ЧС 2018
Вибори-2019
Онлайн
Сектор
Спецпроекти
Країна Укропів

Гурт Хамерман знищує віруси: Боротьба зі святенництвом чи провокація заради провокації (18+)

Учасники гурту "Хамерман знищує віруси" розповіли про шкарпетки і трусики, чи вистачає їм сексу, як часто вони п'ють, чи сварять дітей за матюки, а ще матюкали політиків і закликали читачів прміряти коров'ячий шлунок і подумати про смерть

Depo.
13 вересня 2018 17:05
ФОТО: depo.ua

Скандально відомий український гурт Хамерман Знищує Віруси став ще більш скандальним і ще більш відомим після того, як мер Івано-Франківська наказав наново освятити палац Потоцьких після їхнього "мерземного" виступу. Вони виходять на сцену в жіночій білизні і дворянських костюмах, співають про геніталії, статеве здоров'я і секс. Одні їх ненавидять і вважають вульгарними нездарами, інші – верещать від захвату, вбачаючи в творчості "ХЗВ" майстерний сарказм і стьоб.

Про те, як вони обирають сценічні костюми і теми для творчості, про зміст своїх пісень і мету епатажу учасники гурту "Хаммерман знищує віруси" Альберт і Володимир розкажуть під час онлайн-конференції Depo.ua.

Наші гості:

Володимир Пахолюк і Альберт Цукренко
гурт – "Хамерман Знищує Віруси"

(Текстова трансляція)

- Почнемо з питання від читача. "Пісня "Турнічок" автобіографічна?" Я поясню для тих, хто ще не знає її на пам'ять – в цій пісні ліричний герой вранці займається на турнічку, тому він сильний і здоровий, а увечері п'є коньячок, тому він добрий і щасливий.

Альберт: На сто відсотків, у Вовіному випадку. Вова – автор всіх текстів ХЗВ, і це його спосіб життя, мій, на жаль, ні, я взагалі не займаюся фізичною культурою, але майже і не п'ю.

- А як щодо коньячку?

Альберт: Ну, іноді.

- Наступне питання теж від читача, якраз в продовження теми: "Володимир, по вам видно, що ви качаєтеся. Як часто і які у вас улюблені вправи? Що порадите качкам-початківцям?"

Володимир: Побільше трахатися. Я раджу всім побільше трахатися, бо це чудова вправа, яка розвиває усі м'язи в організмі. Це взагалі порада щастя: менше жерти, більше трахатися.

- В яких позах це слід робити, щоб розвивати плечовий пояс?

Володимир: Я завжди в цьому сенсі згадую відомий анекдот: чоловік в гумовому костюмі рибалки косить газон, до нього підходить сусідка і каже: нащо ви займаєтеся такою незручною справою, давайте краще трахатися. Він каже: добре, тільки в гамаку і в скафандрі.

Я про те, що інколи ускладнювати собі життя дуже корисно. І відповідаючи на ваше питання, місіонерська поза не така авангардна, як творчість нашого гурту, але плечовий пояс буде в порядку.

- І продовження питання від цього читача: "Альберт, як ви вважаєте, коли Володі набридне качатися?"

Володимир: Давайте я розставлю всі крапки над і: я не качаюся, я вже кинув качатися. Я качався, коли в мене не було дівчини і сублімував таким чином сексуальну енергію, а потім, коли в мене все нормалізувалося і статеве питання я закрив, я качатися перестав тому, що це справа абсолютно марна і часто навіть шкідлива. Вона потенціює в людини схильність до різних негативних штук типу "себелюбства", егоцентризму, егоїзму. Я зараз інколи роблю фізичні вправи, зокрема турнічок, я знову почав підтягуватися і вчора зробив двадцяточку! Це мало звісно, я буду ще розвиватися.

Я роблю це виключно тому, що якщо в моєму віці не займатися, то скоро станеш схожим на Альберта, а в нашому гурті має бути контраст. Будь-який гурт тримається на контрасті. Доводиться щось робити, бо в мене сидяча робота вдома за ноутбуком і тут не можна без фізичної активності, а турнічок – це навіть краще, ніж місіонерська поза.

А, ще раджу "Протокол Табата" подивитися, я вам рекомендую найрадикальнішу версію цієї вправи, яка виконується з положення "упор лежачи". Подивіться, вісім циклів, чотири хвилини… Матюкатися можна?

- Можна

Володимир: ...і вам пізда.

- Турнічок у вас кожного дня?

Володимир: Турнічок, бруси, я їх чергую

- А коньячок?

Володимир: Вже три дні не пив. Я в неділю випив пляшку горілки 0,7, в мене була застуда, не було чим зайнятися. Я сидів і думав, чим би зайнятися, зрештою випив пляшку горілки і ми з сином склали пазл, отакий (показує, - ред.) завбільшки зі стіл – мапу світу. Причому, там головне западло, що половину ти ще можеш якось ідентифікувати по країнах, а половина – це мапа з морями і океанами, де нічого не написано. Тверезим я б ніколи на такий челендж не повівся, а під дією алкоголю я не тільки погодився, а й довів справу до кінця. А ви кажете - не можна пити.

- Я?!

Володимир: Ні, ні, то в нас нещодавно був випадок в Івано-Франківську, так сталося, що ми пішли на поводі в, так би мовити, настроїв, що панували в місті. Ну ви ж знаєте, що хотіли підірвати до дідька оці… хворі люди, і нам треба було якось пояснити, що відбувалося. (Міський голова Івано-Франківська Руслан Марцінків обурився перформансом гурту "Хамерман знищує віруси" та доручив освятити двір палацу Потоцьких - місце, де вони виступали, - ред). І після чудової лекції для Івано-Франківської комьюніті з'явився якийсь нєвмєнос, який став розповідати, що ми в своїх піснях пропагандуємо вживання алкоголю. Я довго намагався йому пояснити, що ми не пропагандуємо, що це не є пропагандою з точки зору визначення.

В нас всі друзі бухають, таких, реально запійних нема, в основному всі якось помірковано вживають ну і якось тримаються на плаву. Ви ж знаєте, що зараз часи такі. А вони почалися буквально одразу з появою людини, коли життя перетворилося з офігенно кайфного в офігенно не кайфне і коротше без бухачки ніяк.

- Є для вас заборонені теми, на які ви ніколи не станете іронізувати?

Володимир: Не знаю, які це можуть бути теми.

Альберт: Не настільки теми, скільки тон. Ми для кожної теми обираємо свій тон, а заборонених тем для нас нема.

- Бувало таке, щоб ви перечитали текст пісні і подумали: ні, це вже занадто? У вас є якийсь внутрішній цензор?

Альберт: Внутрішній цензор, на жаль, є у всіх. Якщо б його не було, було б нам набагато легше. Це відбувається не так. Ти вигадуєш собі щось і вигадуєш, як про це говорити, а це в тебе вже на прошивці є і ти по-іншому і сказати не можеш тому що ти – то є ти.

Принаймні, в цей момент ти розумієш, що зараз ти цю тему не заспіваєш, не тому, що в тебе - внутрішній цензор, а тому, що на цю тему ти вже думаєш інакше. 21 рік існує гурт, було б дивно, якби ми увесь цей час не змінювали думку.

Володимир: З приводу іронії і сміху є дуже хороша концепція в Бергсона, я зараз не буду її озвучувати, вона дуже довга, але може варто на дозвіллі нашим глядачам ознайомитися. Вона перегортає всі наші уявлення про сміх, вона каже про те, що ми сміємося з порожнечі і з відсутності чогось, і в цьому контексті, звісно, вся сучасна культура переосмислюється інакше, тому що оці всі заготовки людей, які зі сцени влаштовують якісь маніпуляції і примушують увесь світ сміятися, вони апелюють в основному до порожнечі. Таких гуртів як "Хамерман знищує віруси", творчість яких центрується навколо важливих, сенсоутворюючих речей, таких гуртів мало, на превеликий жаль. Тому цінуйте нас, доки ми ще живі і здорові, і можемо прийти на онлайн-інтерв'ю.

- От і читач якраз цікавиться: "Який глобальний меседж Ви закладаєте у власні пісні? Хоч убийте, але я не розумію Вашої творчості. Поясніть, будь ласка, на прикладі пісні, де фігурує Кличко. Дякую"

Володимир: Як читача звати?

- Андрій

Володимир: Андрію, ти скоро помреш. Це головний меседж. Ми про це говоримо вже 21 рік, і не втомимося повторювати. Ти скоро помреш, і всі твої близькі люди помруть, якщо в тебе є діти, ти маєш приготуватися до того, що вони теж помруть. Це дуже сумно, і з цим треба щось робити і ти маєш сам, може з нашої подачі, вирішити, як бути в цій ситуації. Зрозумій, що це дуже важливе питання, це не жарти.

Пісня про Кличка, на превеликий жаль, не є веселою, хоч все це і подається під вивіскою такого собі гуцульського весілля. Пісня про Кличка - це результат отої глобальної поламки в світі, в результаті чого світ функціонує не так як треба, і ми розділені за різними ознаками, в тому числі і статевими на якісь групи, які не можуть знайти спільну мову одне з одним, і ми принаймні в цій пісні намагаємося примирити людей в контексті хоча б одного бінарного протиріччя. А цих протиріч же насправді дуже багато, і ми постійно один з одним сваримося, один не тою мовою розмовляє, інший не з тієї області приїхав і коротше всі навколо мудаки і козли.

- Що ви мали на увазі, коли сказали що наш читач Андрій, який поставив вам питання, скоро помре і його родичі помруть?

Володимир: Я мав на увазі, що він скоро помре. Ну скільки він ще протягне, ну десять років, ну двадцять, тридцять, я ж не знаю скільки йому років, але рано чи пізно всі помруть, я теж помру

- Тобто це не була погроза чи побажання смерті?

Володимир: За те, що він не розуміє нашу творчість. На превеликий жаль, це на всіх нас очікує. Ми стоїмо перед болісним вибором, всі про це думають, але думати не хочуть, витісняють, роблять вигляд, що все охуєннєнько, можна потрахатися, бухнуть та й годі, але ці думки все одно пролізають і ти чухаєш собі пику і не знаєш, іти на концерт ХЗВ, чи ні. Іти, звісно, на концерт ХЗВ!

Альберт: А щодо погроз, нещодавно ми давали за допомогою нашого адвоката з Moris Group, дякую до речі хлопцям, покази слідчому в справі Івано-Франківського інциденту (щодо палацу Потоцьких, - ред), юридичною мовою пояснювали, чому наша творчість в жодному разі не є приниженням когось чи погрозою комусь, тощо. Навпаки, я хотів би звернутися до читачів, слухачів і глядачів: якщо ви, коли дивитеся наші кліпи, чи будь-чиї кліпи, відчуваєте агресію, злість, тощо – це скоріше ваша проблема, ніж наша, бо ми точно не хотіли її викликати. Тому ні, звісно я бажаю Андрію довгих років життя, це просто констатація факту – рано чи пізно ми всі помремо.

- Довгих років життя вам, Андрію, і вашим родичам також.

Володимир: Але це не скасовує необхідності поставити себе перед найголовнішим питанням, Андрію, це треба зробити. Пісня про Кличка – не головна, не характерна. На жаль, вона стала дуже популярною, тому що Альберт класну музику написав, але це, типу, не стяг нашого гурту.

- Чим продовжилася ця справа з Івано-Франківськом, після того як мер закликав освятити після вашого виступу палац Потоцьких? Вам погрози стали надходити?

Альберт: Ні, погроз не було. Палац, я так розумію, не освятили. Була кримінальна справа щодо нас, при негативному для нас розвитку якої в кінці фігурували чотири роки за групове хуліганство. Цю справу було закрито, потім її відкрили знову, але зараз закрили вже остаточно. Ну вона не мала жодної судової експертизи, просто мені здається, що була політична воля для того, щоб її відкрити з боку Івано-Франківської влади. Але зараз ця історія закінчилася.

Ми до речі хочемо якось фіналізувати її, можливо в формі якогось арт-перфомансу

- Записати пісню і присвятити її меру Івано-Франківська…

Володимир: Ні, занадто багато для мера. Надто мер малий для історії, надто великі для історії ХЗВ. Опускатися до рівня цього маразму і людини, яка цей маразм несе, отруює цим ще купу народу – нащо?

Альберт: Але в процесі всього цього залишилися кілька цікавих артефактів, наші свідчення слідчому, ми там мєнтовською мовою викладаємо філософію гурту і також дані юридично-культурологічної експертизи стосовно нашого культурного продукту. Це цікаві документи і ми їх, мабуть, опублікуємо.

- А це правда, що ви є релігійними людьми, що ви православні християни?

Володимир: Я - православний християнин

- А ви Альберт теж?

Альберт: Так-так

- У вас є духівники, священики, яким ви сповідуєтеся?

Володимир: Я ще не доріс до рівня духівника, як Пушкіну "любой священник мне подходит"

Альберт: Духівників нема, але є священики, з якими я і Вова, кожен з нас, постійно спілкуємося

- Вони не реагують на вашу творчість, як мер Івано-Франківська?

Альберт: Ні-ні, вони культурні розумні люди. Принаймні ті, з якими ми спілкуємося.

- Питання від читача: "Якби на президента України балотувалися Святослав Вакарчук та Володимир Зеленський, і треба було б обирати тільки когось з них, то до якої країни ви би переїхали жити?"

Володимир: Я би переїхав… куди-небудь. Дуже хочу кудись переїхати, якийсь час побути в стороні від цього маразму, Монті Пайтону в такому найгіршому прояві, трошки відпочити, бо вже, чесно кажучи, втомився. Це якби типу зжерти дуже багато ЛСД, щоб в тебе був передозняк і ти сидиш, і оця карусель, і не проходить, і не проходить. Спочатку один підорас баламутить воду, потім Юлія Тимошенко, потім цей му*ак Медведчук і оця безкінечна типу череда му*аків перед твоїми очима і ти думаєш: бля, ну коли це закінчиться, вгамуйтеся вже нарешті. Ні, вони лізуть з усіх щілин, підори, здохніть вже, суки!

Альберт: Е-е-е, живіть довго і щасливо. (сміються). Я не сприймаю це так трагічно, я не переїхав нікуди, навіть коли Янукович був, я не думав, що може бути щось гірше. Ну, це буде несмішний цирк, в будь-якому з цих двох варіантів.

- А як ви ставитеся до шоубізу, який лізе в політику?

Альберт: Я не знаю, чи він лізе, чи лізе справді Вакарчук і Зеленський, чи це поки що такий тролінг, чиїсь домисли, подивимось.

- Так, скоріше це питання про те, чому люди намагаються актора, який гарно грає президента, зробити президентом.

Альберт: Чи то репости Слави Вакарчука, на якого теж хтось покладає якісь надії. Я думаю, це просто якість політиків українських така, що навіть до такого доходить.

Володимир: Справа в тому, що політика - це і є шоу-бізнес, вже давно розроблено концепцію шоу-влади, податки, які платять платники податків, йдуть не на створення інфраструктури, а на те, щоб наша влада нас розважала. Наша влада дуже погано справляється з цим завданням, тому ми маємо платити більше податків, щоб ці люди з телевізора розважали нас краще. А ще краще заплатити їм взагалі все, і ще й посмоктати.

- Наступний наш читач пише: "Бачив вас на "Джаз Коктебель", виходячи в червоних жіночих трусиках ви робите величезний виклик суспільству, яке до цього не готове. Чи ви вважаєте, що воно готове до такої неординарної творчості? Плюс питання про вашу орієнтацію і ставлення до ЛГБТ?"

Володимир: Я двома руками, ногами і всім, що стирчить з мого тіла за ЛГБТ, і ЛГБТ треба підтримувати, взагалі треба підтримувати будь-яку інакшість, треба вчитися бачити людей навіть в тих істотах, яких ви за людей не вважаєте, це залог…

Альберт: Навіть в політиках. Їх, щоправда, захищати не треба

Володимир: Про орієнтацію я думав все зрозуміло, в мене є дружина і дитина, і я не таємний гомосексуаліст. З гендером в мене все теж достатньо банально.

З приводу суспільства, воно не готове взагалі ні до чого, суспільство, воно як… Ви знаєте, коли ловиш щуку, а в неї в шлунку – наживка, що вже наполовину розклалася, така рибка маленька. От суспільство цією рибкою маленькою і є, воно недорозвинене, напіврозкладене, нічого не розуміє і нічого не знає ані про себе, ані про свої бажання і взагалі незрозуміло, чого воно, це суспільство, хоче. Тому так, суспільство не готове. Тому його треба з цієї рибки дістати, струсанути, вдарити головою об стіл, показати йому мереживні трусики, щоб воно стрепенулося і почало якось розвиватися, дихати, розправляти крила і ми усіляко йому допомагаємо. Я вважаю, що це треба сприймати з цієї точки зору, ми, збурюючи цю воду, створюємо в ній життя, щоб вона не застоювалася. Отак це працює.

- Альберт, додайте щось

Альберт: Ні

- Про орієнтацію. Не всі знають

Альберт: Та мені здається, що в мене на обличчі все написано. Я цисгендерний, гетеросексуальний, сімейний чоловік з двома дітьми

- Про жіночі трусики багато хто з наших глядачів цікавиться: ви їх самі собі десь на базарі купуєте, чи просите когось купити?

Володимир: В нас є кілька набитих точок, мене там вже знають, бо я там часто купую. Я не знаю, що з цього приводу сказати: ти приходиш, робиш продавцю виторг. Навіть якщо б ти був не з таким красивим обличчям як в мене, а з таким, як наприклад, в Юлії Тимошенко, то вона би все одно тобі посміхалася і дякувала, тому що ти платиш людині гроші

- Як ви фасони обираєте з великого різноманіття жіночої спідньої білизни?

Володимир: Там, коротше, на превеликий жаль вибір обмежено, тому що нам доводиться брати найбільші розміри

Альберт: І крім цього анатомічно такі, щоб нічого не випадало.

Володимир: Чоловіки, які купують білизну своїм жінкам знають, що чим більший розмір, тим менший вибір. Ну так вже складається. Теж, до речі, дуже сильна асиметрія в цей бік. І одяг для повних людей якийсь недоладний. Де офігенний, борзий одяг для жирних? Покажіть мені цей одяг. Його нема. Чому? Ну отак. Хоча товстішати же – охуєнно!

- Чого ви тоді не товстішаєте? Розповідаєте ж постійно в інтерв'ю, що я, мовляв, товстішаю, я багато жеру, треба худнути…

Володимир: Я ж не брешу. Коли ми працювали над піснею "Толстеть охуенно" - нашим останнім бойовиком, це було на рубежі осені-зими 2017 року, можна подивитися фото – я був дуже жирний. Я був, мабуть, навіть більший за Альберта. Ну реально, типу, я виглядав відповідно, все це переживав. А тепер я пишу пісню "Пиздато быть худым" і відповідно вона теж на мене впливає. Тому я зараз менше п'ю і навіть роблю якісь вправи. Це дуже здорово, я вже забув насправді, як це: прокинутися, коли в тебе м'язи в тонусі і ти не сопля така, яка з ніг валиться від бодуніща, а живчик, якому хочеться зробити щось хороше.

- Питання від читача. "Я дуже сором'язлива людина. Порадьте, як перебороти сором'язливість".

Володимир: Треба робити якісь радикальні кроки. Тільки радикальні кроки. Пам'ятаєте, є такі ролики в інтернеті як молоді люди підходять до перехожих і зав'язують бійку. От щось типу такого. Ми нещодавно виступали на "Республике" в Хмельницькому, в нас були капелюхи з коров'ячих шлунків

Це, взагалі, був дуже великий виклик, таку шапку вдягнути, бо вона смердить дуже жорстко. Хто бачив хоч раз коров'ячий шлунок, він знає, що він смердить. При тому, що він дуже фактурний, він дуже класно виглядає, це як piece of art. Це типу дуже класна штука.

Крім цього, в тих костюмах був меседж: нам треба, якщо ми всі з вами збираємося померти, дійти до якоїсь межі і не боятися за неї переступити. Це типу дуже важлива штука. Надягніть на себе цей коров'ячий шлунок, причепіться до якоїсь людини, може ви потім, до речі, одружитеся. Я не знаю, утніть щось незвичайне, те що ви б ніколи не зробили. Придумайте для себе якийсь челендж і обов'язково зробіть

Альберт: Почніть з того, щоб сходити на концерт ХЗВ наприклад.

Володимир: Класно! Класно, підтримую!

Альберт: Найближчий концерт в Дніпрі в жовтні. В Харкові також в жовтні.

- Який костюм вам найважче було вдягнути? Може ота історія з кролячими шкурками, з яких погано зчистили м'ясо і вони підгнили, ви їх вдягнули і з них хробаки прямо під час виступу сипалися?

Володимир: Мабуть, це був самий, ну от з точки зору…

Альберт: Перебороти себе

Володимир: Так, це був найважчий образ. Коров'ячі шлунки якось дуже сильно і незвичайно пахнуть. Якщо у вас є собака, то ви після першого-другого контакту з цим шлунком вже звикаєте і загалом можна жити. А костюми дохлих кроликів простояли два тижні і, природньо, завонялися.

Альберт: Це був в якомусь сенсі досвід смерті

Володимир: Так. Це був реальний запах трупа, з хробаками, які там завелися, і оця шкура шмарклями злазить… Це коротше така плоть, що розкладається, а я ж думав, що це будуть нормальні шкурки

Альберт: Мімішні

Володимир: Так. І раптом тобі це гівно треба на себе надягати. Це дуже неприємно.

- А ви хотіли виглядати як що? Який був концепт?

Володимир: Це був костюм опосума Хайді. Його вже, до речі, нема.

Альберт: Це був косоокий опосум, в якого було дуже багато підписників. Він жив в берлінському зоопарку, в нього дійсно була фейсбук-сторінка і підписників на ній було більше, ніж на старій сторінці ХЗВ. І ми, наслідуючи цьому опосуму, хотіли зробити костюми косооких опосумів, щоб залучити аудиторію.

- А загалом, оці костюми – це заради хайпу в першу чергу, чи вони мають доповнювати меседжі ваших пісень?

Володимир: В нас є велике інтерв'ю з Інгою Естеркіною, де ми дві з половиною години обговорюємо сенс наших костюмів і мотивацію. Як відомо, ми ж ніколи не надягаємо два рази один і той самий костюм, кожного разу в нас костюми нові. Я вже не пам'ятаю, що ми їй тоді наговорили (сміється).

Костюми, по-перше, мають бути. Проблема української сцени в тому, що костюмів нема практично ні в кого. Нове покоління молодих музикантів, буквально пару років мабуть, можна назвати це трендом своєрідним, починають думати про костюми, фарбують взуття і якось думають про сценічні образи. Такого ж не було.

Альберт: Але це постійний сценічний образ, тобто це від концерту до концерту, принаймні в рамках одного туру, це один і той самий концертний костюм. В нашому випадку, так як ми ніхто не працює – на кожен концерт абсолютно, це абсолютно унікальний образ

- Ви їх самі придумуєте, а потім замовляєте швачкам, в'язальницям?

Альберт: Ми їх самі придумуємо, іноді за допомогою друзів, іноді нам їх допомагають сконструювати, фізично чисто зробити, якщо вони складні в інженерному сенсі. Допомагають це зробити художники: Саша Довгий і ще кілька людей

Володимир: А оці костюми нам зробила наша стара сумська подруга

Альберт: Вона молода, просто ми її давно знаємо

Володимир: Яка відкрила своє ательє, вона займається шиттям одягу, Ксенія Борчевська, і тут ми такі підходимо: Ксенія, нам потрібні костюми і вона нам за тиждень. От подивіться, тут все як круто. Моя дружина коли побачила костюм, сказала – після концерту буду носити

Альберт: Мої дівчатка теж фотографувалися в них

Володимир: Тому Ксеніє, спасибі тобі велике. І Ксенія до речі, ви її вже зарядили, вона вже ходить по усіляким місцям де продаються різні незвичні речі, не буду палити контору, ми з нею зробимо ще кілька костюмів, вона вже накупила купу заготовочек.

- Я буду занудою, але про що цей костюм?

Володимир: Звісно, це ж Ку-клукс-клан, це пропагандисти чогось. Ви бачите і кольори, і символіка – це пропаганда

- Чого?

Володимир: А як ви думаєте?

- Бандерівського руху, тризубу, бандерівського прапору, того, щоб чоловіки теж носили сукні і спідниці...

Володимир: От бачите, у вас правильні асоціації. Земля і кров.

- Питання від читача: "Альберт и Владимир, ви ще працюєте журналістами? Що ви думаєте про якість сучасної української журналістики?" (Володимир працював репортером в газеті "Капітал", Альберт був головним редактором сайту "Наш Київ" і Cultprostir.ua)

Альберт: зараз я працюю шеф-редактором суспільно-політичного напрямку телеканалу UA

Володимир: Так, я теж ще підробляю написанням текстів, я зараз працюю в журналі Hash Telegraph. Це онлайн-ЗМІ про сучасні технології, блокчейн і криптовалюти.

От що я можу відповісти на ваше питання. Якість журналістики різна, в нас є і хороші журналісти, а є і "савіки шустери". Є дуже великий шар і проблема саме з цим шаром: приходять люди з дуже низькими навичками, таких людей більшість і, на превеликий жаль, роботодавцю зараз легше найняти отаких типу хом'ячків, які нічого не знають, нічого не вміють і будуть задешево працювати, ніж запросити якісних журналюг. Це призводить до знецінення праці, до того, що люди, читаючи погані тексти, звикають читати погане. Погане вже стає хорошим тоном і потім люди не розуміють, нащо їм платити більше тим, хто робить краще, адже і так читають. Розумієте? От в чому велика проблема.

Альберт: В журналістиці має відбутися щось подібне до того, що відбулося в українській музиці за останній час. Хорошим тоном стало робити хорошу музику, щоб вона якісно звучала, щоб вона була не тривіальною. Принаймні, є такий тренд. От якби в журналістиці щось подібне відбулося, я б порадів.

- Є у вас якісь прогнози? Що для цього треба зробити?

Альберт: Я не можу на це відповісти, але я згоден з Вовою в тому, що нема стимулів для молодих журналістів ставати хорошими журналістами. На жаль. Чи розумним, справді розумним просунутим людям іти в журналістику. Ну, тобто це як знаєте, покликання, що я готовий терпіти і страждати за це, тоді так. Для молоді це частіше невдячна праця.

- Ну а громадський запит на це є?

Альберт: Це теж питання. Проблема в тому, що дуже вузька аудиторія хороших текстів, хорошої музики, будь-якого хорошого культурного чи інтелектуального продукту. Дуже маленька аудиторія, низька капіталізація і відповідно низька зацікавленість з боку тих, хто може вкладати в це гроші.

- А щодо суспільного запиту, ви як вважаєте, ви зараз на піку популярності?

Альберт: ХЗВ? Ну ми так думали, наприклад, пару років тому, але ми знову ростемо.

Володимир: Я вважаю, що ще є куди рухатися, ще пару разів виступити без трусів.

Альберт: Виявляється, що це досі…

Володимир: В нас такі больові точки в людей, що просто, народ, я з вас сміюсь, вам покажи піську і ви будете а-а-а-а-а!

Альберт: Навіть загорнувши її в шкарпетку

- А, до речі, вона була з вовни чи ні? Я маю на увазі, вона кололася?

Володимир: Ні, це верблюжа вовна, дуже м'які шкарпетки

- То вам та бабуся сплела, яка шорти в'язала?

Володимир: В Одесі вони були куплені, я вже не пам'ятаю як цей ринок називається. Ми в цих шкарпетках виступали до Івано-Франківська вже кілька разів і їх було придбано як страховочний варіант в разі, якщо відвалиться дощечка, щоб ти не метушився. Бо вже було таке, що вона відвалювалася на великих фестивалях і коли ти стоїш перед тисячею людей і в тебе відпадає дощечка, всім весело, але це порушує розмірений хід шоу, треба якось прикриватися. І спеціально для цього, бо дощечки кріпляться на бретельках, які слабенькі і відриваються, треба було страховку. Її було куплено в Одесі під одеський концерт и з тих пір прижилася в нас. 65 гривень за пару.

- А у вас же вже діти досить дорослі для того, щоб розуміти, що ви на сцені робите. Ви їм якось пояснюєте це? Це перше питання, і друге – в школі вчителі, їхні однолітки до них через вашу творчість не чіпляються?

Володимир: В школі взагалі дуже велика проблема і там навіть не це найбільша проблема. Я вважаю, що про школу треба робити окрему передачу. Я Миколі.. по-перше, він звісно ж в курсі, він все знає, в нього є улюблені пісні і я йому пояснюю і про смерть, і про бухло, і про самоідентифікацію, і про звички і про проект себе в майбутньому, і про те, як жити далі. Насправді, не варто недооцінювати дітей, вони як дельфіни, чи як собаки – деякі речі просто не можуть проговорити, але розуміють все. Тому от воно типу народилося і з ним вже можна проводити виховальну роботу, тож якщо ви це не робите, то марно, треба починати.

Альберт: Я теж пояснюю своїм дівчаткам (їм 9 і 5, а сину Володимира скоро буде 9, - ред), але в принципі, це одна з тих речей, ну тобто я маю на увазі соціальна реакція, можливо, майбутня реакція однокласниць і тому подібне, до якої ти все одно не приготуєш дітей. Це ті речі, які їм доведеться пройти самим. Я буду на їхньому боці у випадку цих можливих стресів, але людина живе своє життя сама і неможливо запрограмувати заздалегідь зробити безпечними всі ці гострі кути

- Якщо ваших дітей в школі почнуть цькувати через ваші форми самовиявлення, ви готові почати співати інші пісні і виходити на сцену в більш стриманих костюмах?

Володимир: Та я там всіх розірву. Я прийду в цьому костюмі і коротше… В нас насправді дуже велика підтримка в добробатах, коротше, тільки свиснути там…. Майте на увазі.

- Скільки коштує запросити вас на корпоратив?

Альберт: Всі питання – в особисті повідомлення на "Фейсбук"

- Це сума більша за сто тисяч гривень, чи більша за десять тисяч гривень?

Альберт: Більше десяти

Володимир: Більше двадцяти. Ну коротше, це залежить від розміру аудиторії. Якщо там, наприклад, буде в якості глядачів два голих чоловіка, то ціна буде більшою

- Чого це ви так? Що ви маєте проти голих чоловіків?

Альберт, Володимир: Бо це вже приват

- Своїх малих сварите за матюки?

Альберт: Мої не матюкаються, поки що

Володимир: Мій почав дивитися юутб і там ненормативна лексика в блогерів використовується як інструмент привернення уваги, він нахватався там всякого.

Ми нещодавно йшли в Вишгороді, от був потоп днями, з музичної школи. В мене валторна, з іншого боку - торба, тут ще злива, а я взув нові туфлі. Ми виходимо з маршрутки а я не можу перейти вулицю по зебрі, тому що там потоп, купа води. Ну я, звісно, вилаявся. Хоча слово "блядь" - це не матюк, майте на увазі, народ, це літературне слово.

Ну і звісно, не вперше, і він це слово інколи знає і інколи каже. Я його не сварю, а пояснюю, що не будь-який соціальний контекст дозволяє можливість публічно використовувати такі речові обороти. А сварити – нащо сварити? Дітей сварити не можна. Дітей треба любити навіть коли вони роблять речі, за які їх, здавалося б варто сварити. От тим паче їх в ці моменти сварити не варто.

Один знайомий розповідав мені історію, що коли хлопчик приходив додому з двійкою, його всі сварили, а дідусь давав цукерку (сміється). Так і треба вчиняти.

От ви як отримали двійку пам'ятаєте?

- Ну, так

І шо?

- Нічого

Володимир: Мені було дуже неприємно. Коли мене сварили за двійки, ба більше за двійки незаслужені, це на моїй психіці залишило дуже серйозні рани, я досі дуже переживаю ці моменти.

- У вас є якісь гештальти, які закрилися завдяки тому, що ви постійно кидаєте виклик, я думаю, в тому числі своїм внутрішнім страхам і затискам?

Володимир: В мене ніяких незакритих гештальтів не було. Єдина була проблема в мене, яка підсвідомо була причиною мого бажання грати в гурті – це секс. І я думаю, що якби провести опитування серед всіх музикантів, то всі вам цю причину назвуть. Вона однакова.

Вона однакова у всіх людей. Нащо ви фарбуєтеся вранці перед дзеркалом, голите пахви?

- Отак все банально, все заради сексу?

Володимир: Звісно! Звісно, секс і оце відчуття єднання. Ну якщо це, звісно не трахати чоловіка лопатою, а по любові. Це праобраз, він, звісно тільки лише праобраз, тому що секс є і раптом бац, і через хвилину вже нема ніякого сексу і ти раптом усвідомлюєш себе з бутербродом на кухні. От і вся історія. А взагалі, це ж не про фрикції, не про те, щоб плечі собі накачати, а це про те, що навіть зараз ми маємо можливість відчути, наскільки близько ми можемо проникнути в іншу людину, це про щось більше, розумієте? Тому я жорсткий апологет сексу, я вважаю, що сексу має бути багато, і для того, щоб в людини був оцей досвід. Це досвід - класний, не деструктивний, а саме творчий.

- У вас зараз достатньо сексу?

Володимир: Я поки що не скаржуся. Але знову ж таки, бачите, 44 роки – це така порогова штука. Стінг в 40 років казав, що він би людям до 40 років заборонив займатися сексом, виправдовував себе і, зрозуміло, намагався самооціночку підрівняти, бо було видно, що вже не так добре…

Поки що не скаржуся, але зізнаюся, я, як і всі, думаю, що колись прийде той момент, коли все. Все! І потім два шляхи, або катувати себе як Джек Ніколсон, ви ж бачите як він не зміг змиритися з думкою що з цим час зав'язувати і подивіться на кого він зараз схожий, це ж вже не людина взагалі. Треба буде щось вирішувати, я не знаю що, одним турнічком тут не обійдешся, може, антидепресанти. Не знаю, це, коротше, дуже серйозна тема, така животрепетна

Альберт: Так, живеш один раз – цей момент ми ще не переживали.

Володимир: От коли ми з цим зіткнемося… Я гадаю, що я буду бухати. Полюбасу.

Альберт: А я буду музику писати

- Я вам про секс, а ви мені – про імпотенцію

Володимир: Я не про імпотенцію, імпотенції ніякої нема, це міф.

Альберт: Життя має гостроту тільки в сенсі того, що воно конечне. Тому ви кажете про секс, а Вова одразу думає про те, що буде, коли він закінчиться.

Володимир: До речі, Френк Синатра, коли в нього брали в 80-річному віці інтерв'ю, говорив, що це прекрасний вік, такий само як і підлітковий, бо можна сісти біля красивої дівчини в парку і одразу полюція. Дійсно такий феномен є до старих людей повертаються колишні радощі.