ЛГБТ – про гранти, російських геїв і право на шлюб (онлайн-конференція Depo.ua), (ВІДЕО, ТЕКСТ)

18 червня відбувся черговий Марш рівності - ЛГБТ-активісти вшосте пройшли вулицями столиці.

Що дають такі акції? Чи змінилося щось у ставленні до людей з іншою орієнтацією? Чи здатен "КиївПрайд" зрушити свідомість радикально налаштованої частини суспільства? Коли геї та лесбійки зможуть гуляти українськими містами, без остраху тримаючись за руки, а укласти одностатевий шлюб в Україні буде настільки ж просто, як у Німеччині та Норвегії? Що роблять політики і правоохоронці, аби наблизити Україну до ЄС? Ці та інші питання було поставлено під час онлайн-конференці з активістами ЛГБТ-руху.

ТЕКСТОВА ТРАНСЛЯЦІЯ (Мовою оригіналу)

Тимуре, чим КиївПрайд-2018 відрізнявся від попередніх?

Цього року з нами була Зіанджа, український гурт KAZKA, і також на самому заході не було Ірини, але була підтримка від Ірини Білик, яка зняла кліп "Не ховай очей", була перша українська травесті-діва Монро, був фан-клуб LP, яка є лесбійкою.

Цьогорічний марш відрізняється від інших тим, що він стає більш фановим і певною мірою менш правозахисним, і це мабуть, нормальний процес, ми потроху ідемо до таких прайдів, які ми бачимо в Європі.

На цю ж тему перше питання від читача. Олексій питає: "Скажімо, в Амстердамі такі прайди – це свято і шоу, і там доречні яскраві костюми. Але в нас цей захід подається як серйозна розмова за рівність прав, до неї пасує звичайний одяг. Чому тоді стільки шоу-одягу та мейкапу?"

Олено, що скажете?

Дуже цікаве і слушне питання, мене кілька днів воно турбує. Всі коли говорять у негативному контексті про Марш рівності і прайд, зазвичай намагаються згадати травесті-платформу, мовляв небеса розверзлися, чоловіки надягли жіночий одяг. А я не бачу в цьому нічого поганого. Давайте подивимося, як трансформується суспільство – ще сто років тому жінки не могли носити штани. Зараз всі це роблять і все нормально. Чому тоді зараз так обурюється суспільство через те, що чоловіки в образі травесті-дів виходять на платформу і роблять шоу? Це мистецтво. Це перше. Друге – якщо чоловік вдягнув спідницю чи сукню, це нормальний процес і колись чоловіки зможуть носити жіночий традиційний одяг (хоча я його таким не вважаю). Одяг - це просто одяг, мейкап - це просто мейкап. Люди вийшли робити шоу, в чому проблема? Чому на фестивалі "Маланка", коли чоловіки переодягаються жінками, це нормально, а коли на заході, пов'язаному з ЛГБТ – це вже збочення?

Чому тоді ви проти, щоб прайд називали парадом, якщо ви за всі ці шоу-елементи?

По-перше, парад – це парад. Військовий парад, ще якісь. Прайд – це про гордість і по всьому світу прайди називаються саме прайдами, а не парадами. "Парад" починають казати люди, які не знають слова "прайд". Я не бачу нічого поганого в слові "парад", можна і так назвати, але "прайд" - це про гордість. Це саме тому, що ЛГБТ навіть сьогодні дуже важко вийти на вулицю, тому що можуть побити. Це рішення, яке ти можеш приймати цілий рік. Тому це – про гордість

Інно, а вам стало легше завдяки цим прайдам, що проводяться з року в рік? В чомусь ваше життя полегшилося?

В мене насправді дещо змішані почуття з приводу того, що прайд більшою мірою перетворюється на свято, ніж на захисну акцію, бо на мою думку, ми мало чого можемо відсвяткувати. Мало що змінилося щодо ЛГБТ, щодо трансгендерних людей, до яких я особисто належу. Скажімо, деякі зміни відбулися щодо процедури трансгендерного переходу, але з прайдами вони жодним чином не пов'язані. Ще досить багато треба рухатися, багато чого змінювати, доки ми дійдемо до того стану, коли можна буде святкувати.

Тобто існування прайду вам ніяк не полегшило життя?

Певним чином - це більша видимість, більше можливості говорити про нашу ситуацію, про наші проблеми. Хоча мені здається, що, може, був би актуальніший трошки більш протестний рух.

Тимуре, чи багато російських активістів приїжджає в Україну на прайд?

Якась кількість людей була з Росії, але я не знаю точно скільки. Знаю точно, що один активіст з Санкт-Петербурга приїхав, але якщо говорити в цілому, чому люди приїжджають – для них це важливо, тому що, на жаль вони не можуть так же вільно пройти на Росії. Для багатьох людей це якась надія, що якщо в Україні відбудуться зміни, то, може, і на Росії вони відбудуться колись. Цього року було багато людей з Молдови, вони презентували молдовський прайд і це дуже круто, тому що Молдова – сусідня країна, те, що там також є прайд показує, що Україна не є унікальною в цьому плані. Прайди є в усіх країнах.

Бо люди часто думають, що прайди є тільки в Берліні і в Лондоні.

Прайди проходять в різних містах, маленьких. Якщо ми говоримо, наприклад, про Польшу, в них прайди проходять в чотирьох маленьких містах і в Варшаві. В Варшаві він також називається "Марш рівності" і цього року там було 45 тисяч учасників.

Питання від читача з ніком "Кремезний". Якби поліція відмовилася охороняти марш, ви б усе одно на нього вийшли? І чи готові б ви були дати відкоша націоналістам? Олено?

Я би вийшла, мені не страшно.

Знаєте, я думаю, що це питання часу. Якщо ти довго був активістом, ти якоюсь мірою робиш для себе вибір про безпеку, що вона не може бути стовідсотковою. Особливо коли ти займаєшся захистом прав людини. Я думаю, що виходити важливо, тому що те, що роблять зараз наші опоненти, зриваючи акції, дискусії, семінари, тренінги – вони намагаються залякати. Це інша тактика, люди бачать, що відбувається і приходять все менше і менше на різні заходи, бояться. Ми маємо показати, що ми не боїмося. Так, звичайно, можуть бути якісь наслідки, але виходити все одно треба.

І хочу додати про людей з Росії – їх дуже багато приїжджало на прайд, в деяких з них були проблеми на перетині кордону, але все пройшло добре, і вони приїздили в Київ, ходили по магазинах і шукали речі, з яких можна зробити гарні плакати на підтримку саме Києва, України і також саме проти агресії Росії.

До попереднього питання – ви готові битися з націоналістами? Чому такий формат як бійка – не популярний?

Я не вірю в жорстокість і в застосування сили. Вчора ми бачили агресивних націоналістів, які намагалися зірвати Марш. Поліція застосувала заходи і цю загрозу зупинила. Але були і інші, які наприклад, стояли з плакатами, і вони це робили в ненасильницький манер, і з моєї точки зору це абсолютно нормально. Кожна людина може вийти і в мирний спосіб висловити власну думку. І я особисто дуже за, і я буду боротися за їхнє право виходити отак і протестувати проти мене. Я не буду з ними битися, але звичайно буду себе захищати, і я, повірте, здатна це зробити...

Ви ж ще навчаєте інших прийомам самозахисту?

Так, я проводила раніше курси самооборони для жінок. Зараз інший тренер в нас працює, я більше не маю на це часу

Ви тому і пішли в спорт, щоб навчитися захищати себе?

Ні, мені просто подобалося займатися бойовими мистецтвами. Я майстер спорту по дзюдо, самбо і вільній боротьбі.

Наш читач Олег пише: "От ви проводите свої акції, а краще б щось корисне для суспільства зробили. Провели суботник, займалися волонтерством для військових, переселенців і сиріт, тощо, і таким чином покращували імідж своєї спільноти".

Що відповісте на ці закиди? Тимур?

Я скажу, що ЛГБТ це роблять 364 дні на рік, вони є волонтерами АТО, вони є в АТО (перейменовано на ООС, - ред), вони є в різних ініціативах по урбанізму, архітектурі. Мені здається, що нема спільнот, в яких нема ЛГБТ, і дуже часто в багатьох активних групах можна побачити саме ЛГБТ. Мабуть, не зовсім коректно так казати, але мені здається, що в багатьох ЛГБТ є комплекс меншовартості, тому що коли ти з самого дитинства розумієш, що ти не такий, чи не така, то ти часто намагаєшся зробити щось краще за інших, щоб довести, що ти хороший.

Чого тоді про це ніхто не знає? Я розумію, що це, може, виглядатиме трохи дивно: "Вчора ЛГБТ посадили дерева на пустирі", але може людям так і треба, щоб вони побачили вашу корисну соціальну активність?

Можливо за це і буде хтось вдячний, але якщо ми будемо робити так, нам скажуть, що ми садимо дерева, щоб попіаритися. Ну тобто будь який результат буде одразу мінімізований.

Я думаю, що прийде той час, коли люди, які зараз є соціально активними, почнуть робити камінг-аут, і тоді суспільство почне усвідомлювати, скільки всього корисного ці люди робили протягом свого життя. Так, наприклад, було в Європі, в Штатах, коли люди з вже високим авторитетом робили камінг-аут, але робили його тоді, коли розуміли, що це є набагато безпечнішим

І ветерани війни на Донбасі так само приходять вже після участі в бойових діях і тоді роблять камінгаут. Ви не в курсі, чи були в них через це конфлікти з тими, з ким вони служили? Гомофобія в арміє є?

Тимур: Треба розуміти, що не всі бійці в АТО між собою друзі. Якщо одна людина є близька, то, може, їй він і відкриється, але це буде одна людина, а не вся рота. Людина і так в стресових умовах працює і живе, їй ще заявити, що вона є представником ЛГБТ-спільноти, значить поставити себе під ризик. Тому ми і не бачимо велику кількість ЛГБТ в АТО.

Але, з іншого боку, люди повертаються до мирного життя і роблять камінг-аути

Питання від читачки Габріели Г., до Олени Шевченко: "Вы очень красивый, смелый человек. Скажите, ваше сердце свободно?"

На особисті питання я не відповідаю, ми говоримо про активізм. Але мені дуже приємно, якщо читачі, читачки задають такі питання, роблять компліменти, дякую. Стежте за нашою діяльністю далі

А в вас часто питають, чи є така активність, фанатська?

Так, фан-клуб (сміється). Офіційного клубу немає

Тимур, у вас є?

Ні

Інно?

Поки що ні

Олена: Або ми не знаємо про це

Тимур: Треба додати, що активісти і активістки перебувають під пильним наглядом спільноти. Якщо ти робиш щось хороше, тобі можуть написати "О, класно зробили, молодці". А з іншого боку, якщо ти напишеш щось не те, тобі починають писати "Агов, що ти робиш!". Мені здається, це дуже круто, що є такий фідбек від спільноти. Але це усе ж таки не фан-клуб, на тебе дивляться скоріше як на виконавця. Чи робиш ти те, що від тебе очікують, чи не робиш.

Олена: Тут ще треба розрізняти, який фідбек отримуєш, тому що дуже багато людей пише погрози. Дуже багато людей пише з підтримкою. Коли виходить якась передача, або ти щось коментуєш, треба розуміти, що завжди приходять коментувати люди, яких особисто це зачіпає. Що негативних коментарів буде завжди більше, ніж позитивних. Але оці позитивні, коли людина тобі пише і дякує, треба цінувати. Дуже багато, наприклад, про ромів писали, додавалися в друзі і дякували, тому що люди бояться обговорювати це питання. Коли ти бачиш, наскільки суспільство жорстоко реагує, хочеться сховатися.

Якщо в тебе інша сексуальна орієнтація, це може бути навіть легше, бо по тобі це не завжди можна побачити. А якщо ти іншої національності або етнічності, це не сховаєш. І люди, якщо вони заведені, на вулиці, можуть реагувати дуже суворо, або в насильницький манер.

Протягом тижня ми в себе на сайті проводили опитування: як наші читачі ставляться до ЛГБТ-людей і їхньої боротьби за рівні права. Результати наступні: 24% не розуміють, за які права борються ЛГБТ, 19% не розуміє, нащо потрібні марші за рівність. Виходить, ви шостий рік проводите марші, а люди все ніяк не зрозуміють, нащо вони треба і хто вам не дає жити.

Чого так складається, Інно, що скажете? Ви не організатор, але ви постійний учасник.

Мабуть, треба ще більше просвітницької роботи проводити, і вона, звісно, робиться, але те що ми пишемо і кажемо не часто виходить на широку аудиторію. Проблема, що в людей є багато стереотипів, над якими вони навіть не замислюються, не розуміють.

Тимуре, як вважаєте, вони не розуміють чи не хочуть розуміти?

Хороше питання. Я думаю, що і так і так, мабуть. Є люди, які просто не розуміють, а є люди, які справді не хочуть розуміти, тому що ми, здається, завжди і всюди розповідаємо, для чого Марш рівності, чого прагнуть ЛГБТ, які в них проблеми. Ми цю проблему мусолимо – от скільки я себе пам'ятаю! Це як знаєте, буває в співаків така пісня, яку вони співають всю свою кар'єру.

Та ж сама пісня - про права – я вже не знаю, скільки разів треба пояснити, що є злочини на ґрунті ненависті, люди зазнають насилля з боку інших людей, часто вони не можуть прийти у відділок, часто в них не приймають заяву, а якщо приймають, то справу цю часто закривають, і навіть якщо це іде до суду, то звинувачуваним дають умовні терміни. Тобто по сутті покарання як такого для нападників нема. В нас були кейси, коли людина, яка нападала, каже, що "я нападав на етого педр…лу", тобто людина чітко вказує, що це форма злочину проти ЛГБТ-людей, і суд вважає це пом'якшуючою обставиною, хоча по законодавству це має бути обтяжуючою обставиною.

Я не знаю, скільки ще разів треба розповісти, що потрібен працюючий механізм протидії злочинам на ґрунті ненависті, і це знову ж таки не тільки про ЛГБТ, в нас ромське населення, релігійні меншини не можуть також добитися справедливості. І насправді, якщо цей механізм запрацює для ЛГБТ, то він запрацює для всіх. Це одна з причин, чому в Україні не хочуть, щоб цей механізм з'явився. Якщо ми подивимося на Європейський суд з прав людини, Україна там роками займає перші місця по кількості дискримінації, порушення прав людини. Ми проходимо інституції, справи закриваються і ми ідемо в Європейський суд з прав людини. Якщо це почне вирішуватися в Україні, то з одного боку це, звісно, класно, а з іншого боку, буде багато офіційної статистики, яка буде говорити про величезні проблеми в Україні.

Скільки коштує організація прайду? От саме Маршу рівності. Тимур?

Я не можу відповісти, тому що я не є директором громадської організації, яка це проводить, я був лише в оргкомітеті, і це була не оплачувана робота.

Тобто ви – волонтер? Чи ви працюєте на ставці?

Я працюю в іншій організації і маю заробітну плату за те, що я роблю.

Де ЛГБТ беруть гроші на організацію маршів, правозахисну діяльність, зарплатню працівникам? Це іноземні гранти чи пожертви?

Тимур: Здебільшого це гранти різноманітних міжнародних інституцій, країн Європейського союзу, Сполучених штатів, але я би ставив це питання інакше – чому ЛГБТ-організації в Україні повинні працювати за кошти іноземних грантів і чому на вирішення цієї проблеми не виділяються кошти з держбюджету? Я не проти за гроші держбюджету вирішити якісь питання, наприклад, надавати людям психологічну підтримку, тому що майже в кожній організації є психолог, який сім днів на тиждень намагається консультувати людей в їхніх проблемах.

І також треба сказати про донейт: мені здається, що донедавна спільнота не дуже активно фінансувала громадські організації, а тепер в суспільстві з'явився цей тренд підтримки. Я точно знаю, що цього року КиївПрайд отримав донейтів від спільноти близько тисячі євро. Ці кошти були витрачені на квитки для людей з регіонів, якіи не мали коштів, або наприклад, якщо люди постраждали, щоб дати їм кошти на лікування.

Олена: Пишуть нам в коментарях "жрете гранди" (сміється). Це питання дуже слушне, держава Україна отримує фінансову допомогу майже від усіх країн Євросоюзу. Держава Україна живе на гранти від організацій і урядів інших країн і я вважаю це цілком нормальним, тому що держава Україна зараз якщо не банкрут, то в дуже складному становищі. Давайте говорити про вирішення питань, таких як корупція.

Я не приходжу до когось додому, як думає якась людина, яка коментує мені на "стіні", і не забираю кошти. Я заходжу на сайт, де публікуються конкурси на гранти, бачу тематичний конкурс, і я пишу заявку, і подаю її на конкурс, і отримую або ні грант на конкурсі, відповідаючи критеріям. І далі я реалізую цей проект. Це як стартап.

Будь ласка, усі хто коментує, робіть те ж саме, заповнюйте заявки, реалізуйте проекти, і Україна стане жити краще

Оце про те питання, "чому ви не робите...", і далі список. Ми все робимо, але для ЛГБТ-спільноти, тому що ми належимо до неї і захищаємо свої права. І на Марш рівності коли ми виходимо, люди не розуміють, навіщо. А навіщо люди в АТО пішли? Захищати себе, свою країну. Ми виходимо на Марш рівності, так само як і в АТО ми ідемо, так само як і на Євромайдан ми вийшли, захищати своє право на існування. Що тут незрозумілого?

Може тому, що все не так очевидно? На війні ворог, його знищують. А тут людина дивиться на травесті в боа і думає: вони тут веселяться, збоченці кляті, доки в країні війна.

Люди не розуміють взагалі, нащо ті мирні акції, і мені дуже соромно за цих людей, тому що всі ми пройшли через Євромайдан, і це була мирна акція, яка починалася в мирний спосіб, і яку розігнали, і це переросло у революцію. Якби ті люди, які коментують зараз, що Марш треба заборонити, взяли верх, в нас не було б Євромайдану. Давайте вже якось замислюватися, що кожна людина має право, і має виходити, і отримувати свої права, якщо вони порушені.

Ми не зобов'язані виходити за права усіх людей, але ми підтримуємо інші спільноти. Люди, які повернулися з АТО, виходять також на протестні акції, і ми підтримуємо радо цих людей, тому що там також є ЛГБТ. І навіть якщо нема – ми за права людини. Люди вийшли на акцію протесту проти ромських погромів і там також була ЛГБТ-спільнота. Не завжди ми ходимо з прапорами і це нормально, і не треба робити закиди, мовляв, вас не було на Євромайдані. Нас там було дуже багато, але це було рішення виходити без прапорів.

Питання від читача, Мар'яна пише: "Минулоріч спалахнув скандал через транспаранти Make Love Not Civil War. Тимуре, цьогоріч ви якимось чином контролювали, що буде написано на транспарантах?"

В оргкомітеті була дуже велика дискусія на цю тему. Ми зійшлися на тому, що ми не можемо забороняти комусь приходити з тим чи іншим плакатом, тому що це суперечитиме тому, що ми відстоюємо. Це позиція людей, можливо, їх плакати комусь не подобаються, але це їхня позиція. Єдине до чого ми дійшли – якщо такі плакати будуть, то ми не здатні проконтролювати всіх учасники маршу, і якщо учасники між собою будуть мати конфлікт, чи хтось в когось забере банер – тоді це вже так і буде. Але ми точно не будемо казати всім волонтерам перевіряти плакати.

Але цього року, треба відзначити, не було жодного дивного плакату, всі були дуже ok, і це говорить про те, що люди дуже старанно готуються.

І до Олени питання: "Вас судили за образу державних символів України - за плакат, на якому жінці в стегно встромили тризуб. Чим закінчилася ця справа?"

Це був не тризуб, а символ національних дружин, він має деякі відмінності. Цей плакат символізує насильство щодо жінок, там ще була зображена мотузка, гроші, хрест, тобто це про насильство, якого зазнають жінки в Україні. Це про гроші, коли експлуатують жінку, або не платять на рівні з чоловіками, це про фізичне насильство, про домашнє, сексуальне, про те, що церква втручається в приватне життя, і про праворадикальне насильство.

Я проти цензури взагалі, ніколи ми на наших акціях не будемо цензурувати плакати – люди мають право приходити і висловлювати свою думку в ненасильницький манер. Знову ж таки, якщо мені не подобається такий плакат, я не буду поряд з ним стояти, або скажу, що я проти. На 8 березня, коли був Марш жінок, в нас було кілька груп, які протестували проти одна одної: ті, які за декриміналізацію секс-роботи, і за криміналізацію, і дуже мирно ці жінки пройшли одним маршем за права жінок.

Ми маємо виховувати культуру мирного протесту.

Щодо плакату, за який мене судили – по-перше, там нема образи державних символів. Є намагання праворадикальних сил, з боку держави, (бо це держава подавала в суд), почати полювання на активістів за притягнені за вуха образи якихось символів. Але дуже гарно, що такий інцидент був, навіть зараз мені фото кидають на стіну, там де я стою поряд з цим плакатом і кажуть: а от ви в суді казали, що ви його не бачили. Я його не бачила, тому що дуже багато всього відбувалося, були напади націоналістів і треба було реагувати.

Але я підтримую цей плакат, ще раз кажу - я б з ним вийшла. Все добре з цим плакатом, і я борюся зараз дуже активно проти праворадикального насильства.

Єва Адамівна питає: "З усіх вас одружена тільки Інна Ірискіна. Всі бачили фотки з її свадьби. Скажіть будь ласка, а хто у вас в парі дружина - хто чоловік. Адже ви за паспортом - чоловік, а в житті жінка, а ваша друга половина - навпаки. І ще таке питання - чи маєте ви плани заводити дітей?"

Хто дружина – хто чоловік – це впирається в гендерні ролі, як воно в "традиційних" родинах, тому що це дуже умовно. Ми не прагнемо ці ролі відтворювати і діємо ситуативно, або хто в нас що краще вміє, той тим і займається.

Щодо дітей, це особисте питання, а з іншого боку – політичне. Теоретично, якщо я захочу дітей, але ми не зможемо вже фізіологічно їх мати, якби я захотіла в такому разі всиновити дитину, то я цього зробити не зможу, тому що зараз є наказ МОЗ, який це забороняє за діагнозом "транссексуалізм". І власне, коли питають, яких вам прав ще не вистачає – от вам конкретна ілюстрація.

Чи були спроби створити і пролобіювати законопроект щодо легалізації одностатевих шлюбів?

Тимур: Цю повістку дня нам постійно нав'язують наші опоненти і в мене таке враження що вони говорять про ці шлюби, щоб мобілізувати своїх союзників, зробити істерію, що ось, гомодиктатура іде і їм треба шлюб… Мені шлюб взагалі не потрібен. Я є не релігійною людиною, для мене шлюб – занадто релігійний, ідеальна картина мого світу – це партнерство для всіх. Шлюб треба взагалі прибрати з законодавства і нехай з ним церква робить що хоче. Це її якійсь інститут, і якщо вона так хвилюється за шлюб, то має підтримувати ініціативу виведення шлюбу за законодавство, тому що це точно гарантує, що не з'являться одностатеві шлюби.

Олена: А я за шлюб для всіх і за партнерство для всіх. Я думаю, що має бути вибір у людей. Якщо буде, наприклад, партнерство для всіх, а шлюб - для гетеросексуалів, це створюватиме нерівність у суспільстві. Тому що для одних є, скажімо, шафа, а вам - маленька тумбочка. Чому? Яка основа цієї дискримінації? Тому що у вас інша біологічна стать? З моєї точки зору це не відповідає ніякій логиці. Любов та кохання, взаємоповага між чоловіком і жінкою чомусь у рамках закону, і їм - оцей великий пакет, а вам, тому що ваша біологічна стать, зафіксована при народжені, співпадає - чомусь маленький пакет.

Тут я думаю, дуже важливо сказати про оці паралелі. Якщо жінка і чоловік є рівними в законодавстві, то як можна ставити одне над іншим. Вступають в шлюб не зі статевими органами людини, вступають у шлюб, або в партнерство, або заводять стосунки з особистістю. Тут роль церкви, мені здається, дуже важлива, тому що церква також трансформується, це не 16 сторіччя, коли нормою було спалювати людей живцем, рубати руку за крадіжку. Якийсь час тому це було нормально, а зараз ми вважаємо, що це відхилення. Церква трансформується, і вже каже про те, що жінка може бути єпископом, багато хто проти, але це пов'язано з гендерною нерівністю, коли люди вважають, що жінка – це не людина.

Люди мають усі рівні права, стать, яку тобі при народженні зафіксували, не має впливати на все твоє життя. Це про трансгендерних людей також – чому, я не знаю, всіх так висаджує, що людина може сказати: мене звати отак, і я хочу, щоб мене суспільство вважало або чоловіком, або жінкою, або не зверталося до мене з гендерними маркерами. Це мій особистий вибір, чому я маю звітуватися, або іти і опитувати більшість суспільства, чи згодні вони, щоб в мене було право бути собою?

Дякуємо за розмову, наш час вийшов. До зустрічі на наступних онлайн-конференціях Depo.ua

Другу частину розмови, що не увійшла в онлайн-трансляцію - про партію ЛГБТ, секс з праворадикалами, релігійних ЛГБТ і заробіток на прайдах читайте завтра на Depo.ua.