Гурт "Пирятин" - свята інквізиція українського шоу-бізнесу (18+)

"Пирятин" – це не тільки пісні, які обожнюють і знають на пам'ять тисячі українців. Фронтмен Іван Семесюк час від часу просапує український шоу-бізнес на рахунок проросійських манкуртів, а гітарист Богдан Буткевич милить чуба ЗМІ і політикам, які теж, певною мірою, є представниками шоубізу.

Про свою творчість, майбутнє української естради і про те, в який бік розвивається українське суспільство Іван і Богдан росказали під час онлайн-конференції Depo.ua.

- І перше запитання в нас буде таке: "Що вас більш за все бісить в українському шоу-бізнесі. По черзі будь ласка. Що ви пропонуєте зробити? Як з цим боротися"?

Іван Семесюк: Бісить все, фактичне. По перше тому що він не рівномірний і не можна сказати, де він починається і де закінчується. І подекуди – в чому взагалі його українськість, постає таке питання. Їх багато якихось цих локальних шоу-бізнесів, котрі часто не перетинаються, в них різний світогляд, вони заточені на різні історії. Є музиканти, які працюють виключно на франкенштейна російської сцени, хоча вони вважаються українськими виконавцями. Є внутрішній шоу-бізнес, він складний, він часто жлобський, він такий неповороткий. З нього складно щось надоїти. Але його треба будувати, чим ми і займаємося потихеньку.

Богдан Буткевич: Абсолютно піддержую. Український шоу-бізнес тільки починає з'являтися. Те що у нас існувало до 2014 року – це був не український шоу-бізнес, це був маленький придаток російського, причому гидотний такий. А зараз він тільки починає з'являтися, в нас люди тільки починають розуміти, що можна ходити на українських виконавців. Виявляється, що вони взагалі є, уявіть собі. Навіть на рівні людей, які слухають в маршрутці… В принципі, їм пофіг шо слухати, але виявляється Олег Винник. "Вау!" Ну але є і Пирятин (і він крутіше)

Іван Семесюк: Виявляється, є і модний продукт, і андеграундний продукт, за котрий платять гроші на вході. Піднімають свою, даруйте на слові, дупу, щоб з Черкас, із Вінниці прихати в Київ на концерт якогось українського виконавця. Ну за останні роки чотири бомбануло дуже серйозно. Інша справа, що комерційна складова дуже проста і ці взаємини тільки-тільки якось налагоджуються. Всі ці ніші займаються і фактично заново створюються. Просто купа порожнякових ніш, в яких нікого нема. Хуліганська пісня, розбишацька – то чим ми займаємося наприклад, таких мало. Мало хто працює в жанрі треш-демонічного кабаре, як от "Хамерман Знизує Віруси" наприклад, або Dakh Daughters, але вони це вже олімп андеграунду, тож все круто. В цьому смислі. Хоча в той же час все не подобається. Ну, типу, як це все влаштовано.

Богдан Буткевич: Я додам, що дуже хочеться, щоб українці навчилися розуміти, що за все треба платити. Я не тільки про комуналку, а й про музику. Ви хочете нормальну музику, нормальні ЗМІ, будь що? Платіть за це! Поки ви не будете платити, за це буде платити хтось інший і саме він буде замовляти, яке це буде, а ви будете сидіти і казати, що все гавно, все погано.

Іван Семесюк: Але крім того – багато ж платити не треба. Масово треба платити: там 100 гривень, тут 200 гривень і процес іде, і культурка, так сказать, живе, і контркультура процвітає, а ціна питання – 200 гривень в місяць, грубо кажучи. Піти на концерт "Пирятина", 7 грудня в MonteRay на Прорізній 8.

Тададам!

- Читач питає, це наше перше питання…

Богдан Буткевич: Давайте якісь матюки вже питайте, що ви оце такі питання "А какие у вас творческие планы?"…

- Не перебивайте мене блядь. Тож, перше питання від читача: "Признайтесь, у вас уже заготовлена песня на смерть Путина?"

Богдан Буткевич: Нет

Іван Семесюк: Можна я відповім як сонграйтер? Ні. Річ в тім, що взагалі рефлексії на Росії - це вже невроз. Ми в скарбничку поклали свою пісню під назвою "Арта", і чесно кажучи, звертатися до всіх цих чуваків і думати про це не хочеться. Взагалі не хочеться робити пісні тимчасові, які зрозумілі тільки от зараз. хочеться робити таку пісню, яка і через 20 років буде співатися. Як такі хороші олдскульні блюзи, або ірландський фольклор – його можна співати завжди, і двісті років тому і через двісті. А Путін, шо – ну здохне, поховають його, відкине свої роздвоєні копита, на його могилу ще насруть я думаю, неодноразово, ну і все. І ми, я вас запевняю, дуже швидко про нього забудемо. Так що ця сторінка дуже скоро перегорнеться і треба робить нетлєнку. І плювати в вічність. Чим ми зараз з "Пирятином" і займемося, тому що назрівають нові сінгли, кліпи і взагалі двіжуха.

Богдан Буткевич: Вони згущуються над українськими слухачами.

Іван Семесюк: Так. З неба скоро впаде цеглина народного гніву.

- "В чому сенсорный життя і в якому вині - істина?", - Питає в нас пані Олена в ніч з неділі на понеділок. Мабуть в чому сенс життя малося на увазі, не знаю. Але скажіть щось пані Олені, мабуть вона на це чекає

Іван Семесюк: Екзистенція да, я бачу, поперла. Як там той віршик був?

Богдан Буткевич: Руки в салі, жопа в милі, хлопці звідки…

Іван Семесюк. Ні, більш пафосний. Я оптиміст, живий та й слава Богу/Полежу трохи, підведусь і в путь/Взїбу її, свою криву дорогу/Без наміру збагнути її суть.

Отак от. Це я написав.

Вся справа в функції: рука, в неї п'ять пальців. Вона хапає. Якщо вона не буде хапати, в ній нема смислу. Вона має виконувати функції, вона може їх сама визначати, або життєві обставини можуть направляти. Просто треба працювати і плити як біла акула – поки вона рухається, вона живе.

- А в якому вині істина?

Іван Семесюк: В пиві – таке вино є.

А ви яке пиво любите?

Іван Семесюк: Я люблю фізкультуру. Я люблю на турніку підтягуватися, на брусах, планки робить. А пиво я люблю вонюче, саме дешеве за вісім гривень по акції "Оболонь" мене влаштовує. Супер просто.

- Богдане, а ви?

Богдан Буткевич: Я пива взагалі не п'ю. Я тільки щось поміцніше

Іван Семесюк: А я навпаки. Я от тяжко переношу. Або якщо твій бренді знаменитий

Богдан Буткевич: Ну бренді нормос, да. Не будемо його рекламувать поки що

- Ви самі варите бренді?

Богдан Буткевич: Та нєт канешна, подивіться на ці руки, яке бренді, ви шо

- Ці руки нічого не варили

Богдан Буткевич (під сміх Семесюка): Не варили

- Іване до вас після статті на Karabas Live Богдане – до вас після програми АМБ не надходили пропозиції чи погрози від колег по змі, шоубізнесу, їхніх продюсерів? В Лободи, наприклад, дуже сувора пані директорка

Іван Семесюк: Ні. В тому трагедія цього шоу-бізнесу, річ у тім, що вони морозяться від діалогу. Вони роблять вигляд, що нічого не відбувається, що все добре. Їх влаштовувала ситуація до 14го року, таких, умовно жирних регіональних років. І вони навпаки абсолютно не хочуть чіпати оце все діло. Тому морозяться. Ну а тим паче хто я такий? Я просто, ну, поц з мильного заводу. А там же ж фігури, нічого ж собі, в класних красивих штанях. Продюсерські проекти на багато грошей, модні причьоски. Це інший світ і нас для них просто не існує. Інша справа, що на Karabas Live був наїзд конкретний від продюсеров і цих от, так сказать, вєршителей поп-судєб. Там був скандал і вонь така піднялася. Ну наскільки до мене слухи доходять, і досі між собою ця вся публіка трьот, тому що там є люди з різною позицією, не тільки мудаки, але і арабески. Так шо отак от.

Чим більше отаких акцентів буде поставлено, тим більше ця ситуація почне потихеньку розвертатися в інший бік. Але я просто від цього всього не залежу. Я бомж. В мене нічого нема. В мене є ФОП, я плачу податки цій благословенній державі, роблю футболки з матюками, сплачую комуналку. За що мене взять?

Богдан Буткевич: І славиш Леоніда Кучму

Іван Семесюк: І Леоніда Кучму славлю, так.

Богдан Буткевич: Ти впроваджуєш культ Леоніда Кучми

Іван Семесюк: Культик

Богдан Буткевич: Прогресуючий культик

Іван Семесюк: Да. Управлінська така шляхетьська кучмодемократія

Богдан Буткевич: Іван сказав дуже правильну штуку – всі ці люди, більшість з них – тупі говноїди, яким просто пофіг, в них нема ніяких принципів, в них нічого нема. Тільки бажання продати свою якомога швидше і дорожче

Іван Семесюк: І якомога легше

Богдан Буткевич: Абсолютно

Іван Семесюк: А легко продати москалям. Вони люблять купувати все "укрАінское", тому що мір, піс, жвачка, все класно

Богдан Буткевич: Вони ж ссуть насправді колись іти на серйозний конфлікт. Все що вони можуть, це, як у випадку з Семесюком, подзвонити власникам сайту, наїхати на сайт, навіть не на автора. АМБ – господи, да ті гниди, деякі з тих, про яких я говорив, приходять в коментарі. В лічку напиши. Нє, воно сцить, ви шо. Це ж сцикливі люди. Принципові люди… Навіть я більше поважаю якогось Медведчука, бо він ворог відкритий. Чесно каже: я ненавиджу Україну, я ненавиджу вас, ви уроди. Це можна зрозуміти. А це суки просто, і всьо.

- Наступне питання від читача: "Чому ваш гурт називається як сир?"

Іван Семесюк: Це сир називається як чортішо, а наш гурт називається як місто з Магдебурським правом колись, місто Пирятин – полкове козацьке місто. Ви шо – сир, при чому тут сир? Там Магдебурія, там старовинна фортечна церква козацька 17 століття. Кури, гуси, гній, велоиспеди…

Так вийшло. Просто в мене є певний пієтет до цієї місцини, я там був неодноразово, мав колись відношення до одного селища під Пирятином і просто я спочатку придумав такий мем анекдотичний "Упирятин". Це була така шуточка просто. А потім я подумав: ну нафіга ці стреси, в нас же чудове слово "Пирятин", в нього така фонетика, така промовистисть. І як казав письменник Олег Шинкаренко: Треба міфологізувати маленькі локації в Україні, щоб вони ставали частиною маскультури. Тому я написав книгу під назвою "Кагарлик", тому гурт "Пирятин" написав пісню під назвою "Яготин", "Тараща". Треба наповнювати цей простір власними демонами, щоб це були наші черті в шкафах так би мовити. Тільки тому. Але ми могли би назвати це "Яготин" наприклад. Як молоко. Чи "Лохвиця"

Ну і плюс Лівобережжя і Центральна Україна, вони в масовому міфі слабо проартикульовані. З цими міфами працює мало хто, а це ж таке море українське офігенне і там сидять люди в яких свої нові міфи, своя фонетика, з цим треба працювати, для цих людей треба робити щось. Ми і робимо.

- Наступне питання від читача: "Пане Буткевич, що ви робитимете, якщо президентом України стане Ілля Кива?

Богдан Буткевич: Доведеться іти в терористи

Іван Семесюк: А я стану Дмитром Олександровичем Корчинським

- Зачекайте, пане Семесюк, до вас там друга половина питання: "Що ви робитимете, якщо президентом України стане Богдан Буткевич?"

Іван Семесюк: Я іммігрую до Канади, тому що цій країні пизда.

Богдан Буткевич: Ні, пизда тому чуваку, який це написав. Це Вова Миленко з Запоріжжя, на тобі, сука (показує середній палець на камеру).

Іван Семесюк: Якщо імператором, то це вже інша справа, тому що імператор піднебесної Наддніпрянської імперії, це вже функціонально, це якісь повноваження, шота можна рєшать. А якщо президентом, то буде оця вся колотнеча ідіотьська.

- Читач питає: "Коли ви писали свою шедеврально-бандерівську пісню "Арта" в вас були військові консультанти? Інакше звідки скільки жизнєних сценаріїв? І шо вас, якийсь конкретний випадок на неї надихнув?"

Іван Семесюк: Я скажу так, як центральноукраїнський жлоб – це усе ж таки петлюрівська пісня, це трохи інша така міфологема, інше забарвлення. А консультанти – ми же їздили співати на схід. Щоправда не до артилеристів, наші друзі – розвідка. Ну взагалі багато друзів, які там відвоювали, повернулися, є шо розповісти. Це живе спілкування, бачення процесів зсередини є в нас. Ну і плюс, що таке талант сонграйтера? Сонграйтер хороший може вапще нічо не вдуплять, але він може так написать, що всі подумають, що він все прекрасно вдупляє і все бачив. Тому це талановитий сонграйтер, як от я, наприклад. А є такі що не можуть і навіть якщо він відвоював, в окопах відсидів, а написав гівняну пісню. Таке часто буває. Я слідкую за сучасною воєнною творчістю і там досі запах Афгану, отета "Под Кандагаром, гробы-мужики…". Або, наприклад, мені розповідав поет Полежака, якій їздив з поемами, просто розважати воїнів, тому що їм хочеться не просто розваги. Так ні, приїжджає автобус просто якихось старих ідіотів з отакими вусами підковою, вилазять, пєсня-77 блін, і тіпа "А по Україні сунуть наші домовини". Наші пацани сидять: "Домовини…" Ну ви шо, їбанулись, над ними і так кулі літають. Їм хочеться просто розважитися, нормально відпочити. Тому треба робити розбишацьку таку історію, нам потрібен такий Offspring, коли наш воїн буде їхати в танку в отаких навушниках і мочіть моджахедів, грубо кажучи. Щоб була така нормальна цивілізаційна історія. Pax Romana, а не індєйці з мотиками в ізолєнті. Треба робити веселу розбишацьку пісню, там де наші мочать інших. І все.

- А наступне питання від читача: "Як вам вдається писати такі неоковирні тексти під таку янгольську музику?"

Іван Семесюк (під тихе гигикання Буткевича): В якомусь сенсі алкоголь, звичайно

- Так ви ж…. турнічок

Іван Семесюк: Поки що вік дозволяє тримати баланс. Без алкоголю творити нереально насправді. Я люблю піти випити кудись, тому що я люблю слухати історії. Я люблю всотувати якісь меми і вони надихають. Ну і плюс я цинік, тому що в мене є якійсь життєвий досвід. Бачив я і гавна, і щастя. Тому і такі тексти. А музику люблю таку веселу, хобітську, мажорну. В нас взагалі, мені здається, не вистачає на українській сцені саме мажорної музики в широкому сенсі слова. Але і в музичному теж, все в мінорі, скиглення, пафос і в мінорі часто написано. треба робить мажорну музику, таку, іскристу. І ми цим займаємося.

- Але не унца-унца-унца…

Іван Семесюк: Ні, не унца. Цей балкано-циганський синдром це теж окрема історія, і увесь цей вічний ска-панк з мєдной сєкциєй, при всій повазі до багатьох класних чуваків, з цим треба зав'язувати, тому що це вже таке старпьорство, що це вже нагадує ну просто якійсь похорон.

Богдан Буткевич: 50 років, а він гич-гич гич-гич гич-гич

Іван Семесюк: Є ще традиції мелодійні, вони в нас не популярні, хоча на них побудована рок-музика часто, котрі ми використовуємо. Треба до першоджерел іти, друзі мої.

Богдан Буткевич: Це в тебе прозвучало як в Поплавського

Іван Семесюк: Поплавський – це першоджерело жлоб-фокстроту. Ми ж про музику говоримо а не про оцю вібрацію сатани. Смаженого.

- Пане Богдане, ви раніше згадували про Миленка, і от наступне питання підписано саме цим прізвищем. "Поява такого неоднозначно персонажу, як Буткевич, в "Пирятині" (який, м'яко кажучи, не зовсім вписується в стилістику групи, зокрема, своєю професією і т. ін.), можливо, відштовхне якусь частину шанувальників".

Богдан Буткевич: Я сподіваюсь, що його відштовхне. Можна факи тикати?

- Заждіть, я дочитаю: "Не боїтеся цього? Тобто - чи є можливі ризики цього запрошення виправданими, на вашу думку?" Я навіть не знаю до кого це в першу чергу, до Івана, чи до Богдана?

Іван Семесюк: Я можу відповісти. Річ у тім, що ми робимо спочатку музику, а потім концертне шоу. Нас треба слухати. А Буткевич – охренєнний гітарист. По-друге в нього є сценічна харизма, достатньо пирятинська, хобітська така, хороша, бурякова. І відштовхне когось – підштовхне когось іншого. Ми готові до змін, в тому числі в складі, це в нас вже третій гітарист, тому що далеко не кожен підходить, все не так то просто. Це може бути класний музикант, але скажімо, якоїсь потрібної нам вібрації нема.

- А як взагалі на критику реагуєте?

Іван Семесюк: Крім того я хотів сказати, що нас таким чином прокляв Господь.

- Буткевичем прокляв?

Іван Семесюк: Так, конешна

Богдан Буткевич: Я ж рижий

- Скільки вже людей прокляв Господь Буткевичем. Скільки програм ви ведете

Богдан Буткевич: Скільки вас ще залишилося, гадюки. Працювать і працювать ще скільки!

Іван Семесюк: РобИть і робИть. В "Пирятині" не працюють, а роблять, запам'ятай.

- Питання від читача, не від Миленка: "От щодо пісні "Життя іде": пане Іване, а чи не здається лі вам, що ви й самі овердохуя піздіте у фейбсуках, нє?"

Іван Семесюк: Да, я пижджу дуже багато, але річ у тім, що на відміну від багатьох пиздунів я на цьому опосередковано заробляю гроші. Я попиздів, а потім чуваки, які повелися на це, взяли і футболки в мене купили. Це моя професія, от в чом діло. А просто всю ніч мондєть в конвульсіях – це не професія

Богдан Буткевич: Це прізваніє

Іван Семесюк: Це прізваніє і невроз.

Ми не монстри медійки якоїсь такої стихійної, народної, тому нам можна. В нас іншого виходу нема. На роботу я не ходжу, а мені щоб продать своє гавно треба базаріть. Коротше, це ціла схема

- Питання від читачки: "Полізла слухати ваші пісні, а там самі одні матюки. Як ті Хамерман, гидко слухати. Нащо стільки матюків, хіба вам перед дітьми не стидно?"

Іван Семесюк: Не самі одні, а по три-чотири на пісню!

Це ми тут зачепили стратегічну тему так званих українських сакралопітеків українських. Вони бачать шматок гівна наприклад, хапають, і воно сакралізується одразу, перетворюється на бронзовий портрет Тараса Григоровича. З вусами. В піджаку.

Річ в тім, що культура, в тому числі висока, вона повноцінна тільки тоді, коли вона випромінює ще й контркультуру, а контркультура відповідно дає їй теж оцей гумус. Якщо нема контркультури, нема матюків, нема оцього дніща, низової культури, висока культура не ефективна, вона не справляється з усіма задачами. І це значить, що країні пизда, от що я хотів сказати.

- Ну тобто з пісні слів не викинеш, це не якесь особливе смислове навантаження, це просто….

Іван Семесюк: Це не самоціль, це інструмент. Ми працюємо з реальністю, з новим фольклором, сучасна культура низова – її неможна уявити без матюків, а саме в цій площині ми знаходимося. якщо ти хочеш донести правду, як казав Пелевін, якщо раптом Будда приїде в Росію проповідувати дхарму, без матюків він просто не зможе цього зробити, він не проб'ється. Тому буддизм в сучасному, східноєвропейському контексті треба проповідувати з матюками, інакше просто не пройде

Богдан Буткевич: Я хочу додати, що Семесюк – це людина, яка є величезним антропологом, він себе сам так називає.

Іван Семесюк: Кишеньковим

Богдан Буткевич: Якщо без жартів, мало того, що він художник дуже крутий, він може їздити в метро, в маршрутках, ходити повз людей, дивитися на людське море, яке зазвичай ніхто з нас не бачить, відскановувє і видає п'єси.

І ви бачили отих мудаків з яготинської маршрутки, які не матюкаються? Нє, давайте ми знову зараз будемо хор імені Верьовки розповсюджувати, і так далі, супер, давайте ми будемо співати янгольськими голосами віршики і сподіватися, що це почують десять бабушек, які прийдуть на концерт в консерваторію. Класно.

Іван Семесюк: Плюс, є запит на щирість. І на відвертість. Без цього діла точно не буде. Ми не можемо викреслити значну частину реальності, в якій ми знаходимося.

- В житті багато лаєтеся?

Іван Семесюк: Вживаємо обсценну лексику. Так, регулярно, я навіть на своїй радіопрограмі "Еволюція або смерть" - це єдина радіопрограма де можна матюкатися і бухати.

Матюкаюся, але по ділу

- А ви Богдане?

Богдан Буткевич: Та в мене взагалі, знаєте, моральна травма: коли ти ведеш сатиричне шоу на телебаченні, як там без матюків? В мене вже є попередження від Нацради, тому що я постійно бля-бля. Важко, важко без матюків в нашій чудовій богоспасенній країні

- Питання від читача: "Якби у вас була своя маршрутка, яка музика би там грала?"

Богдан Буткевич: Це натяк на те, що тобі треба бізнес відкривати

Іван Семесюк: Відповідай

Богдан Буткевич: Да я хер його знає, вибачте. "Пирятин" би грав. Це була би просто маршрутка "Київ-"(У)Пирятин"

Іван Семесюк: Богдан потрапив у ментальну пастку, взагалі ідея про те, що в маршрутці має звучати музика, вона риготна просто сама по собі. Маргрутка не створена для цього, для цього є навушники з плеєром. Водій має мовчати і вести. І улибаться. І хорошо виглядєть. Ніякої музики бути немає, має бути сірі, яка казатиме: "Наступна зупинка – Лохвиця".

- Що у вас в навушниках, коли ви в дорозі?

Іван Семесюк: Оскільки я останній час багато їжджу на велосипеді, я слухаю олдскульний Drum 'n' Bass. І рrogressive

Дома слухаю на хороших колонках багато барокової музики, ренесансу.

- Ренесансу – ренесансу, чи ренесансу української музики?

Ні, просто академічної музики аll time, старовинної європейської. Я слухаю таку музику для себе, для душі. Хорали готичні.

- А потім ви сідаєте і пишете: "Нема грошей – іди в пізду"?

Іван Семесюк: Саме так, річ в тім, що я надихаюся деяким мелодійним матеріалом. Там можна деякі мелодійні фрази позичати, переробляти і на їх основі створювати якісь блоки музичні. Там бездонна прірва матеріалу, з яким можна працювати, надихатися, саме в плані мелодії. Тому що переважно мелодійний матеріал теж я приношу в колектив, а це ж я сиджу, і це все в мене в голові компілюється. Отак буває слухаєш початок пісеньки французької 15 століття, вона крутиться в голові, потім раз – придумав свій шматочок. А потім послухав щось інше, а там теж. І так воно компілюється в абсолютно новий продукт.

Так що от із такого квітника отака от ядовита паскуда виросла як "Пирятин".

Богдан Буткевич: Сорняк

Іван Семесюк: Сирняк

- А що ви Богдан слухаєте?

Богдан Буткевич: Дуже багато чого. Зараз переслуховую New Wave, мені стало цікаво. Я бачу, що це знову стало дуже модним на Заході. Я взагалі британську музику дуже люблю і зараз переслуховую цей пласт 80-84

Іван Семесюк: Але я забув додати, оскільки я зараз веду авторську програму "Трансатлантик" на радіо, де я розказую про непопулярну в нас, але дуже важливу музику: кантрі, вluegrass і взагалі атлантичні традиції, і я зараз слухаю багато олдскульного кантрі, олдскульного блюграсу і старої ірландської музики. Я для себе її як би заново відкриваю. Раніше я її дуже багато слухав і на цьому ґрунті вирішив запустити просвітницьку програму, щоб люди просто знали, що є шикарні музичні явища, без котрих сучасна музика, в тому числі - американська сучасна поп-сцена, не була би такою, як вона є.

- Пане Богдан, таке питання, я не знаю хто, підписано "Анонім"…

Іван Семесюк (з реготом): Я його знаю!

- Питання: "Пане Богдане, а ви є бойфрендом Тані Микитюк з рагулів? Мабуть, мається на увазі Тетяна Микитенко"

Богдан Буткевич: По-перше – Микитенко. Канєшна, ми з нею вже одружені три рази, тричі розлучилися, сьогодні ще раз в ЗАГС підемо, що ви думаєте. Всьо через постєль, по-нормальному працювати не можна

- Тільки так?

Богдан Буткевич: Канєшна, це ж шоу-бізнес, господи! Скажи Семесюк – все ж через постєль?

- Ви теж так в групу потрапили, пане Буткевич?

Богдан Буткевич: Не зовсім. Там був трошки більш складний шлях, який ми вам не розкажемо.

Іван Семесюк: Через синьку

Богдан Буткевич: Да синька, все по синькє, як завжди

Іван Семесюк: Нє, насправді, наш прекрасний гитарист Максим пішов у вільне плавання творчє через низку обставин. Я виклав обьяву, мовляв, шукаємо гітариста. І на мене прямо з монітора виввалився пан Богдан Буткевич

Богдан Буткевич: А я був з бодуна

Іван Семесюк: Перше ж прослуховування і ми його записали в ряди зондер-команди нашої, тому що рідкісне явище – гітарист, який шарить в кантрі-музиці.

- І останнє на цей час питання від читача: "У своїй пісні "Життя іде" ви зобразили типового рагуля-українця. Але коли слухаєш пісню, чомусь стає з одної сторони дуже неприємно за всю націю. Невже сучасні українці для вас в більшості такі рагулі???"

Іван Семесюк: Коли ми говоримо такі слова узагальнюючі "українці", хочеться одразу уточнююче питання поставити: які конкретно українці? Це була мова про конкретну породу українців, які тільки й роблять, що мондять, пиздять і дрочать, даруйте, на зраду, і нічого при цьому не роблять. І таких повно, ви самі це знаєте. Дуже багато людей, котрі знаходяться в стані такого отріцалова реальності. А є прекрасні українці, котрі суперпрогресивні, котрі будують з нуля в дуже складних, майже гірничих умовах нову паралельну, прагматичну, ефективну реальність. Це пісня була не про націю, а про українця в вакуумі, руканожку, суріката сумасшедшего, від якого толку ніякого. І таких, до речі, дуже багато. Досі. На жаль.

- Щось додасте Богдан?

Богдан Буткевич: Так а шо я можу додати? По перше, я тоді в гурті не був, а по друге, я взагалі вважаю, що для того, щоб Україна стала нормальною державою, треба відсотків 99 з того, що в нас зараз вважається ознакою українців відкинути так далеко, щоб забути, що вони колись існували.

Іван Семесюк: Багато чого

Богдан Буткевич: Дуже багато чого, повірте. Те, що зараз є, це це страшенно забита постколоніальна держава, де є маленька купка людей, невеличка зовсім, пару десятків тисяч буквально, які вважають, що в них є українська культура новітня

Іван Семесюк: І це скаженно ефективні люди

Богдан Буткевич: Так, вони ефективні, але є неосяжне море людей, про яких пісня Івана, і повірте мені, до них дуже важко достукатися, більшість з них взагалі нічого в житті не цікавить крім виживання в кращому випадку. Пісні про них

Можна сидіти і читати класиків і дрочіть на великий український народ, але вибачте будь ласка, сучасний український народ це дуже сумне багато в чому видовище, на жаль, як це не прикро. Я нагадаю, що на Майдан виходило від сили до 4% відсотків населення по всій країні. В війні бере участь до 10%. Що решта робить в цей час? Чим вони займаються? Вони дивляться, сука, блядських екстрасенсів на СТБ.

Іван Семесюк: І з іншого боку, це і самокритика в тому числі. Ми ж не зараховуємо себе до якихось там супереліт. Ми звичайні буряки, жлоби і чортішо непонятне. Ми і самі на себе рефлексуємо, тому що вся ці недоліки і вади, котрі ми бачимо кожен день, вони є в нас, і в мені, і я їх борю щодня. І доводиться себе конструювати, тому що всі ці якісь комплекси, дитячі травми з совка, вони в мені теж сидять. Просто я, як фанат слова "ефективність", постійно працюю з цим. Я точно такий же вонючий козел. Просто мені це не подобається.