно краще буде доходить, краще сприймають аргументи, ну і плюс ми використовуємо такий метод гіперболізації. Тобто, для того, щоб пояснити безглуздість думки, її треба довести до повного маразму. Якщо вони здатні мислити, гумор завжди виграшніший. Якщо людина з почуттям гумору починає подавати інформацію. Тому з ними не треба спорити аргумент на аргумент, стаття на статтю, все це мимо. Тому якщо ти бачиш, що в людини стіна – підкольни.

- А не скажуть: дурня якась, не смішно

- Можуть в морду дать. Якщо жарт буде дуже вдалим, то можна і в морду получить.

- То небезпечно жартувати

- Безпечно – не безпечно – сатира, іронія, жарти – це найкращий метод для подачі інформації будь-якої. Навіть серйозної. Будь моя воля, я б частину математики, літератури в школі викладав в напівсатиричній формі і воно ж доходить. В ігровій такій манері. І якісь речі ми запам’ятовую тому, що вони сатиричні. Багато навіть людей, яких я на вулиці зустрічаю, памьятають, що я колись говорив.

Тобто, подавайте інформацію несерйозно. Кому я пояснюю, країні, яка понад 73% проголосувала за клоуна просто тому що він клоун? І нормально, вважає до сих пір основна маса

- І сміється

- Нє-нє, вони не сміються, вони зараз в основному починають ображатися, що ми з нього сміємся.

- У багатьох з нас є близькі-ватники з якими велися гарячі суперечки в 14му році. У вас теж були? чи вдалося вам переконати своїх, що в Криму – окупація, а на Донбасі – російські війська

- В мене тьотя наприклад в Сочі живе

- Ну як ви особисто вирішуєте це питання?

- Біда (сміється). Вона вже така, не молода людина. Її  не переконать як і більшість їх, до речі. Більшість людей, які живуть в тому середовищі, переконані в чомусь. Не всіх можна вилікувать, не всіх можна переконати і тільки знівелювати їхній вплив. І ті, хто сподіваються, що руськомірци – ми їх колись  переконаємо, вони зрозуміють, вони усвідомлять… Нічерта вони не зрозуміють, не усвідомлять, так само як не розкається хтось за свій політичний вибір, коли вже буде попахувать катастрофой. Так як люди, які голосували за Януковича, в більшості не вважають, що вони зробили щось погане. Тому просто можна знівелювати їхній вплив, витягнути якесь більш активне середовище, яке буде все це передавлювати. І тільки таким чином вони потім почнуть впливати. Згадаємо Румунію, Чаушеску. В нього за чотири дні до смерті рейтинг був порядка 90%. Бух-трах і всі: йолки-палки, де ми жили, що це за кошмар?!

Совок розвалився, всі йолки-палки! А всі ж такими комуністами були. я потім пам’ятаю, що зустрічаєшся зі своїми вчителями, з іншими людьми, які гнали оцю всю пургу комсомольську, з людьми, які працювали в райкоми комсомолу – і ніякої тіні комунізму. В них перещолкнуло і всьо. Тому що загальна інформаційна маса їх передавила, вони переключились і все. тому вся ця поодинока боротьба – річ звичайно хороша, але краще впливати на широкі інформаційні процеси.

- Тобто, якщо у вас є близькі-ватники, нема сенсу з ними сперечатися?

- Ви з ними тільки полаєтеся і нічого більше. Якщо ви бачите, що там стіна – все це без толку. Можна попідкалувать, якщо людина в принципі здатна якось щось аналізувати. А так – 2019 рік, якщо ви їх не переконали, то все.

- Питання від читача: Понятно, хто такий Колян - то вам дали раба по блату, хтось з атовців, кому виділили двох, а йому стільки не треба.

- Ну, хунта обіцяла два раба, хунта своє слово держе

- То правдива історія?

- Абсолютно.  В мене є Колян, Ізольда Пиливівна…

- Ми думали, що це кішка

- Ні, це другий раб. Кіт в нас – Василь, кіт був представлений людям, він показується час від часу, неодноразово був в кадрі. Він до нас приходить. Він, до речі не наш. Приблудний. Де він живе я без понятія, но він приходить до нас жрать, спать, нить, вить і он чьотко – от ми приходим на зйомки, він приходе на зйомки, заходе в студію. І от знаєте, я впреше відчув, коли тварини відчувають зірковість. Ми його раз-другий зняли в сюжеті і він після того таким чуваком став. Зірвав нам зйомки тиждень тому, в нас під нього сценарій був прописаний, а він не прийшов. І тільки но ми відзняли, явилось. Ну видно зіркова хвороба.

Тобто Колян, Ізольда Піліповна і Василь – то троє різних персони, з них двоє людей.

- Ще питають, скільки у вас вже вас вже підсклянників і де ви їх зберігаєте? Як складається доля шоколадок і спритного, яке вам надсилають?

- З шоколадом і горілкою не знаю, воно постійно кудись зникає. Честно, без понятія. Було, нема. В усіх питаю, ніхто не говорить

- Може то Василь?

- Не знаю-не знаю, в нього харя отака здорова.

- А йому до речі зараз корм окремо шлють. Так шо він нормально в нас там отоварюється. Але де продукти харчування зникають не знаю, треба якось понаблюдать, бо шо це таке. Я бачив пляшки порожні тільки постійно виносим.

З підсклянниками колекція в нас уже дай Бог. Ми її показуємо час від часу і думаю десь через місяць знову покажемо, комплексно. Я чекаю на реакцію Книги рекодрів України. Ми подали їм заявку і я хочу зареєструвать, що в нас найбільша колекція підсклянників в Україні. Принаймні зареєстрованих, бо багато колекціонерів втіхаря живуть. В нас близько 600 унікальних екземплярів. В нас ціла стіна на студії під них відведена.

Не те щоб я їх хотів збирать, це люди вирішили, що треба, далі воно вже затягло. От у нас вже 600 з чимось, це з хендмейдом, люди роблять своїми руками і вони унікальні.

Світова колекція – дві тисячі в якогось мужика з Московської області, але в нього в основному рашенські. Тут в чому прикол цієї колекції – ми вже потім це зрозуміли, що то що руський мір собі втянув, що підстаканники – то їхнє, так ага щас! Основна маса в нас в колекції – це зарубіжні. Варіанти. Практично в кожній країні це було, але людям більш нічим похвалитися, то от вони хваляться такою непрактичною на даний час річчю як підсклянник, хоча вже багато де в світі до них вже повернулись, вони такі шикарні, робляться під сучасні. Нам присилають їх з усього світу, з половини глобуса точно.

 Це колеція, яка збирається всім світом, з країн 40-50 точно нам приходить.

- З Росії ж також присилають?

- І багато. В нас велика російська аудиторія

- Наскільки я знаю, у вас і грошових переказів з Росії більше

- На якомусь етапі в нас дійсно було коли в російських рублях сума була навіть більша. Зараз ні, тому що російські рублі прийнять неможливо, ми позакривали всі російські електронні гаманці, тому важко порахувати, але платежі з Росії продовжують приходити. Видно, коли з Європи і США, і нам дійсно допомагають і я всім дуже дякую, бо ми реально живемо за ці донати. З ютубом каші на звариш з цими заробітками, які там, а тим більше з нинішньою цензурою, яка влаштована, там зараз дуже невесело. Тому проекти би не витяг, якби не донати, якби не фанати, які нас підтримують.

- В який момент ви пішли з роботи, щоб займатися тільки цим проектом?

- На той момент, коли ми почали Вату створювать, основна робота моя була – програма з електроніки "Технопарк", вона і зараз іде на 5 каналі. Ні, я не кидав роботу, по суті все це робилось на одніій студії. Час від часу наша студія запускає різні проекти, ми попридурювались перед камерою. Якраз війна, купа всього, всі в депресняку, кінець 2014 року. Ми почали придумувать цей проект і потім продюсер каже "сідай і роби". Перші спроби взагалі нікуди не пішли, потім щось виклали, людям сподобалося і воно якось отак пішло, і зараз це по суті основна робота.  

- Яка новина з Росії за ці п’ять років була для вас найбільшим фейспалмом?

- Так це країна-фейспалм, вони для мене потоком ідуть! Звичайно, шпілі Солсбері. Тут фішка в чому: це країна – сцільний фейспалм. От мої редактори не дадуть збрехать: в нас ставлення чотке. Коли щось відбувається, і воно не смішно, і ніби побєда яка-то, а ми не бачимо, в чом провтик, його треба просто сісти і знайти. Або ми до подій готуємося. Ми сідаєм, чекаємо подію і знаємо, що вони обісруться обов’язково. Просто треба дочекатися і знайти відповідну інформацію. Для мене переломним моментом, коли я перестав бояться, що вони не обісруться було коли турки збили їхній літак і вони скзаали, що зараз всьому світу покажуть. Оце напевно останній раз, коли я хвилювався. І я сидів і в онлайні дивився, думаю, блин, щас же вони покажуть. Ага! Щас! Облажались так! Після того я знаю, і всі наші знають, що просто сідаєм і спостерігаємо, вони обов’язково лажануться. І от хто дивився нашу програму від самого початку знає, що спочатку ми стібали їхніх з ефірів, намагались придумувать, дурачиться, потім ми перейшли просто на коментування живих подій, знаючи, що не треба нічого видумувать, ніяких жартів. Ми коментуєм реальні ситуації, реальні новини з відкритих джерел. Життя показало, що вигадувать нічого не треба, треба просто показувати дійсність, якою вона є.

- Питання від читача: Если бы у вас была гарантированная возможность на 40 мин влезть и перекрыть эфир России 24, что бы вы сказали? Ви би стали жартувати, чи сказали би щось серйозно, чи взагалі нафіг воно вам не треба?

- Ну по перше, ці 40 хвилин би нічого не вирішили, як я вже раніше говорив, тут тільки вода камінь точе. Яле що б я зробив: звичайно в сатирично-іронічному ключі зайвий раз би показав, якими смішними і недолугуми насправді всі ці їхні потуги ставать великими, класними і впливовими виглядають. Наше завдання вкласти їм в голову сумніви, що вони правильно все роблять. Ми то знаємо, що вони роблять повну чуш, абсолютну чуш. І сподіваються на речі, на які сподіватися не треба. От вони сподівались, що Україна зараз надурачиться і повернеться назад – да фігушки. От треба їм пояснити, що є речі, які ми не пробачим, є шлях, по якому ми вже пішли і по якому ми далеко зайшли і ми не розвернемось самі і нас ніхто не розверне, і це не якась там невеличка купка наших керівників вирішила, а ми всі послушно за ними пішли, як це в руськом міре і трапляється. Вони з турками по команді то дружать, то не дружать. Та ти сам виріши, шо ти Путіна слухаєш. І от вони будучи такими, їм важко зрозуміти нашу ментальність. Тому я просто посміявся, постібався би. Прогресивні росіяни не вважають наші жарти образливими, навпаки вони завжди показують. Оті ліберасти, як їх називають руськомірци, вони вважають наші жарти правильно, припустимими і намагаються їх зайвий раз показать. В їхні голови треба вкласти сумніви, щоб їх життя навчило, що вони правильно роблять. Потім вони повинні поламатись і тільки потім можна розраховувати на якісь прогрес. Якщо пам’ятаєте, совок так само і обвалився. Перебудова – це були сумніви, що щось не так, потім почали щось пробувать і розвалили к чортовой матері увесь цей картонний домік. Так само буде із нинішнім Руськім міром – ми його теж розвалим таким чином, але треба оцей переломний момент

- Коли до нас повернуться окуповані території, що робити з поверненим разом із ним населенням. Як його повернути?

- А що його повертать? Повертаются території, а не люди. Я можу сказать нехорошу річ – у нас проблема з територією, а не з людьми. Люди не вирішували, жити їм в Рашкє чи не жить.

- Але вони підтримували масово

- А то нікого не цікавить. Вони порушили закон, підтримуючи це. Основна маса інертна. Якби російські танки зайшли, ви думаєте в Києві інакше би було? Ви думаєте Київ був би такий суперпатріотичний і бігав би під синьо-жовтими прапорами? Ні, основна маса інертна. Тому мова йде про повернення територій, переговори з людьми, які там живуть, переконання – то ми вже будем працювати планомірно, але орієнтуватися на їхню думку на даний момент безглуздо по своїй природі. Крим мають повернуть назад, крапка. А ми там вже самі розберемся. Ми звичайно не будемо ломать через коліно, давить

- Депортувати

- Ну, депортувать – там для цього громадяни Росії, які з порушенням туди в’їхали за цей час, на жаль для них і на щастя для нас їм ні на що сподіватися. Вони знали чітко, що вони ідуть на порушення закону. А з основною масою будемо працювать, уживаться.

- Тобто ви вважаєте, що оця ідея про те, що люди мають самі захотіти повернутися і коли вони побачать, що в Україні краще…

- Так, розкажіть це Південній Кореї, що коли вони стануть кращими і чуть-чуть хотя би багатшими за Північну. Розкажіть це Калініграду, як він повернется назал у німеччину будучи Кенігсбергом. Конешна, якщо німці стануть багатшими коли небудь і хоч чуть багатшими за росіян, то повернеться. Так шо це все мімо. Чого ми в когось повинні питать? Це наша земля, наша територія. Коли забирали, ніхто ні в кого нічого не питав.

І знову ж таки, кажуть: ми вирішили. Ну от кримчани, багато хто. Ну да, підтримка висока. Але що значить, що ви вирішили? Людина кожна тимчасово живе на цій землі. І в той момент часу це і моя земля, я теж українець і мене ніхто не питав. Чого це вони вирішили? І знову ж таки, ніхто не вирішував, це ілюзія. Ніякого референдуму не було, був не прикольний флешмоб, ніхто не вирішував, це відбулося військово-агресивним шляхом і все це має бути повернено як було. Що по Донбасу, що по Криму. Ну, звичайно, якісь переговори, але фінальна точка не міняється, тут компромісів буть не може. Тут можуть бути різні шляхи досягнення, не за рахунок поступок іншими територіями типу федералізації. Чому мені, полтавцю, і моїм родичам в Полтаві треба мінять своє життя через які-то приколізми якого-небудь жителя Донецької області, який хоче в Росію? Збирай манатки, їдь собі. Чо люди у Вінниці, Житомирі, Полтаві, Хмельницькому? І так купа людей загинула через невідомо які ідеї, ну, з їхньої точки зору. Ми то розуміємо, що це була боротьба за Україну, вони загинули за Україну, але інші жителі іншої України і так постраждали. І ви ж ідіоти постраждали, ви живете в гамнє. Реально в гамнє, кримчани живуть в абсолютній деспотії, в закритому середовищі. Вони це не визнають, але основна маса піде загальним табуном за всіма. Це нормально, так працює інформаційне середовище. А якби вони нас перемогли, то тоже основна маса пішла б точно туди. Всі б бігали собі спокійно піл триколорами. Ні, не всі, але в основній масі було б таке враження щасливої російської дійсності, руського міра.

А можливо вони тому і не перемогли, що це не можливо. Ну, ми ж усе ж таки не даремно за це боремось. Це не тому, що ми вперлись, а є якісь такі основоположні догматичні речі, що може бути, і чого буть не може в принципі. Так що не може буть руського міра на нашій території

- Яке питання вас найбільше дістало і про що у вас ніколи не питають, хоча це – найважливіше?

- Ой, не знаю. "Як ви почали свій проект і як ви на це вийшли" - я вже втомився відповідать, але все нормально. Люди задають питання, тому що це їх цікавить. І не треба тут кривиться, мовляв, ох як мене це дістало. Відповідать треба.

Питання, яке хотілося би щоб задали… В цьому відношенні в мене робота така, що коли мені хочеться щось сказать – я скажу. Багато речей, про які ми з вами говорили, вони вже в програмі звучали і приблизно в такій же ж формі.

Я починав свою телевізійну діяльність в Ігоря Моляра, був такий дуже відомий журналіст, парк автомобільного періоду на 1+1, він тоді гремів наздвичайно. Оце я в нього вчився всім азам. А він був на такому топі популярності! І він такі заготовки придумував, до нього люди на вулиці підбігають, а в нього 5 заготовок і він ними відповідає. І я думаю, ах ти ж Ігор-Ігор, нехороший ти чєловєк рєдіска, ну що ж ти… Але потім коли вже сам почав з людьми на вулиці спілкуватися, зрозумів, що він усе ж таки прав.

- А що у вас на вулиці питають, коли зупиняють? Було таке, що, мовляв, пішли зі мною вип’ємо?

- Ні, такого не було, всі ж знають, що в нас Колян п’ющій. Нє, ну буває всяке, буває, люди сильно нестримні. Зазвичай нормально, не буду брехати, мені це подобається.

- А з сепарами зустрічалися?

- Було пару раз, але так, по мєлкому. Бу-бу-бу і змились одразу. І це було давно. Я не скажу, що в мене було до якихось конфліктів, проблем. Приємних зустрічей маса, люди підходять, в основному селфі роблять, щось там парою слов перекинулись. Да, от ви питали про питання, яке дійсно задовбало: де Колян? Ну, у мене вже, дякую Моляру, я кілька робочих заготовок, вони від зубів відлітають

- І де зазвичай Колян?

- Ну, на хозяйстві ж треба когось лишить

- О, навіть тон такий інший одразу

- Годи треніровок!

- Ну, пора нам відпускати до Коляна нашого гостя. Всім дякуємо за увагу

Більше новин про події у світі читайте на Depo.Онлайн