Діджиталізація насильства: сталкінг, булінг та порнопомста

Інформація відкрита та доступна, але у прогресу є темний бік. У світі понад 6 млн людей стають жертвами сталкінгу – переслідування з метою помсти та контролю. Причому агресорами часто виступають колишні партнери, а захиститися за допомогою закону в Україні малореально.

Представники ЮНІСЕФ наголошують: 90% українських інтернет-користувачів від 15 до 24 років стикаються з погрозами насилля, буллінгом і домаганнями. Страх і відчуття приниженості можуть формувати відлюдницький спосіб життя, алко- та наркозалежність. 

Наскільки проблеми цифрового насильства актуальні для України? Як захистити себе та близьких від потенційної небезпеки? Як реагувати на перші та подальші прояви агресії? Що варто зробити на рівні закону, аби запобігти таким злочинам?

Дізнайтеся відповіді на ці та інші питання та спитайте те, що цікавить особисто вас.

Добрий день. Вітаємо на онлайн-конференції Depo.ua. Наша сьогоднішня тема – "Діджиталізація насильства: Сталкінг, булінг, порнопомста". Наші гості – Марія Гур'єва, спеціалістка з медіа та комунікацій Amnesty International Україна та Богдан Мойса – аналітик правозахисного департаменту Міжнародного фестивалю документального кіно про права людини DocudaysUA.

- Наскільки проблема цифрового насильства актуальна для України? Чи змінилося щось за останні п'ять років?

М.Г.: - Актуальна настільки, наскільки цифрові технології є актуальними для України чи іншої держави. Люди використовують технології для проявів насильства як елемент комунікації не лише, щоб отримати щось хороше – це не лише освіта чи обмін інформацією – а й для того, щоб нашкодити людям. І тому ми намагаємося привертати увагу до цієї теми також – до теми прав людини у сфері інтернет-технологій. Тому що саме там люди достатньо незахищені. Якщо вони не знають як себе захистити, вони можуть потерпати від такого насильства.

- Хто потенційна жертва цифрового насильства? Чи є якась статистика – жінки-чоловіки, яка вікова категорія?

М.Г.: - В нашій дискусії, яку ми будемо проводити в рамках DocuDays 29 березня о 12:30 в Izone (Набережно-Лугова,8) ми зосередилися на трьох феноменах – сталкінг, булінг та порнопомста. Серед цих феноменів найбільш вразливими є жінки. Хоча і жінки, і чоловіки, і дівчата, і хлопці з однаковою вірогідністю можуть стати жертвою подібних феноменів.

- Богдане, можливо, у вас є статистика по різних країнах? Ви працюєте у сфері кіно. Можливо, є дані, де цьому аспекту більше приділяють увагу у правозахисній діяльності, і де найбільше потерпають?

Б.М.: - Те, що ми працюємо з інформаційними технологіями, те, що вони розвиваються, помітно і на міжнародному рівні. Рада Європи у 2014-му, у 2018-му випускає документи і рекомендації Кабінету міністрів щодо захисту прав людину в межах використання інформаційних технологій. І щодо кібербулінгу та кібергрумінгу є певна статистика по  Британії, Фінляндії. Але по Україні цікаво те, що та судова практика, яка напрацьовується після внесення змін до законодавства, де включене поняття булінг, то, наприклад, із менше 10 протоколів, які потрапили до суду, у третині йдеться про використання інформаційних технологій. Насправді явище дуже поширене. А чому воно зараз активізувалося… Напевно, і ми стали про це говорити, про ці загрози, тому вони потрапили у інформаційні поле.

Щодо дітей, вони одні з найбільш вразливих категорій. І де знайти цю межу із втручанням у приватність і захистом.

- Як би ви порадили зберегти приватність дитини і в той самий час захистити її від проявів агресії, вчасно її помітити.

М. Г.: - Якщо говорити про дітей, тут величезну роль відіграє освіта та поінформованість дітей про свої права, а також про певні правила та речі, які потрібно робити, якщо ви активні онлайн, а зараз всі діти активні онлайн, і це невід'ємна частина життя. З двох-трьох років діти вже щось можуть щось там робити у смартфонах. Тому освічувати дітей в плані інформаційної безпеки дуже важливо. І ця освіта має включати інформацію, як створювати надійні паролі, як не викладати конфіденційну інформацію онлайн. Як не поширювати фото, які можуть потім бути використані проти самої дитини та родини. Багато хто намагається сказати, що важливий контроль батьків. І, напевно, це так, як і в будь-якій діяльності неповнолітньої дитини. Але у першу чергу важливо, щоб дитина сама розуміла, що можна, а що не можна, і до яких наслідків це може призвести. Зараз ми бачимо, що ті випадки, коли цифрова ідентичність людини крадеться і використовується, трапляються з дорослими людьми. Це люди, які робили достатньо очевидні помилки онлайн, викладали фото з відпустки, фото своєї родини, якісь дуже приватні фото, які потім були використані проти них. Тут важливо знати основи цифрової безпеки, як правильно поводитися, не видавати більше інформації про себе, ніж ви хотіли, а також знати, що може бути небезпечним.

- Чи є якісь соцмережі, які можна назвати більш небезпечними, ніж інші? Або інтернет-майданчики…

М. Г.: - На мою думку, питання не у самій мережі, це зрештою, інструмент. Питання в тому, що ви там робите, яку інформацію викладаєте, як взаємодієте з іншими. Facebook так саме використовують активно. Наприклад, одне з питань, які ми будемо піднімати, - це порнопомста. І за британською статистикою, Facebook – один з головних ресурсів, де поширюється подібна практика. Так само YouTube, Instagram. Всі ці платформи намагаються зараз, побачивши проблему, впроваджувати нові алгоритми, політики, щоб допомогти людям захистити інформацію. Наприклад, зараз у Європі ввели нове законодавство щодо так званих GDPR – це коли ви повинні надавати позитивну згоду ресурсам на використання ваших особистих даних. Це певною мірою дозволяє вам захистити себе, тому що раніше сайти збирали про вас багато інформації – що ви робите, де перебуваєте, в які кафе ходити, скільки разів і якими авіалініями користуєтеся і так далі. Зараз для того, щоб цю інформацію збирали та зберігали, ви маєте дати згоду. Якщо не дасте, вони не матимуть на це право. Треба дивитися, наскільки це працюватиме на практиці. Але те, що такі кроки робляться, насправді дуже важливо.

- Україна прийняла закон з протидії булінгу, але залишилися певні законодавчі проріхи. Які це потрібно акти і норми імплементувати, аби більше захистити наше суспільство від цифрового насильства?

Б.М.: - Зараз судова практика за законом із протидії булінгу лише напрацьовується. Але, наприклад, вже помітно… Наприклад, одна із судових справ: протокол склали за те, що в школі дівчинка побила однокласницю. Але не зафіксовано те, що перед цим цій дівчині погрожували її ж однокласниці. Тобто у цій частині визначення булінг лише включає слова: в тому числі, через використання інформаційних технологій. Але як насправді воно буде використовуватися – це одна сторона. Інша – закон говорить про систему освіти. Це безперечно правильно. Там певні повноваження покладені на Міністерство освіти, питання, які покладені на освітнього омбудсмена. Але якщо говорити про цифрову безпеку, її треба розглядати не лише в системі освіти. Булінг не лише в освітньому середовищі, але і більш ширше. І, певно, якраз тут щодо повноважень, які можуть мати провайдери… Зараз це звичайно важко сказати, як саме це має розглядатися. Щодо повноважень… Чи потрібно тут залучати органи поліції, і якої саме. Чи достатньо превенції для дітей, чи потрібна кіберполіція. В цьому аспекті напрацьовуємо, як саме має виглядати законодавство.

- Чи зараз вже є якісь ініціативи, щоб вдосконалити цю сферу?

М. Г.: - Я б, можливо, до попереднього питання додала з приводу сталкінгу. Кіберсталкінг є. Сталкінг фізичний. Сталкінг – це систематичне переслідування людини, яке подається у формі залицянь, симпатій. Це можуть бути регулярні повідомлення, регулярні подарунки, слідкування за людиною – куди вона йде, що вона робить, коли сталкер приходить на роботу до цієї людини регулярно. Це відбувається систематично, людина озвучує свої заперечення цьому. Сталкер знає, що інша людина не хоче отримувати знаки уваги, але продовжує це робити, це зазвичай приносить людині великий дискомфорт, а взагалі це може призвести до серйозних наслідків, таких як депресія, втрата роботи. Сталкінг, як і булінг, тут фізична та кіберсфери дуже пов'язані. І в більшості випадків переслідування відбувалися як оффлайн так і онлайн.

В Україні дуже активно зараз обговорюється ратифікації Стамбульської конвенції, це документ Ради Європи щодо протидії домашньому і гендерно обумовленому насильству, насильству щодо жінок та дітей. В Україні прийняли гарні закони щодо запобігання домашньому насильству, але у зв'язку з достатньо ірраціональними запереченнями з боку консервативних груп, Україна відмовляється ратифікувати Стамбульську конвенцію. І саме в Стамбульській конвенції прописана необхідність криміналізувати сталкінг. Тобто зараз жертва сталкінгу не має, куди звернутися, не має легального захисту. Якщо вона прийде до поліції, їй нічим не зможуть допомогти, тому що жоден з окремих компонентів сталкінгу не є протизаконним. Тобто, не є протизаконним написати комусь листа. Це не протизаконно – прийти до когось не роботу. Але в сукупності ці всі дії – велика загроза для людини. І в Україні, на жаль, цього немає. В інших країнах є законодавство, яке криміналізує сталкінг – це США, Велика Британія, Австралія, Німеччина, Італія і багато інших країн. В Україні з цим досить пробіли.

- Яке покарання передбачене найсуворіше у західних країнах за сталкінг?

М. Г.: - Це може бути  як штраф у розмірі кількох тисяч євро, припис не наближатися до людини, п'ять, а то й десять років ув'язнення. Це залежить від серйозності заподіяної шкоди.

- Куди в Україні може звернутися людина, яку переслідують? Якщо фізичного насильства не чинять, але ходять крок за кроком?

М. Г.: - Дуже часто сталкінг може перерости в насильство, реальну загрозу людині. Але в Україні звернутися нікуди. Все, що можна, - звернутися на гарячу лінію чи у психологічну допомогу. І те, що потрібно робити, це, напевно, звертатися до уряду, звертатися до різних організацій з вимогою ратифікувати конвенцію, щоб сталкінг був криміналізований. Тоді запуститься механізм. Почне випрацьовуватися судова практика. Вимагати, щоб таким чином можна було забезпечити захист. Тому що зараз нічого подібного немає.

- Що порадять такій людині, якщо вона зателефонує психологам? Які є базові рекомендації?

М. Г.: - Це треба питати у психолога, це дуже делікатне питання, і тут немає універсального рецепту, що робити, аби убезпечитися від сталкера. Тому що люди різні, і різні ситуації. Якщо у людини є така проблема, варто звернутися до психолога, і принаймні спробувати убезпечити себе психологічно. Хоча, на жаль, Україна не може забезпечити постраждалим від сталкінгу жодного адекватного захисту. В принципі, так само як і від булінгу. Якщо це про дітей, - так, але якщо йдеться про дорослих людей, які можуть отримувати дуже серйозні онлайн-погрози… Це можуть бути і журналісти, і активісти, які дуже часто стають жертвами подібного. В Україні, на жаль, немає адекватного захисту. Те ж саме стосується і так званої порнопомсти. Це коли зображення людини використовується без її згоди, щоб нашкодити її репутації. Тут теж в Україні захисту годі шукати.

- А в інших країнах за таке можуть посадити? Наприклад, якщо хтось поділиться спільним фото. Якщо є чоловік і жінка, і чоловік викладає фото, на якому вони оголені…

М. Г.: - Тут питання згоди. Якщо це зроблене без згоди і особливо з наміром нашкодити, це може мати серйозні наслідки.

Б.М.: - Я б хотів повернутися до питання кібергрумінгу стосовно дітей. Україна ратифікувала конвенцію Ради Європи про захист дітей від сексуальної експлуатації, сексуального насильства. Але, на жаль, законодавство на сьогодні не імплементовано щодо конвенції, і в тому числі, кібергрумінгу. Тут теж є проблеми, як з цим працювати. Є запропонований законопроект, але, на жаль, він не повністю відповідає практиці. І в цьому напрямку теж має працювати імплементація конвенції.

- У програмі DocuDays є фільми, присвячені цій проблематиці?

Б.М.: - Так, цього року тематика DocuDays пов'язана з діджиталізацією прав людини і, власне, кілька фільмів стосується цього питання. І дискусії, які цього стосуються, правозахисні, починаючи з 23 березня. І фільми, які якраз стосуються питання приватності, використання інформаційних технологій, захисту прав людини в інформаційних технологій, забезпечення прав людини.  

- Можливо, можете порадити комп'ютерні прогами, які зроблять спілкування онлайн безпечнішим?

М. Г.: - Є насправді дуже багато продуктів, як безкоштовних, так і платних. І все залежить від цілей. Але одна з основних цілей – захист паролів. І одна з основних рекомендацій буде, наприклад, - не використовувати один пароль для всіх ресурсів. Тому що дуже часто ви могли чути скандал із витоком паролів. І спеціальні програми методом підбору підставляють паролі. І якщо у вас по-перше, пароль на один ресурс – наприклад, качаєте фільм, ставите туди простий пароль, і він легко зламується, зловмисник може підставляти цей пароль в інші ваші ресурси, сподіваючись, що ви його знову використали. Те ж стосується використання дуже простих паролів – 12345, QWERTY. Теж поширені, але вони підбираються дуже просто. І це роблять не люди, а програми. І дуже важливо, наприклад, встановлення двоетапної верифікації. Це коли ви вводите пароль, а потім повинні отримати код СМС чи код на іншу програму. На верифікаторі повинні ще раз ввести його. Тобто якщо зловмисник не має вашого телефону, він не отримає доступу до даних, а ви отримаєте повідомлення, що інша людина намагалася потрапити у вашу поштову скриньку чи ваш Facebook. Також є інші ключі доступу, щоб зробити все безпечним.

Важливі правила поширення особистої інформації – те, що я говорила спочатку. Не викладати особистих фото. Ви можете бути обережні самі онлайн, викладаючи ваші фото, але варто пам'ятати, що є друзі, які вас тегають, які розміщають фото без вашого відома з різноманітних подій. І якщо по вас не можна підібрати ключ до вашої інформації, це можна зробити через ваших друзів. Тому теж важливо доносити інформацію, як їм поводитися з вашими даними в тому числі.

- Де у країнах Західної Європи проходить межа: яке фото зі своїм другом я можу поширити, а яке не можу?

М. Г.: - В контексті порнопомсти межа лежить там, наскільки це фото може завдати шкоди іншій людині, її репутації, принизити її. І безумовно це згода цієї людини.

Б.М.: - Одне з рішень Європейського суду щодо Фінляндії, коли використали ідентичність хлопчика, коли розмістили на сторінці інтернет-знайомств оголошення від 12-річного хлопчика. Його не могли видалити якраз через використання фото, і європейський суд зобов'язав, щоб країна регулювала ці речі, щоб провайдери перевіряли. Можливість приховати ці речі – теж насправді важливо. Що говорить юридична практика, - тут знову ж таки бажано було б видаляти дані, чистити час від часу інформацію. Щоб не було програм, які слідкують. Щодо певних практик, які напрацьовуються…

Знову ж таки, щодо взаємозв'язку… Чи потрібно блокувати певні сайти, на яких може бути заборонений контент, наприклад, у ситуації з дітьми. І тут часто є межа між свободою вираження поглядів і захистом. Наприклад, є ситуація у Британії. На сайти встановлювали фільтри щодо незаконного чи шкідливого контенту. Але насправді тут досить тонка межа. І радять принаймні певні маркери ставити. Особливо на приватних комп'ютерах, чи на комп'ютерах у школі, щоб принаймні батьки розуміли. У межах інформування, який контент може бути шкідливим, як від нього убезпечитися.

- Що означає "маркери"? Це ставлять батьки на комп'ютер дитини?

Б.М.: - Якраз радять, щоб на шкільних і приватних комп'ютерах були ці маркери. Але чи потрібно, щоб це робила країна – уряд чи в межах провайдерів? Можливо, щоб батьки знали про ці маркери, що є певні сайти, контент на яких може підлягати певному маркуванню. І вони самі це можуть робити.

М. Г.: - Додаючи до цього, з приводу балансу між свободою слова і цензурою, наприклад, на Росії за законом всі медіа повинні мають маркувати "18+" усі продукти, які включають інформацію про ЛГБТ. Це не той контент, від якого потрібно оберігати дітей. Це часто інформація, пов'язана зі здоров'ям, соціально вагома інформація. І тим не менш держава накладає такий обов'язок. Тут дуже легко перейти до цензурування. Якщо держава отримує інструмент контролю за контентом – що дозволене, а що ні, - це вже пряма дорога до того, щоб блокувати певний невигідний, наприклад, політичний контент, і, відповідно, формувати абсолютно штучну, вигідну для держави картинку світу. А далі це вже дорога, щоб від'єднати свій Інтернет від світу – те, що зараз є у Китаї. І те, що обговорює Росія. Щоб контролювати це середовище, витіснити небажаний контент, щоб мати Інтернет від своїм контролем. Дуже важливо тримати цей баланс. І тому моя ідея саме у важливості освіти щодо того, як відрізнити хороший контент від поганого, фейк від справжніх новин, небезпечні сайти від безпечних, яку інформацію видавати, а яку не видавати. Людина під свою відповідальність розуміє, як цим розпоряджатися, розуміє ризики.

- Чи є випадки, коли такі заняття включені у шкільну програму?

 Б.М.: - У світі напрацьовується численний досвід – не тільки з дітьми і не тільки у школах, а й з батьками. Але така практика вже є і в Україні. Її не можна вважати системною, але принаймні і ювенальна поліція з цим працює, і декілька організацій, що мають такі програми. Зараз МОН напрацьовує певні програми. Але знову ж таки є справді правильний шлях – так, як радить і комітет з прав людини ООН, і Рада Європи. Що програма не лише має бути з дітьми, але і так само з батьками.

Тому що досвід Британії Рада Європи критикувала. Досить тонка ця межа, дуже небезпечно, щоб держава встановлювала фільтри, чи через провайдерів. Батьки мають знати, що може нести той чи інший контент, і такі загальні речі.

М. Г.: - Більше того, ми знаємо правило: що заборонене, те найбільш привабливе, особливо для дітей. Ці всі фільтри можуть лише більше уваги привертати – що ж за цим контентом криється…

- Ці фільтри, мабуть, легко і обходяться, наприклад, за допомогою VPN…

М. Г.: - Безумовно. Тим більше, що зараз деякі діти підковані у технологіях часто більше, ніж батьки. І ті обмеження, які батьки можуть встановити, можуть дуже легко дітьми обійтися. Дитина, не будучи підготовленою до використання такої інформації, до розуміння, що це і що з цим робити, опиниться у ще більшій небезпеці, ніж якщо їй було б усе апріорі дозволено, вона знала, як з цим чинити.

- Як вважаєте, наскільки б допомогли регулярні заняття з психологом – коли у шкільну програму включені обов'язкові бесіди, психологічна грамотність, зниження градусу насильства. Чи є такі приклади, наскільки ефективно це могло б бути?

Б.М.: - Приклади насправді таки є. Вони через центри соціальних служб чи інші установи, громадські організації. Тут важливо, яка кількість цих занять має бути, у чому вони мають полягати. Важливо, щоб діти розуміли, як працювати з інформацією. Як захиститися у разі того, що проти них застосовують певні інформаційні технології – чи їхні однокласники у школі, чи інші діти. Щоб це було зрозуміло – що треба робити, як захищатися. Знову ж таки, психологічна допомога справді потрібна жертвам і потенційним жертвам. Щойно з'являються такі ситуації, із сім'єю теж варто працювати. Тому що, на жаль, виглядає так принаймні по цим судовим рішенням, особливо якщо це невелике містечко, де був якийсь випадок, сім'я потрапляє у певну ситуацію у тій же школі – як далі повинен бути цей механізм… Просто чи має це бути сталими курсами і якими саме, якщо ми говоримо, наприклад, про кібербулінг. Важливо, щоб діти знали, як працювати з інформацією, як захиститися.

М. Г.: - Є статистика. Британська, української я такої не знаю, про рівень суїцидів у дітей та підлітків, який пов'язаний з тим, що дітей булили у школі, або вони ставали жертвами кібербулінгу. Тобто, подібні зустрічі та заняття – напевне, потрібно дивитися теж, у якій формі це має бути зроблено. Може запобігати суїцидам і допомагати дітям, власне, говорити про ці проблеми замість того, щоб закриватися в собі.

- Коли ми говоримо про цифрове насильство, зазвичай маємо на увазі особисті мотиви. А чи поширені в Україні стандартні практики шахрайства за допомогою кібернасильства?

Б.М.: - Є спільноти, які пропонують певні речі. Наприклад, в тому числі, пов'язані з шахрайством – чи свого роду гру, чи якийсь квест, участь у певній програмі, де треба щось вкладати. Це на рівні спільнот. Може, певні сайти, які пов'язані, наприклад, з комп'ютерними іграми, які пропонують людей об'єднати. А потім починається гра, і виявляється, що це може бути досить складно. Але знову ж таки, говорити про те, що є певна системна статистика, - очевидно ні. А потім, коли відбуваються певні ситуації, вже з'являється інформація у ЗМІ та соціальних мережах.

М. Г.: - Статистики точно по Україні немає. Популярним видом шахрайства є так званий фішинг. Спроба вкрасти цифрову ідентичність – коли ви втрачаєте доступ до соціальних мереж, пошти, від вашого імені починає розсилатися у кращому випадку спам, а гіршому випадку, - якісь інші повідомлення. Наприклад: "Я потрапив у біду, перерахуйте мені на цю картку гроші, тому що дуже треба".

- Або треба заплатити гроші, щоб це припинилося…

М. Г.: - Так. Або там: "Зараз всі ваші дані зникнуть, якщо не заплатите". Ну і так далі. З одного боку, це технічна сторона. Це знову-таки, фішинг. Тобто: не вводьте ваш пароль там, де ви не впевнені. Іноді вам можуть прислати повідомлення, яке ззовні виглядає як, наприклад, Gmail, і просить верифікувати ваш пароль. Насправді це буде зроблений сайт, ви вводите туди ваш пароль і ви його втрачаєте. Тому важливо перевіряти, куди ви вводите цей пароль. Технічний момент і психологічний момент. Якщо конкретно ви стали ціллю викрадення паролів – це більше робиться програмами, і ви можете просто потрапити під загал через те, що ваш пароль слабкий або ви щось там не те зробили. Якщо ж ви стали ціллю особисто, за вами можуть послідкувати, подивитися, як ви живете, куди ходите. І так само підібрати ключ, щоб отримати у вас необхідні дані.

- Знаю, що на такі провокації ловляться люди літнього віку. Вони не дуже обізнані з технологіями. Чи можна так сказати?

М. Г.: - Знову ж таки, за статистикою, якої немає, можна припустити подібне. Але насправді і технології соціального хакінгу настільки просунуті, що людина, яка вважає себе абсолютно підготовленою, технічно обізнаною і так далі, цілком може суто на психологічному рівні купитися на якісь подібні речі. І від цього ніхто не застрахований.

- Раніше були історії з групами на кшталт "Синього кита", які штовхали дітей на самогубство. Чи можна сказати, що ситуація залишилася позаду?

Б.М.: - Є групи, які пропонують смертельні квести – знімати, коли стрибають перед машиною, перебігають дорогу. Час від часу це з'являється, з цим намагаються працювати. Статистики, на жаль, немає в Україні, а була одна з соціальних мереж – Ask.FM – у Європі, яка стала предметом розгляду, в тому числі, на Раді Європи. Це теж пов'язане із самогубством. Це не лише українська ситуація, але насправді з якимось засобом превентивним досить складно. Знову ж таки, якщо соціальні мережі напрацьовуватимуть свої підходи, то так, але, на жаль, залишаються смертельні квести та ігри.

- Яка мотивація у людей, які розпочинають ці квести, якщо там не вимагаються гроші?

Б.М.: - Тут здебільшого підхопити: давайте знімемо, хто краще щось зробить – наприклад, бігтиме перед авто.

- Ні, я про тих, хто провокує такі історії, залучає підлітків…

Б.М.: - Важко сказати щодо мотивації. Насправді вона може бути різною – від хворобливої фантазії до самотності, бажання стати в центрі уваги. Наприклад, я це зняв, зробив і ви можете. Щодо груп, в яких пропагуються самогубства, типу "Синього кита", тут ще складніше знайти мотивацію.

- Зараз таке загострення через технології, чи зараз ще й така епоха буремна, що у людей трохи їде дах?

Б.М.: - Є багато гаджетів, люди у них поринають. Багато хто живе у гаджетах, проводить значну частину часу. Можливо, брак комунікації, певні віртуальні можливості.

- Я читала, що у США кожен 25-й хоча б один раз стикався з погрозами порнопомсти. Я так зрозуміла, що в Україні такої статистики немає. З чого можна судити, що ця проблема таки актуальна для України? Можливо, просто українці не практикують таке знущання?

М. Г.: - Ця проблема актуальна для всіх країн, тому що тут ще питання – наскільки ми можемо ділити на країни, коли говоримо про Інтернет. Тому що інтернет-практики, які виникають у Штатах, доходять в Україну за лічені години. І навпаки. Те, що поширюється онлайн, поширюється дуже швидко між країнами. Тут скоріше між мовами є певна затримка з перекладом. Але у будь-якому разі інформація поширюється дуже швидко. І проблема щодо того, що в Україні небагато звернень щодо порнопомсти, полягає в тому, що немає куди звертатися. Немає  по що звертатися. Немає законодавства, немає, звідки чекати жодної допомоги. Проте те, що постраждалі від цього феномену є, це очевидно. Тому що технології це дозволяють.

Наприклад, серед підлітків активно поширюється так званий секстинг – це обмін повідомленнями і зображеннями сексуального характеру, який є підґрунтям для так званої порнопомсти. Подібні зображення відповідно є у людини – зображення, які можна використати, щоб скомпрометувати іншого, помститися, наприклад, за розірвані стосунки. Очевидно, що ці зображення з великою ймовірністю можуть бути використані без згоди самої людини. Ця практика достатньо проста, очевидна, і щонайгірше, вона несе дуже серйозні наслідки для самої людини. За статистикою, у Британії величезна кількість постраждалих від цього феномену, і вік абсолютно різний. Зокрема серед півтори тисячі звернень три було від дітей близько одинадцяти років. Ця практика поширюється і на такі категорії людей. Відповідно, як зізнаються постраждалі, вона завдає величезної травми самій людині. І, як зізнаються жертви, це відчуття повної втрати контролю над ситуацією, коли той контент, який є про вас в Інтернеті, компрометуючий. Це не те, на що ви давали згоду. І ви розумієте, що ви можете втратити роботу, стосунки, фактично все своє життя тільки через те, що хтось опублікував правдивий або неправдивий знімок.

- Як рекомендується діяти, коли починається шантаж з прогнозами оприлюднити знімки або відео?

Б.М.: - Треба звертатися до суду і в поліцію. Я хочу повернутися до кількісних даних щодо дітей. Насправді в Україні є гаряча телефонна лінія La Strada, яка вже у 2016-му фіксують, в тому числі, кількість звернень, пов'язаних з секстингом, кібербулінгом. І так само ще соціологічні дослідження.

А от щодо оскарження – все ж таки варто іти до суду.

- Є якісь практики з підтримки жертв порнопомсти якщо не в Україні, то за кордоном?

М. Г.: - За кордоном можна натрапити на різноманітні сайти, які пропонують інформаційну допомогу – розповідають, що це за явище, що з цим робити, як убезпечитись. Також об'єднання постраждалих людей. Здебільшого, це жінки, які діляться досвідом, навчають одна одну, що з цим робити. Працюють на те, щоб уряди відповідним чином працювали із законодавством. Такі сайти є, інформація онлайн є. Здебільшого вона англійською мовою. Українською – гаряча лінія La Strada. Можливо, вони можуть дати серйозну пораду щодо конкретних кейсів. Але принаймні в Україні наразі мені невідомо про активістські ініціативи щодо порнопомсти.

Б.М.: - Можливо, мають бути у системі протидії насильству ті інституції, які зараз створюються – можливо, вони могли б це взяти на себе.

М. Г.: - Можливо. Особливо у світлі прийняття законів з протидії домашньому насильству. В питаннях сталкінгу та порнопомсти у більшості випадків – це колишній партнер чи партнерка. Тому в якихось випадках такі дії можуть підпадати під закони проти домашнього насильства.

- Але принаймні захистити свої трудові права в Україні реально, так? Якщо звільняють людину, яка стала жертвою порнопомсти…

М. Г.: - Навряд чи офіційна версія буде, що людину звільняють за те, що онлайн з'явилося якесь її фото. Хоча може бути як завдання репутаційної шкоди компанії.

Б.М.: - На жаль, невідомо, наскільки людина зможе захистити себе потім в суді. Тому що швидше за все формальною підставою для звільнення буде якась інша причина. Так, як воно є при захисті трудових прав.

- Чи є якісь правозахисні чи активістські ініціативи, які народжуються останнім часом, у царині захисту від цифрового насильства?

М. Г.: - Наразі складно сказати. Скоріше за все, є. Але це питання настільки нове і поки маловидиме для України, що принаймні мені не спадають на думку такі організації. Але я можу просто не знати про організації, які виростають зі спільнот на місцях.

Б.М.: - У сфері кібербулінгу проти дітей є певні ініціативи і їх чимало. СтопБулінг, "Ні булінгу в освіті і школі". Ми вже кілька разів згадували La Strada – це те, що працює. Організація "Фонд благополуччя дітей" була однією з ініціаторів законопроекту про протидію булінгу. Є кілька дослідницьких організацій як Інститут дослідження проблеми екстремізму, які проводили соціологічні дослідження, пов'язані з кібербулінгом. Є організації, які пропонують розбиратися зі скаргами.

М. Г.: - Щодо сталкінгу і порнопомсти – тут ще складніше.

- Можна сказати, що Україні не вистачає активізму самих громадян?

М. Г.: - Amnesty International – активістська організація. В нас є багато активістів – як у Києві, так і у регіонах. Ми працюємо над різними питаннями – це і права жінок, і питання деокупації Криму. І загалом після Майдану українське суспільство дуже активне – є безліч організацій, ініціатив. Кожна займається певними питаннями. Було багато ініціатив, спрямованих на протидію гендерно обумовленому, сексуальному насильству.  Пам'ятаєте флешмоб "Я не боюсь сказати", який набрав величезне охоплення. Це була ініціатива абсолютно низова. Так само багато інших. Тобто там, де права жінок і сексуальне насильство – там багато відбувається. Насильство онлайн - так само важлива категорія. Тут відбувається менше. Але можливо, через те, що це питання поки що недостатньо обговорюється. Але це швидко може змінитися. Питання технологій, того, що відбувається онлайн, те, наскільки люди зараз живуть – 50% онлайн, якщо не більше. Це питання стає видимим, і я абсолютно переконана, що буде багато ініціатив, які звернуть свою увагу саме на сферу Інтернету і прав людини у цій сфері.  

Б.М.: - З'являються і міжнародні проекти. Уповноважена президента з прав дитини зараз започатковує проект з Радою Європи щодо протидії експлуатації дітей, сексуальної експлуатації з використанням інформаційних технологій. Це має бути кількарічний міжнародний проект. Можливо, йтиметься про розробку певних змін до законодавства. І програми, в тому числі, щодо відповідальності, реабілітації жертв. Певні ініціативи теж працюють.

- Щодо DocuDays, які ще дві події ви могли б порадити людям, які зацікавилися цією проблематикою?

Б.М.: - Кожна подія, починаючи з 23 березня: в iZone будуть правозахисні заходи, кілька з них 23-го, якраз будуть пов'язані з тією межею – приватність і використання інформаціцних технологій. У тому числі, кілька фільмів. Тематика цьогорічна фестивалю взагалі повністю пов'язана з темою інформаційних технологій і прав людини.

- В Україні документальних фільмів або принаймні проектів на цю тему немає?

Б.М.: - Проекти з'являються. DocuDays  працює, в тому числі, з анімаційними проектами, пов'язаними з інформаційними технологіями.