Відбулись

21 грудня о 14:00

Релігієзнавець Коцюба про задачі Епіфанія, перейменування УПЦ МП і повернення Києво-Печерської лаври

21 грудня о 14:00 дивіться відео-конференцію на сайті Depo.ua

Наш гість:

Ярослав Коцюба
експерт з питань релігій Інституту світової політики

Об'єднавчий собор українських православних церков обрав предстоятеля помісної української церкви, а вже 6 січня Україна має отримати Томос.

Чому томос настільки важливий для національної безпеки? Чого чекати від новоспеченого предстоятеля української церкви Епіфанія? Які нові правила після отримання Томосу з'являться у українських церковників? Чи мають рацію ті, хто лякає злиттям церкви та держави? Які складнощі чекають при переході громад у єдину церкву?

Чи будуть в Україні інші ставропігії Вселенського патріархату, окрім Андріївської церкви?

Як зміняться позиції УПЦ МП в Україні і що очікує на Моспатріархію? Що буде з Києво-Печерською Лаврою та іншими святинями, які наразі знаходяться у віданні Московського патріархату?

Дізнайтеся відповіді на ці та інші питання з нашої конференції.

(Текстова трансляція)

- Добрий день. Вітаємо на конференції Depo.ua. Сьогодні говоримо про Православну церкву України і Томос. І, власне, ті зміни, які останні події принесуть українцям. Наш гість – експерт з питань релігій Інституту світової політики Ярослав Коцюба. Добрий день, Ярославе.

- Доброго дня.

- Отже, Ярославе, перше запитання пов'язане з недавніми подіями. Депутати проголосували закон, який зобов'язує УПЦ МП перейменуватися. Як будуть розгортатися події, які кроки робитимуть фігуранти, і що буде, якщо вони відмовляться перейменуватися?

- Ну, як ми бачили вже події у Верховній Раді, яка протидія буде Московського патріархату - ми спостерігали за діями депутатів від "Опозиційного блоку". Я сподіваюся, звичайно, що на вулиці це не перекинеться. Тобто маються на увазі бійки і повний рейвах, який вони намагаються влаштувати щодо цього питання. Звісно, що Московський патріархат буде протидіяти цьому законопроекту. Думаю, що після підписання головою Верховної Ради і президентом цього закону, внесення змін до закону "Про свободу совісті і релігійних організації", звичайно що депутати, прибічники Московського патріархату звернуться до суду з тим, щоб скасувати цей закон, скасувати ці правки до закону "Про свободу совісті". Але зважаючи на ту тенденцію, на вже створення автокефальної церкви в Україні, сумніваюся, звісно, що вони скасують. І з часом та організація, яка поки що носить назву Українська православна церква Московського патріархату змушена буде перейменуватися відповідно до положень цього закону.

- Якщо вони все ж таки не захочуть, їх можуть оголосити забороненою організацією?

- Ні, я не думаю, що вони будуть забороненою організацією. У нас важко заборонити будь-яку релігійну організацію, якщо вона не є екстремістською. Можна відкрити той самий закон "Про свободу совісті" і подивитися, що саморозпуститися організація може з низки причин переважно внутрішнього характеру, коли вона, наприклад, дійсно або саморозпускається, або зливається з іншою організацією, або взагалі самоліквідовується. А держава не може втрутитися в цей процес. Єдине, якщо буде якесь рішення з приводу того, що ця організація є екстремістською і через суд дійсно вона може бути заборонена. Як будуть діяти державні органи? Я думаю, що за великим рахунком Мінкульт може просто скасувати реєстрацію статуту. Тобто буде винесене попередження, і Московський патріархат буде змушений перереєструватися у відповідності до прийнятого законопроекту.

- Якщо вони доведуть справу до Європейського суду, чи є вірогідність, що суд визнає, що вони не мусять перейменовуватися?

- Оскільки у нас існують інші закони, які визначають державу-агресора, і ці закони не були скасовані у Європейському суді, я не думаю, що якась окрема релігійна організація зможе виграти цю справу у Європейському суді. Крім того, справи в європейських судах неймовірно тривалі і тяглі, і поки вони будуть судитися з державою Україною в європейських судах, у відповідності до українського законодавства вони все ж таки будуть змушені внести зміни до свого статуту і реєстрації.

- Зразу після Собору з'явилася велика кількість публікацій про те, що новостворена Православна церква України дещо обмежена у своїх правах, що це несправжня автономія, навіть не така як у Польщі і Болгарії, що наприклад, у нас не може бути патріарха, а лише митрополит. Роз'ясніть, будь ласка, чи справді у нас обмежена самостійність?

- Справа в тому, що така інформаційна атака на українську православну церкву почалася задовго до того, як ці всі процеси вийшли на фінішну пряму. Пам'ятаю, як спочатку були версії, що справді не буде жодної автокефальної церкви, це буде екзархат Константинопольської церкви, або відновлена Київська митрополія, як це було до 1686 року, що Київський митрополит буде напряму підпорядковуватися константинопольському патріарху, або що це взагалі буде створена якась автономна церква в межах Константинопольської церкви. Як ми бачимо, за прийнятим Статутом і за Томосом, який має бути дарований митрополиту київському і всія України Епіфанію 6 січня – це на День Богоявлення за юліанським стилем, а у нас це, звичайно, на Різдво Христове. Тобто це повноцінна автокефальна церква, рівна з усіма іншими 14-ма православними помісними церквами, які існують у світі. Вона нічим не відрізняється за правом співіснування з іншими православними церквами.

Звісно, можна говорити про певні обмеження, але в тому плані, що, можливо, Константинополь намагається створити для української церкви певний перехідний період. Україна, звісно, претендує і за кількістю православних, щоб бути однією з найбільших православних церков світу. "Якщо не перша, то не друга", - як жартували самі наші священики. Крім того, інші помісні церкви є не менш давнішими, ніж українська, за честю також є не менш почесні.

Серед православних церков навіть існує конкуренція за місця в диптиху. Україна опинилася на останньому, на 15-му місці, і це абсолютно нормально. Мені здається, якщо церква створена тільки зараз, претендувати на вище місце можемо тільки тоді, коли інституційно і організаційно вона буде вже створена. Сьогодні взагалі ми говоримо про самий початок створення української православної церкви. Ми знаходимося на початку цього шляху. Ще навіть Томосу немає, а ми вже говоримо, що українська церква може претендувати на вищі місця або на якусь авторитетну позицію у православному світі. Звісно, що українська церква поки що не показала себе.

- Ви кажете про перехідний період. Що є зараз і що може змінитися після перехідного періоду, і скільки він триває?

- Якщо подивитися в історичному плані, українська церква вперше заговорила про свою автокефалію мовою документів рівно 100 років тому назад. 1 січня 1919 року був прийнятий декрет Директорії УНР про те, що українська православна церква є автокефальною, і фактично відразу почалися звернення до Вселенського престолу надати Україні автокефалію. Тобто 100 років, можна сказати, просить Константинополь надати їй автокефальний статус. Але знову ж таки, зважаючи на ті історичні події, на абсолютно швидке зникнення УНР, всі ці процеси, як ми бачимо, відсунулися до 1991 року. Можна сказати, з 1991 року почався другий етап, коли Україна просила автокефалію. І от нарешті третій етап – з 2015-го, коли адміністрація президента Петра Порошенка звернулася до Константинополя з проханням надати автокефалію. І от з квітня цього року по грудень ми маємо результат.

Україна насправді отримала автокефалію дуже швидко. Інші церкви, наприклад, російська, мала ще 140 років самочинного існування, її ніхто не визнавав. Тобто Україна через 100 років від звернення отримала (автокефалію), і через 10 місяців активної роботи отримали. Мені здається, що жодна церква ще так швидко не отримувала автокефалію.

- Справді вражає. Але все ж таки, якщо про перехідний період – які права з'являться у нас, якщо ми покажемо себе з гарного боку?

- Тут не можна казати "церква і право", тому що церква - це обов'язок. Тут справа в тому, що Статут української церкви дуже тісно прив'язаний до Томоса. Я думаю, що після того, як блаженнійший митрополит Епіфаній привезе Томос, і він буде опублікований, ми побачимо, як багато положень цього документу збігаються з проектом Статуту, який був проголосований і підтриманий на Об'єднавчому соборі 15 грудня. І саме він буде тим документом, за яким потім буде далі розвиватися церква. Тому що сам по собі Статут – це поки що не досконалий документ. Навіть навколо нього йшли суперечки, багато хто казав, що це є елінізація української церкви, що українська церква може втратити якусь свою особливість, і говорили навпаки, що це демократизація церкви, що церква перетвориться від державно-церковного інституту на чисто духовний інститут, тому що єпископи будуть більш вільні у своїх правах, вони менше залежатимуть від предстоятеля, від центру, будуть проповідувати, а не займатися умовно кажучи звітами і віддавати побори, як дуже часто це було, в центр. Навпаки після цього єпархія стане більш автономною структурою, ніж вона була до цього.

Тому я думаю, що з моменту, як буде привезений Томос, почнеться відлік якраз організаційного формування української церкви. На сьогодні навіть не створені керівні органи. Вже після того, як Томос з'явиться, почнуть створюватися керівні органи самої церкви, чітко будуть розподілені єпархії, будуть визначені архієреї – єпископи, які будуть стояти на цих посадах, і звичайно, що буде сформований Священний синод. Тобто, умовно кажучи, уряд, який буде обиратися на два півперіоди по півроку, чого не було і немає у російської церкви, і навіть у Української церкви Київського патріархату цього не було. Тепер буде відбуватися ротація єпископів – вони не будуть, умовно кажучи, довічним політбюро, як раніше. Звичайно, ця форма правління більше б наближалася до якоїсь авторитарності, тому що єпископ точно знав, що він є однією з впливових осіб церкви, до якої інші, наприклад, єпископи змушені були звертатися за допомогою чи посередництвом, щоб зв'язуватися з патріархом, предстоятелем тієї чи іншої церкви.

Тепер так не буде, тому що кожен єпископ, який є в церкві, коли буде відбуватися ротація, буде входити до Священного синоду. Він буде обиратися на рік, а вибори будуть відбуватися через кожні півроку. Таким чином буде шість представників свій рік відбувати, потім обирається ще шість. І так дванадцять єпископів будуть постійно присутні в цьому "уряді".

- Чи можна казати, яких змін чекати звичайним священникам і парафіянам? Може, зміниться канон чи, наприклад, служба?

- Я не думаю, що буде змінюватися якимись радикальними способами служба. А канони тим більше. Так не можна казати, тому що це взагалі заборонено, це єресь. Змінитися служба може лише в тому випадку, якщо сама громада обере, наприклад, мову богослужіння. В українських церквах Київського патріархату, яких вже зараз не існує (вони розпущені так само як УАПЦ), службовою мовою була українська, в парафіях московського патріархату – церковнослов'янська, в окремих парафіях навіть Київського патріархату, була світська російська. Я не думаю, що зміниться щось кардинально. Як служби відбувалися, так вони і будуть відбуватися. Немає таких заяв, що буде якась насильницька українізація чи якимось чином будуть змінювати священників. Звичайно, що кожен із священиків, маючи свою парафію, в яких багато з них живе тривалий час, не хоче, щоб його посунули з цього місця і перевели в інше. Я не думаю, що будуть кардинальні зміни в цьому напрямку.

- Багато хто з українців хвилюється, що, наприклад, Різдво перенесуть на 25 грудня. Це болюче питання для частини парафіян. Перенесуть чи принаймні будуть намагатися?

- Насправді це питання складне для українців. В українців православ'я дуже сильно зав'язане, і це треба визнати, на народні традиції. І українські народні свята дуже тісно пов'язані із православними. Але парадокс полягає в тому, що із сьогодні вже 15-ти православних церков 10 мають новоюліанський календар. Тобто лише п'ять церков – російська, грузинська, українська – святкують за старим календарем. А всі інші – Константинополь, еладська, болгарська церкви святкують всі свята за новим календарем. Наскільки це швидко буде впроваджено… Ну от патріарх Філарет кілька разів про це говорив. Він казав, поки не буде схвалення народу, поки люди самі не визначаться, щоб святкувати Різдво 25 грудня, тому що питання не тільки у Різдві, всі інші свята теж посуваються на 14 днів. Думаю, це питання принаймні не найближчих кількох років. Це буде вирішуватися в межах чотирьох, п'яти, десяти років, поки справді не відбудеться не тільки календарна реформа, а й реформа канонізації святих – перегляд українського календаря, наскільки українська церква може доповнити їх своїми українськими святими. Наскільки зміниться взагалі сам календар, тому що він може бути доповнений іншими – наприклад, грецькими святими.

- Наразі ми не маємо права відкривати свої філії за кордоном. Чи може це змінитися, і чому так?

- Це питання досить неприємне. Я сам був цим враженим. Це не питання, що ми їх не можемо відкривати, це питання, що їх у нас забирають. Всі закордонні парафії, як має УАПЦ і Київський патріархат, а вони є і в Америці, вони є і в Канаді, є і в Західній Європі, вони будуть підпорядковуватися Константинополю, вони переходять під пряме юрисдикційне підпорядкування.

Справа в тому, що українська православна церква за кордоном досить потужна і розгалужена. І в США окремо існувала і існує православна церква – як ми знаємо, екзарх – представник цієї церкви. Українська церква в Канаді. Також представник екзарх Едмонтонський Іларіон. І окремо так звана УПЦ в діаспорі, яка охоплює Австралію, Нову Зеландію і Західну Європу. На сьогодні всі ці три церкви знаходяться під омофором Константинопольського патріархату. Ще вкінці 80-х років, коли всі чекали, що ось-ось розпадеться Радянський Союз, коли виникло питання про створення автокефальної православної церкви саме вже на теренах України, тоді піднімалося питання, що всі ті церкви, які знаходяться за кордоном, об'єднати в одну єдину церкву, щоб і УПЦ в США, у УПЦ в Канаді, і УПЦ в діаспорі з'єдналися в одну велику церкву. Така була задумка Мстислава Скрипника. Ця церква була б однією з найбільших, він так і називав її – Світова українська церква. Але на жаль ідея не була реалізована. Тому що вже у 1990-му, якщо не помиляюся, перейшла під омофор УПЦ в США і потім всі інші з цих церков перейшли у юрисдикційне підпорядкування Константинополя.

Дійсно, що після отримання Томоса всі парафії, які має київський патріархат, УАПЦ, вони змушені будуть перейти до Вселенського патріархату. Тому що питання діаспорних церков для нього вкрай болюче, і вони намагаються зробити так, щоб не існувало паралельних юрисдикцій за кордоном для інших православних церков. Кожна церква має свою канонічну територію, і тільки один православний єпископ може за них відповідати. У США, як і в Канаді, хоче бути присутнім Вселенський патріархат. Наскільки буде болючою ця втрата для України, наскільки для нас вона є справді досить гіркою, я не можу сказати.

Скільки парафій за кордоном має Київський патріархат, УАПЦ, але я думаю, що все-таки це була одна з тих жертв і та ціна, яку Україна була змушена заплатити, щоб отримати свою автокефальну церкву тут, в Україні. Тим більше що оскільки це Православна церква України, сюди входить вся абсолютно територія України включно з Кримом.

- Чи є надія, що за 10 років ми зможемо виправити цей момент, і що треба робити? Яка політика тут має бути?

- Ми не зможемо цього зробити, тому що це прописано в Статуті і, я думаю, буде прописано в Томосі. Православна церква України, проголосувавши Статут, зобов'язалася передати ці парафії Вселенському патріархату, і це можна чітко в Статуті прочитати. Це буде відходження від Статуту. Порушення Статуту, внесення до нього змін може призвести до того, що Україна може втратити свій Томос.

- Була купа інформації щодо того, що обрання митрополита Епіфанія призвело до конфлікту всередині УПЦ КП, і відповідно, частина його не підтримала. І взагалі Порошенко намагався лобіювати кандидатуру Симеона. Що тут правда, що тут фейк?

- Насправді велися досить потужні переговори щодо того, хто має бути предстоятелем. І кожна сторона – і Київський патріархат, і меншою мірою УАПЦ, і Константинополь, і влада – мала своє бачення, хто і як має очолити церкву. Я б не хотів описувати, що відбувалося у передсоборний період, тому що про це багато написано. Єдине, що насправді, коли відписувалися листи зі зверненням до Вселенського патріарха щодо надання автокефалії, умови формування церкви трошки відрізнялися від того, що ми отримали до 15 грудня. Тоді справді говорилося про те, що Україна отримає патріархат. Ми отримали митрополита. Тоді говорилося, що вибори предстоятеля будуть відбуватися на архієрейському соборі. Ми отримали помісний собор. Тоді говорилося про те, що вибори будуть пропорційні, і Київський патріархат розумів, що за такої форми, коли вони представлені більшістю – їх було 42 єпископи, у УАПЦ – 14, у Московського патріархату – 10, зрозуміло, що за такої форми голосування вони могли претендувати на посаду предстоятеля, навіть не задумуючись.

Але від квітня до грудня виникло багато певних конфліктних питань – не в негативному розуміння цього слова – змінювалося бачення, якою має бути церква. Тому якщо ми говоримо, чи не втручається Константинополь у справи української церкви, чи він у чомусь її не обмежив, якщо ми почитаємо уважно Статут, я думаю, що і Статут писався Константинополем, не була б це Візантія, якщо б вони таке не зробили. Вони написали Статут таким чином, щоб можна було або певні моменти послабити, або навпаки посилити в залежності від того, хто стане предстоятелем.

Представник Київського патріархату їм був не дуже бажаним. Тому що вони сподівалися, що одна була ставка на Симеона Вінницького як на представника Московського патріархату, і також була ще кандидатура екзарха, якого з певних причин не висували на посаду предстоятеля. Він мав бути, але внутрішні коаліційні домовленості не дозволили Константинополю поставити цю кандидатуру на голосування. Але він мав бути, наскільки я про це знаю. Один з моментів, який таки відбувався, що в Київському патріархаті знайшлися люди, які просто-напросто намагалися розколоти єдність єпископату. Але, як бачимо, їм це не вдалося, був проведений архієрейський собор Київського патріархату, хоча Константинополь дуже сильно його розкритикував, де була підтримана єдина кандидатура митрополита Епіфанія, який зараз став предстоятелем нової церкви і, як ми бачимо, фактично в той же день вселенський патріарх Варфоломій його визнав.

- Назвіть, будь ласка, три ключові виклики, які зараз стоять перед митрополитом Епіфанієм. І, як ви вважаєте, чи вистачить йому сили характеру, щоб виконати свою історичну роль?

- Перше – звичайно, функція кадрова. Епіфанію буде потрібно знайти противаги, як весь єпископат, який сьогоднішній зібрався – представники УАПЦ, Київського патріархату і Московського патріархату… Крім того, що я думаю, що будуть долучатися і інші єпископи з Московського патріархату, нікуди вони не подінуться, знайти саме такий баланс кадровий, щоб не виникло обвинувачень в тому, що він починає повторювати Київський патріархат, який дуже сильно критикували з Константинополя. Це перший і, мені здається, найголовніший виклик.

Другий виклик – це розбудова церква в кількісному плані. Томосу поки що немає, тому ми не можемо сказати, наскільки швидко будуть долучатися до нової церкви парафіяни передусім Московського патріархату. Йому треба буде знайти таку формулу, зробити такий хід, щоб ті священики, і ті парафіяни, які будуть переходити в Українську православну церкву, зрозуміли, що то їхня церква. Особливо це стосується священиків. Багато священиків Московського патріархату розуміють: щойно вони перейдуть в ПЦУ, вони можуть втратити не тільки преференції, але і елементарно матеріальну базу свого існування. Можна сміятися, казати: "Як це, ви ж священики, Божі люди, ви маєте переносити всі труднощі", але якщо кожна людина на себе перенесе ситуацію, коли умовно кажучи, ти втрачаєш роботу, то для священиків московського патріархату все виглядає так само. Вони втрачають не тільки роботу, а й місце проживання. Звичайно, що вони хочуть гарантій. Це другий виклик перед Епіфанієм - наскільки блаженійший митрополит може дати ці гарантії, наскільки церква зможе забезпечити цих священиків соціальними гарантіями, що вони будуть незалишені, що кожен з них насправді в цій церкві знайде своє справжнє місце.

І звісно, третій виклик, теж не менш серйозний, - це якість. Наскільки ПЦУ зможе змінитися в плані, по-перше, гуманітарному. Одна з умов Константинополя, чому вони надавали автокефалію, вони сподівалися, що українська церква змінить взагалі свій погляд на богословську освіту, перестане бути російсько-радянською по суті. Тобто коли з'являться справжні проповідники, церква відійде повністю від зв'язку з державними органами, перетвориться на справжню релігійну інституцію, а не додаток держави чи атрибут її. Це третій абсолютно серйозний виклик перед блаженнійшим Епіфанієм.

- Що треба робити і чому протистояти, щоб ця симфонія церкви з державою не відбулася? І яка тут роль громадськості?

- Мені здається, що передусім церква має перестати брати гроші від чиновників. Має бути відкрита форма звітності церкви перед громадою, щоб всі точно знали, які кошти приходять, на що вони витрачаються. Як ми бачимо, багато українських парафій постало просто з фінансування якогось олігархату, багатих людей. Треба визнати, що багато приходів просто були місцями для відмивання брудних коштів. Всі прекрасно знали, що гроші виділялися, записувалася у відомості одна сума, а приховувалася набагато більше. Це б збільшило довіру до самої церкви, дозволило самій державі облишити – тому що багато місцевих чиновників під час виборів – зазвичай релігійний фактор використовують для своїх виборів.

Хоча церква каже: "Ми не беремо участі у виборчих компаніях, ми не підтримуємо тих чи інших кандидатів". Але всі ми прекрасно знаємо, що особливо на місцях багато єпископів і священиків входили в доволі вузьке коло місцевої еліти. Разом з прокурорами і суддями вони один одного знали, могли бути один одному кумами. Я думаю, якщо буде подоланий момент кумівства і церква справді перетвориться на духовний інститут, буде займатися духовною опікою… Наприклад, як ми бачимо на трагічній сторінці історії – російській агресії, - яку позитивну роль церква зіграла щодо капеланства і підтримки українських солдат на фронті і на війні. Навіть більше, ніж психологи. Тому що всі ми знаємо, скільки скандалів було із розкраданням коштів, які виділялися на психологічну реабілітацію, жодного скандалу, щоб священик не допоміг військовим, чи церква забрала виділені кошти. Їй ніхто ніякі кошти не виділяє, крім того що вона навпаки збирає гуманітарну допомогу, благодійну допомогу і надсилає на фронт. Це один з прикладів дуже якісної роботи церкви як соціального інституту.

- Якщо місцевий депутат став меценатом храму і робить щедрі пожертви, керівництво храму має від цього відмовитися?

- Ні, це не так. Священик має чесно громаді сказати: "От, мені принесли такі кошти". І має бути певна звітність священика перед своєю громадою, де він скаже: "Ми на ці гроші ось це будуємо і ось це відновлюємо". Щоб це не приховувалося, щоб ці кошти не витрачалися на невідомо які потреби. Це насправді хабар. Дуже часто – у якійсь прихованій формі. Тобто у нас ще немає визначення у Кримінальному кодексі, що це може бути хабар, наприклад. У нас дуже хитро: церква ніби відокремлена від держави, але вона постійно бере активну участь у її політичних процесах.

- От сьогодні була прес-концеренція Путіна, і він так завуальовано пригрозив кривавим сценарієм розподілу майна між російською церквою і новоствореною українською. Чи можливий такий сценарій, що робити, аби його уникнути?

- Як ви бачили по ситуації у Вінниці, ніякого кривавого розподілу майна не було, хоча був призначений новий єпархіальний архієрей Московським патріархатом, вони просто приїхали на місце, побачили, що громада вже перейшла до автокефальної церкви, і все. Я думаю, у більшості випадків так і буде. На сьогоднішній день розказувати, що буде кривавий сценарій перерозподілу майна, це тільки якщо хтось організує і спровокує. На сьогодні українське законодавство настільки ліберальне, що у нас громада може переходити у будь-яку релігійну організацію, не тільки у православ'я. Вона може перейти і стати католицькою, вона може стати протестантською. Це все залежить від волі самої громади, навіть не від волі священика. Громада сьогодні розпоряджається майном, воно належить тільки їй. І тому я не думаю, що у нас будуть якісь криваві протистояння за будівлі.

Будівлі, наскільки я розумію, важливі для московської церкви. Це чисто по Фрейду. Вони постійно підсвідомо говорять про майно. Українська церква про майно не говорить, вона говорить про людей. Коли Православна церква України говорить про свою розбудову, вона говорить про те, як залучити більше людей, залучити більше громад. А церкви… У нас є села, де по три-чотири церкви. Церкви можна набудувати. Можна церкву залишити Московському патріархату, поряд збудувати іншу, і це не буде великою проблемою, що у селі їх буде чотири-п'ять. Для України це не принципово, для Росії це принципово. Тому що на Росії існує тільки одна православна церква, і вони взагалі не розуміють, як це може існувати в одному невеличкому населеному пункті кілька церков, включно з молитовними будинками різних протестантських деномінацій. Для них це дивина. Вони не розуміють. А в Україні за ці роки звиклися люди, що можна мирно співіснувати абсолютно багатьом релігіям, не претендуючи на будь-яке майно.

Звісно, були в Україні захоплення храмів, перерозподіл майна. Але це фактично було на початку 90-х, коли вийшла з катакомб греко-католицька церква, виникла українська православна автокефальна церква. Звісно, коли у 1946-му греко-католиків знищили, багато громад захотіли повернути свої історичні будівлі, позабирати їх у російської православної церкви, якій майно незаконно передали у 46-му. Звісно, вони захоплювали храми. Це так само, як розповідали кримчани, коли поверталися у 1991-му в Україну з Казахстану, Середньої Азії, розповідали: "Ми приїжджаємо, ми знаємо: це наш дім. Тут жили наші бабусі і дідусі, а зараз тут живуть росіяни". Тому що за період після 1944 року, коли кримських татар виселили з Криму, туди заселили людей. Оскільки тоді це була область Росії до 1956-го, туди заселяли росіян. Вони ці будинки просто захоплювали. От приїжджали кримські татари і казали: "Ми нічого не можемо зробити". Тобто за законом вони там справді живуть у цих будинках тривалий час, але це наші будинки. Так само і греко-католики повертали храми, які могли століттями належати греко-католикам.

- Чи є вірогідність, що такі важливі святині як Києво-Печерська, Почаївська Лавра все ж таки опиняться у власності української церкви?

- Думаю, що є, але через багато років. Тому що і в Почаївській Лаврі, і в Печерській сформоване дуже потужне проросійське крило, яке просто так звідти не піде. Єдине, що з Києво-Печерською Лаврою може бути простіше. Тому що верхня Лавра належить все-таки державі, вона повністю в державній власності позаяк це музейне містечко, і держава, Міністерство культури може дозволити ПЦУ здійснювати релігійні обряди на території Верхньої Лаври. Як ми знаємо, там стоїть одна з найбільших святинь – Успенський собор Києво-Печерської Лаври. Тому таким чином Лавра буде поділена і, можливо, з часом ченці Києво-Печерської Лаври захочуть перейти під омофор київської церкви. З Почаївською лаврою складніше. Там тривалий час існує група молдавсько-російського синдикату, мракобісного, тому що вони поширюють листівки то про кінець світу, то про печать дияволу, виступають проти ідентифікаційних кодів. В них навіть сформована велика група своїх прихильників, навіть є так звані козацькі організації, хоча насправді це парамілітарні організації – мають вони зброю чи не мають, це ще питання до СБУ. Тому важко буде їх звідти просто попросити, щоб вони звідти пішли. Крім того, як я вже казав, за законом самі громади розпоряджаються своїм майном. А вони не мають такого бажання звідти йти. Але держава сказала, що жодних насильницьких дій щодо насельників тих чи інших монастирів включно з Лаврами, не буде. Хоча, як ми знаємо, вже скасовані документи на оренду для Києво-Почаївського монастиря, тому що вони оформлювалися з порушеннями. Можливо, держава може піти таким шляхом, просто скасувавши оренду для Московського патріархату. Може бути і такий сценарій. Таким чином вони за законом будуть змушені звідти виселитися.

- Наскільки вірогідно, що в Україні з'являться нові політичні течії, зав'язані на релігії – наприклад, християнські соціал-демократичні партії, як наприклад, у Німеччині?

- Я не думаю. Православне бачення світу все ж таки не політизоване. Так, можна говорити про католицькі політичні партії, можна говорити про протестантські християнські партії, але скільки я розмовляв із священнослужителями українськими, вони не мають бажання долучатися до таких політичних рухів, не хочуть бути залежними від політичних діячів. А наші політичні діячі також не хочуть.

Як ми бачимо за ці роки, якщо б хтось створити православну партію, вона б уже була створена. Підстави для цього були. Наприклад, у Московському патріархаті намагалися створити на такій основі. Якщо ми подивимося, в Криму кілька разів створювалися подібні організацію, тільки вони називалися "русскімі" і так далі. Тобто вони чітко включали православну складову. Але ні до якого результату це не призвело. У нас створювалася мусульманська партія – Партія мусульман України. Її також немає.

Релігійний фактор може бути ключовим у житті окремих людей або, як бачимо за опитуваннями, релігія грає велику роль у житті українців. Але як тільки релігія домішується до політики, у людей відразу проявляється недовіра до таких партій. Вони думають: "Ага, це значить, хтось намагається використати релігійний фактор, щоб прийти в політику". Виходить так, що релігійні і політичні інтереси входять у конфлікт, і тому той політик, який намагається стати релігійним, йому навпаки ще менше починають довіряти. Можемо згадати Леоніда Черновецького, який теж використовував цей фактор. Я розумію, що Сандей Аделаджа і його організація – трошки не православна, але рейтингу довіри Черновецькому це не додало. І я не думаю, що якщо в Україні буде створена окрема православна партія, що її всі відразу підтримають, тому що, як ми розуміємо, за партією мають стояти певні люди, а не просто православна ідеологія. Можливо, хтось намагатиметься створити, але підтримки не буде. Якби хтось хотів створити, вона б уже створена. Не матиме така партія політичних перспектив.

- Зрозуміло, дуже дякуємо, Ярославе. До нових зустрічей на Depo.ua.

ФОТО: Олександр Хоменко

Поставити питання:

Більше новин про події у світі читайте на Depo.Онлайн

Слідкуйте за новинами у Телеграм

Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook