Мандрівниця про безлюдні пляжі України, подорожі з дитиною і чортові пальці

 

В Україні безліч цікавих місць і оаз для відпочинку, але знають про них не всі. Львів та Одесу щорічно відвідують понад 2 млн туристів. Але інші регіони з їхніми стародавніми пам'ятками, заповідними пляжами, мальовничі горами і романтичними замками лишаються практично без уваги…

Куди гайнути у відпустку, аби відпочити економно та цікаво? Як відкривати нові місця на карті України? Які історичні пам'ятки потребують термінового порятунку? Як перетворити Україну на туристичну мекку? І чи можна жити, постійно подорожуючи, коли у тебе мала дитина? Дізнайтеся відповіді на ці та інші питання, а також запитайте про все, що цікавить вас. Чекаємо на нашій онлайн-конференції у середу, 4 липня, о 14.30.

- Анастасіє, розкажіть, будь ласка, з якої поїздки ви полюбили подорожі?

- Для початку хотіла б з усіма привітатися. Сподіваюся, буде цікаво. Мені здається, я просто люблю зміни, і подорожі – це найпростіший спосіб змінити реальність навколо себе, дізнатися щось нове, відчути щось, що не відчував раніше. Тому ми обрали подорожі. Це легко, цікаво і додає фарб у наше життя.

- Скільки днів на рік ви проводите у мандрівках?

- Здебільшого ми подорожуємо у вихідні, тому що робота, щось треба їсти і за щось треба їздити. Здебільшого ми подорожуємо у вихідні, свята, приєднуємо відпустки (до вихідних днів – ред.). Застати нас вдома у вихідні дуже складно. Якщо ми один-два дні проведемо вдома, для нас це повна катастрофа.

- Наш читач Сашко Константинов цікавиться: де відпочити на морі, щоб було дешево, а людей навколо було мало?

- Чесно скажу, я побоююся їздити на море в сезон. Моря в нас не так багато, а охочих там побувати немало. І відомі бердянськи, одеси, затоки перезаселені. Але наскільки я читала, ближче до Вилкового є коса, на якій доволі мало людей. Якщо комусь цікаві поїздки з наметами, пишуть, там не так людно. Ми ж вдало поїхали на море на травневі. Це була Федотова коса, на якій знаходиться заповідник Бирючий острів, біля стін заповідника ми і жили. Людей було дуже мало, море було дуже красиве. Я взагалі люблю холодне море набагато більше, ніж тепле. У заповіднику, де немає нікого, живуть дикі тварини, ти їх можеш подивитися, і це класно.

- До слова, ще одне питання від читача. Назвіть, будь ласка, місця, де у нас ще можна поспілкуватися з дикою фауною. Щоб аж віч на віч…

- Нещодавно були на Харківщині, там є Дворічанський парк. Взагалі місце дуже красиве. Нікого немає. Ми поїхали туди на крейдяні гори. Я вичитала, що там можна знайти чортові пальці, і мені вони аж дуже терміново знадобилися (Сміється). Але коли ми приїхали, виявилося, що там неймовірна кількість ховрахів. Вся земля перерита ховрашиними норами.

В Україні взагалі можна побачити дуже багато диких тварин. Зрозуміло, щодо Карпат всі чогось такого очікують. На Бирючому острові ми бачили оленів – вони просто стадами пробігали перед нашою машиною. Наша дитина верещала від захвату. Я два дні не могла відійти. Роги, вони якраз їх скидають в кінці квітня – на початку травня, величезні оленячі роги! Ти їх піднімаєш, і аж руки трясуться від захвату. Це дуже круто.

- На Бирючому острові треба жити в наметах, чи є можливість з більшими зручностями облаштуватися?

- Від Кирилівки відходить Федотова коса. На її протилежному кінці знаходиться заповідник. На косі є і будиночки, які можна забронювати заздалегідь, і є ділянки, де можна зупинитися з наметах. Але в сезон там, скоріше за все, багато людей.

- Ще одне дотичне питання від читачки Поліни. Знаю, що ви подорожуєте з сином, і от вона питає: куди поїхати на море в Україні з трирічною дитиною?

- Безумовно, батьки добре знають своїх дітей – як їм зручно і цікаво проводити час. У кожної дитини є свої вподобання. Наша дитина готова жити в будь-яких умовах. Ми, звісно, намагаємося зробити їх комфортними, але його абсолютно не лякають намети, готелі, будиночки, велика кількість друзів і переміщень. Ми взагалі не любимо сидіти на одному місці більше двох-трьох днів. Нам стає нудно, потрібно щось нове.

Ви можете їхати зі своєю дитиною куди-завгодно. Мені взагалі здається, що діти здатні адаптуватися набагато легше, ніж дорослі. Все, що їм потрібно, - це відчувати себе захищеними. А це батьки їм можуть подарувати. Якщо батьки спокійні і врівноважені, розповідають дитині, що буде, і все відбувається саме так, як вони розповіли, дитині немає чого боятися. Вона не буде істерити і переживати.

- Багато родин хоче, щоб море було мілким, щоб було менше небезпек. І щоб це був пісок, а не галька. Де такі закутки в Україні?

- Що стосується гальки, зараз двадцять перше століття і існує величезна кількість капців і сандалів, які дозволяють комфортно пересуватися будь-якою поверхнею, ходити навіть по морських їжаках. Я в будь-якому випадку рекомендую купувати таке взуття дітям. А що стосується моря, Азовське більш мілке, ніж Чорне. Але мілкі місця є і на Чорному, наприклад, в стороні Вилкового. Дитині може сподобатися купатися в річці або в озері. На Шацьких озерах є озеро Пісочне – там метрів 50 потрібно пройти, щоб по пояс зануритися.

- Коли ви вперше взяли свою дитину у подорож, скільки їй було років, чи може, місяців?

- У першу подорож вирушили, коли дитині було три місяці. Це не була далека мандрівка, ми їздили вирішувати сімейні справи у Львів. Але вже по приїзду через тижні три ми знову поїхали в протилежний бік – у Донецьк. На літаках він почав літати у вісім місяців, але це не тому, що ми боялися зробити це раніше, а просто так сталося.

- Що робити батькам, якщо їхня дитина каже: "Я нікуди не поїду". Або "Зупиніть машину, я хочу вийти погуляти"?

- Якщо ви їдете своєю машиною, чому б не зупинитися, якщо бачите, що дитині некомфортно, і щось її лякає. Звісно, треба зупинитися, показати, що вона важлива, її думка враховується. Наприклад, коли ми плануємо мандрівку, ми завжди радимося з дитиною, заздалегідь розповідаємо Іллі, куди і на скільки поїдемо, що там відбуватиметься, хто їде з нами. Якщо це намети – аж до того, що ми будемо їсти. Він відчуває себе захищеним і абсолютно прекрасно себе поводить. Якщо у нього буває не дуже комфортний настрій, він має на це право, він жива людина, як і ми.

- Подорож з дитиною – це додаткові речі. Що берете в подорож заради дитини?

- Щоб подорожувати комфортно, ви повинні спілкуватися зі своєю дитиною завжди, максимальну кількість часу. Тоді ви будете знати, що і як вона любить, які у неї улюблені місця. І коли будете планувати мандрівку зі своєю дорогою людини, подумаєте, щоб для неї ця мандрівка була теж цікавою, зручною, веселою, наповненою емоціями.

Наприклад, коли ми їздили у Німеччину і спускалися з найвищої гори в німецьких Альпах Цушпіце на потязі, наша дитина сказала: "Мамо, сьогодні здійснилася моя мрія". В цей момент ти розумієш: "Так, це прекрасно". Йому було цікаво, його це вразило. Ми обов'язково ходимо в зоопарки, аквапарки, дитячі центри. Бісимося і дуріємо разом.

- В Україні вам ще вдається відкривати нові місця? Розкажіть, будь ласка, про кілька з них.

- Ми практично ніколи не повертаємося в одні і ті самі місця, бо нам це не цікаво. Навіщо повертатися у Львів, якщо ти там усе переходив, усе, як тобі здається, бачив. А якщо і не бачив, настрій цього місця ти відчув, емоцію отримав. Нащо переживати її двічі, якщо можна поїхати в інше місце і отримати нову емоцію, дізнатися щось, чого не знав до цього? Ми завжди знаходимося в пошуку нових місць. Коли мене питають, яке в мене улюблене місце, я відповідаю: "Те, в якому я не була".

- Тож які останні відкриття?

- Нам дуже сподобався Дворічанський парк з крейдяними горами. Для нас було дуже великим відкриттям, що у Житомирській області, зовсім недалеко від Києва, де ми живемо, є місто Малин, в якому можна знайти акулячі зуби і зуби, наприклад, мозазавра. Причому там можна чудово відпочити на річці і біля кар'єру.

- Треба десь ритися, щоб знайти?

- Так, треба бути готовими. Самі ми нічого не знайшли. Але якщо домовитися з людьми, можна потрапити на кар'єр. Він просто зараз працює і охороняється, тому потрібно домовитися про час відвідування. Знати, де знаходиться культурний шар, бо він великий. А от на крейдяних горах чортові пальці можна знайти без проблем – вони, напевне, сотнями лежать у вас під ногами.

- Розкажіть нашим читачам, що таке чортів палець?

- Це закам'янілий панцир белемніта – доісторичного кальмара, який у мезозой жив в океані.

- У вас, мабуть, ціла колекція таких артефактів з усієї України?

- Так, ми дуже любимо такі речі. Наприклад, ми були в Ольвії, і звідти привезли купу черепків. Але найбільша моя гордість – уламок амфори з відбитком пальця. Він не являє жодної археологічної цінності, але особисто для нас це дуже цінна знахідка. У нас є роги, зуби, камені, незвичайні і красиві. Ми коли були в Актівському каньйоні (на Миколаївщині – ред.), поруч є Арбузинський каньйон, і там колись добували якусь породу.

Не знаю назву, але вона фарбувала воду у молочно-білий колір. І от, уламок цієї породи ми привезли, бо для нас він наповнений величезною кількістю спогадів про прекрасні вихідні.

- Буває, що доводиться звертатися, наприклад, до археологів чи інших спеціалістів, щоб він пояснив, що це за знахідка?

- Думаю, якщо ви не розумієте, що у вас в руках, вам і не цікаво це знати. А якщо ви розумієте, що це, наприклад, прикраси або належать якійсь тварині, ви можете і в Інтернеті з'ясувати, що це. Зараз багато хто пише і блоги, і статті. Якщо по місцевості пошукати, можна знайти щось подібне.

- Чи є у вас ритуал, який ви робите у новому місці – хтось, наприклад, фотографується біля мерії…

- Такого немає. Ми взагалі любителі відчути місце, в якому знаходимося. І, звісно, кожне місце навіює свої асоціації, дає емоції. І поводишся ти відповідно до того, що отримуєш від цього місця, цієї картинки, історії.

- Чи бувають екстремальні випадки у подорожах, наприклад, щоб ночувати в незвичайному місці?

- Ми їздимо з дитиною, і місця, де ми будемо ночувати, стараємося бронювати заздалегідь. Але бували випадки, коли приїжджали в обране місце і розуміли, що нам там не подобається. Та нас це не лякає. Ми готові годинами шукати місце, яке нам сподобається більше, і поки не було жодного разу, щоб ми його не знайшли. Між іншим, цієї весни, ми поїхали на Снов – це річка у Чернігівській області – але через те, що цьогоріч дуже багато комах, було чимало ґедзів, бо ж там випасають корів. Ми не знайшли комфортного місця для стоянки і згадали про інше місце на Чернігівщині і поїхали туди. Там було комфортніше і неочікувано знайшлися наші друзі, тож було веселіше.

- Коли їздиш Україною, бачиш напіврозвалені палаци, занедбані парки. Чи є у вас власний рейтинг місць, які конче потрібно рятувати прямо зараз?

- В Україні взагалі проблеми з реставрацією. Мені здається, ми не стараємося додати позитиву у своє життя, свою історію, полюбити себе такими, якими ми є. І в результаті, це моя особиста думка, все, що було до нас, перетворюється на руїни просто тому, що ми цього не цінуємо. У нас величезна кількість палаців, у яких чудова архітектура і неймовірна історія.

Мене вразило, що в Одеській області у Василівці є садиба, в який жив один з найвідоміших пацієнтів Зігмунда Фрейда – Людина-Вовк.

Мене вразило, що на Житомирщині є садиба цукрозаводника, син якого створив перший моноплан в Російській імперії. У нього там був завод, на якому збирали літаки за його кресленнями. У нього працював Сикорський, який досі є одним з найвідоміших автобудівників світу. Поблизу Києва жила людина, яка відповідала за будівництво крейсера "Аврора". Жила графиня Уварова, після неї залишилася садиба у Ворзелі, ще одна садиба і величезний будинок у Києві. Україну можна відкривати безкінечно і, на жаль, нам доводиться це робити власними силами. У нас не дуже прийнято розмовляти про якісь цікаві речі, говоримо про одне й те саме і не стараємося відкривати щось нове.

- Ви дізнаєтесь про всі ці цікаві місця під час подорожі, чи вдається знайти інформацію в Інтернті, прочитати і захопитися?

- Якщо це садиби, їх ми знаходимо в Інтернеті, їдемо, а потім, якщо місце нас підкорило, читаємо додаткову інформацію. А природні місця часто знаходимо випадково. Просто дивимося на карту: ось, тут, напевно, красивий пляж, або це озеро має бути красивим, там багато лісу, їдемо туди. Буває по-різному. Але не про всі цікаві місця написано, тому я вирішила вести блог і сторінку у Фейсбуці.

- Користуєтеся послугами гідів?

- Поки жодного разу не користувалася. Єдине, на Бирючий острів не можна пройти без провідника, бо там не дозволяється ходити, куди ти хочеш. І в Ольвії ми їздили, нас супроводжували охоронці заповідника. Але я їм за це дуже вдячна. Вони фанати своєї справи і дуже цікаві люди. Ми дуже цікаво поспілкувалися, я їх пам'ятаю і бажаю їм всього найкращого.

- Ми трохи поговорили про сумне, а чи якісь оптимістичні тенденції? От ви бачили, наприклад, зруйнований замок, а зараз його реставрують чи якесь місце покращило інфраструктуру. Чи є такі приклади?

- Понад усе за останні роки мене вразив Харків. Я була там лише одного разу, але порівняно з іншими містами України, це місто здається дуже красивим, чистим, привітним і недооціненим з точки зору туризму. Там дуже багато молодих людей – модних і веселих, там чисті доглянуті парки. Наприклад, парк Горького, в якому і дорослим, і дітям, і старим є місце. Всіх там чекають. Ми там провели дуже комфортні вихідні. В Тернопільській області дуже багато замків тепер охороняються. Можливо, не дуже реставрують, але за ними стежать, і це приємно.

- А що було дуже занедбаним, а стало, образно кажучи, гламурним?

- Десять років назад ми були в Чинадійово, там теж є замок. Він не здається дуже ляльковим і красивим ззовні, і ніхто за ним особливо не стежить. Він знаходився в жахливому стані. Всередині було звалище. Місцеві мешканці скидали туди сміття. І навіть зістрибнути з двірного отвору всередину було неможливо, адже це здавалося огидним. А коли ми туди потрапили рік або два назад, побачили вікна, двері, прохід. Туди можна знайти. Люди стараються частину залів реставрувати, є експозиція місцевих майстрів з дуже цікавими роботами. Є картини людей, які живуть поруч. Там періодично проводяться святкування, виставки, фестивалі. Всім цим на добровільних засадах займаються люди, яким не байдужий замок на добровільних началах. Вони дуже привітні, із задоволенням розповідають все, що ви хотіли знати. Ця історія мене підкорила, вона дуже життєствердна.

- Ви волонтерили колись для замків чи парків? Наприклад, приїхали і вирішили допомогти кілька годин?

- В Чинадійовському замку, наприклад, стоїть корзинка, куди ви можете, покласти якусь суму. В таких ситуаціях я стараюся жертвувати, якщо мені здається, що це допоможе.

Коли ми їдемо на природу і, наприклад, берег завалений сміттям, ми його прибираємо і вивозимо. І друзі беруть у цьому активну участь, якщо вони їздять з нами . Я б хотіла попросити – я розумію, що не всім це комфортно і приємно, - але ми всі відповідальні за те місце, де живемо. І якщо тут буде чисто, я думаю, всім нам буде приємніше тут знаходитися, спілкуватися і радіти життю.

- Наша читачка Антоніна запитує: Привітність і доброзичливість жителів регіони мають історично чи набувають? Від чого це залежить? І чи можна скласти мапу привітності?

- Безумовно, українці різні і в різних регіонах спілкуються по-різному. По-різному ставляться до життя. Але мені вони не здаються непривітними. Якщо ти доброзичливо ставишся до людини і любиш її за те, що вона є, навряд чи вона буде відверто тобі хамити. Мені, наприклад, подобаються закарпатці. Вони не стараються тебе оцінювати. Їм все одно, звідки ти, якою мовою говориш і скільки плануєш тут знаходитися. Тобі просто раді, тобі посміхаються і вдячні тобі за те, що проявив інтерес і приїхав. Ти для них гість, і тобі раді завжди.

- Ще один читач просить назвати фірмові страви різних регіонів. Що ви куштуєте, коли їдете в різні місця?

- От ми їздили у Вилкове, дуже хотіли скуштувати Липованську кухню (кухня старовірів дельти Дунаю – ред.), наприклад.

Але нам це не вдалося, бо з'ясувалося, треба заздалегідь домовлятися з кафе, які не готові приймати випадкових туристів. Але смажені оселедці ми скуштували. І це було справді дуже смачно і ароматно. Зрозуміло, що Карпати – це білі гриби, ягоди, банош – це класно. Я люблю деруни, вареники. Коли ми їздили в Полтаву, куштували галушки з різним начинням, різними соусами. Раніше мені важко було уявити, що якась річ приготовлена на парі може бути такою смачною.

- У Києва є така фірмова страва?

- Київ, як і багато мегаполісів світу, місто еклектичне. Сюди всі приїжджають і корінне населення не дуже помітне. Мені здається, коли я була школяркою і студенткою, всі хотіли скуштувати київську перепічку. Я не вважаю це неабияким кулінарним досягненням, але це смачно і цікаво. Зараз навіть не знаю. Але у Києві є багато ресторанів з авторською, європейською кухнею. До речі, як і в Харкові.

- Ще питання від Інни. В якому регіоні живуть найщасливіші українці?

- У всіх регіонів живуть щасливі люди. Це може дозволити собі будь-яка людина. Потрібен просто ти і розуміння, що світ навколо прекрасний.

- Буває, що важко порозумітися з місцевами? Або якісь слова мають інше значення? Наприклад, у Львові мене колись не зрозуміли, коли я сказала "фен". Потім пояснили, що звикли до слова "сушка". Розкажіть якісь історії, пов'язані із цим?

- Я жила довго у Львові і безумовно там є багато слів, які не дуже звичні. Але і на Східній Україні є "поребрики", "тремпелі", "пайти". Людині з інших регіонів не дуже зрозуміло, що це. І на Закарпатті те саме. Але ми - істоти соціальні, і не думаю, що така дрібниця завадить спілкуванню. Коли ми їздимо за кордон, ми можемо взагалі не знати мови і розуміти один одного.

Коли ми їздили в Іспанію, в місті Толедо через спеку було дуже мало людей. Нам потрібно було припаркувати орендовану машину. Ми розуміли, якщо зробили щось не так, ми можемо просто її не знайти, бо її забере евакуатор. І ми пішли в найближче кафе, попросили чоловіка, щоб він нам допоміг з паркоматом: він був дуже старим і все – лише іспанською. Ми говорили ламаною англійської, в якій він знав лише Hello, а він – іспанською, яку не знали ми. Витратив 20 хвилин часу, але пояснив усе нам настільки дохідливо, що наступного ранку я змогла повторити це без проблем. Тому мені не здається, що мова і тим більше якесь слово може завадити людському спілкуванню.

- Анна Панайотова питає: у вашої сторінки у Facebook понад 50 тис. підписників. Чи вдалося вам її монетизувати?

- Поки не мала такої мети. Люди зверталися з проханням щось прорекламувати. Але масових історій і заробляння грошей немає. Мені більше хотілося б, щоб люди довіряли. Ось цей ресурс із цією людиною, живе вона ось так, і так подорожує. Вони знають, чи варто їй довіряти, і чого чекати, якщо раптом захочеться повторити описану мандрівку.

- Вас не намагалися найняти як гіда?

- Я б і не погодилася. За натурою я людина-одинак. Я люблю спілкуватися з людьми, але керувати якимось групами мені важко. У мене є багато друзів, яких я люблю, обраних мною людей. З ними я готова вогонь, воду і мідні труби пройти. А нав'язувати свою думку іншим мені не дуже хочеться. Я б хотіла, щоб люди мандрували так, як хочеться їм, щоб вони були сміливіші.

- Ганна Кор просить: "Порадьте, як подолати страх перед мандрівкою?". Їй здається, що мандрівки – це поламки автобусів, брудні готелі і непривітні люди. Вона просить вас допомогти спростувати цей її стереотип.

- Мандрівки – це завжди нестандартні ситуації. Страх з'являється, коли людина опиняється перед чимось, чого вона не знає. Але все це тренується. І нам колись було страшно, деякі способи подорожей нам здавалися небезпечними. Але це не зупиняло і жага чогось нового перемагала. Що може статися у 21-му столітті з людиною? Нічого такого надстрашного. Якщо вам не сподобався готель, ви можете забрати свої гроші і поїхати в інший. Або переночувати і потім поїхати. У вас сталося щось в дорозі? Навколо вас дуже багато людей, які із задоволенням вам допоможуть. Якщо не перші, то другі. Наприклад, ми зупиняємося, якщо ми бачимо, що у когось на дорозі аварія, поламка. Або просять підвезти і ми можемо це зробити, ми це робимо із задоволенням. Таких людей дуже багато. Просто потрібно їм довіритися і попросити про допомогу.

Я, наприклад, з дитинства боялася висоти. У мене був тваринний страх, не могла до краю даху підійти, просто цепеніла. І з часом я зрозуміла, або мені з цим жити, або мене це не влаштовує, і потрібно щось зробити. І я вже літала на парапланах. У кожному місті, куди ми переїжджаємо – є чортове колесо – я там. Дахи – я там. Канати, гори – я там. Я навмисно це роблю. Я хочу позбавитися страху, і мені це вдається. У мене є подружка, яка стрибає з парашутом, і її хлопець – досвідчений парашутист. На минулих вихідних з ними говорили, і я думаю, треба зважитися на стрибок.

- Дитину берете з собою? На чортове колесо чи на вершини?

- Звісно. Він літав з нами на гвинтокрилі, парапланах, ходить в гори, на канатках катається. Йому подобається, він не боїться висоти. І для нього це велика кількість емоцій. Він більше боїться води. Але знає, що найсміливіші люди – не ті, які не бояться, а ті, які переборюють свій страх, і слава Богу, слідує цьому принципу.

- В яких місцях України є можливості для екстремальних розваг – рафтингу, лазання по горам..?

- Рафтинг найкращий у Карпатах. А Актівський каньйон дуже красивий і доволі високий та цікавий. Я не скелелаз, але мені здається, можна спробувати полазити. Велосипедні покатушки теж, мені здається, штука доволі цікава. Можна на байдарках сплавлятися. У мене є френд у живому журналі. Він з сім'єю, а в нього троє дітей – регулярно сплавляється по всім рікам. І, по-моєму, діти щасливі. Кордонів ніяких немає, усі кордони у нас в голові.

- У вас є рекорди – наприклад, найвища гора, найглибше занурення?

- Ми не колекціонуємо рекорди, ми колекціонуємо історії і емоції. Тому навіть і не знаю, що назвати. Були і в горах, і на морі, але нічого на думку не спадає.

- До речі, в Україні є де займатися дайвінгом, аби побачити щось цікаве?

- В Малині є кар'єр, в якому є підводний музей. Затоплено дуже багато цікавостей. І, будь ласка, можна пірнати. Зовсім неочевидне для багатьох місце.

- А щоб рибки були цікаві? Як от в Єгипті багато туристів бачили.

- Ми, все ж таки, не Єгипет. І з цим у нас дефіцит. Снорклінгом можна позайматися, хоча дуже яскравих риб і коралів ви все одно не побачите.

- Чи можете ви здивувати наших читачів і назвати місця біля Києва, які вони навряд чи бачили?

- Минулого року ми їздили в Дениші з друзями і хотіли там зупинитися на річці, але було дуже багато людей. З'ясувалося, що зовсім поруч, в кілометрах двадцяти є затоплений кар'єр з неймовірно високими берегами. Там не було взагалі нікого. Нас було 16 людей – ви уявляєте кількість наметів, які треба було розбити, це цілий табір. Всім було комфортно, і ми дуже весело провели там час. Більш точні координати можна подивитися у мене в блозі.

Ми дуже любимо їздити на кордони країн. Кажуть, що скоро це зміниться, але поки це можливо. І от в прикордонних зонах людей дуже мало на річках та озерах. І я рекомендую всім, хто хоче чогось нового, пошукати десь там. Там велика вірогідність знайти красиве безлюдне місце, де будете ти тільки ви і природа.

- Наприклад?

- Ми любимо їздити на Сож, це кордон з Білоруссю. Там сонце сідає на білоруській стороні, там зграями літають білі чаплі, величезна кількість риби у воді, широка річка з піщаними берегами. Ми було на озері Білому у Волинській області.

Половина озера належить Білорусі, половина – України. Там теж було дуже класно: небагато людей, комфортний пісок і спуск у воду. Ми купалися навіть увечері.

- На жаль, у нас вже стікає час. От ви кажете, що відпочивали з друзями. Де ви знайшли стільки друзів-мандрівників?

- Вони дізналися про те, що мандрівники, напевне, після того, як познайомилися з нами. Багато людей думає, що подорожі – це складно, до них треба готуватися, і коли вони один-два рази з нами кудись поїдуть, вони розуміють, що це просто і особливо паритися не потрібно. Більш того, вони знають, що ми постійно кудись їдемо, і ми відкриті для близьких. Тому вони можуть у будь-який момент зателефонувати нам, спитати, куди ми, і, якщо це їм підходить, приєднатися. Це абсолютно легко і просто.

- Анастасіє, дякую за цікаву розмову. Усім вдалих подорожей і до нових зустрічей на Depo.ua.

ФОТО: Facebook/Путешествия. Украина, nastya-paw.livejournal.com