Чорнобиль і сталкери: Як стати своїм у зоні відчуження

Чорнобильська зона приваблює іноземні туристичні групи і сталкерів, які хочуть скласти про це місце власний пазл вражень. Гостей у Чорнобилі побільшало, а поліція почала влаштовувати "облави" на "нелегалів".

Чим живе зона саме зараз? Що змінилося за останні роки, а що - після виходу серіалу? Чи реально потрапити у Чорнобиль без офіційного провідника? Яких особливих правил безпеки варто дотримуватися? Чи є у зони перспектива стати потужним туристичним центром? Як розвивається інфраструктура у Чорнобилі?

- Добрий день. Вітаємо на онлайн-конференції Depo.ua. Сьогодні наша тема – "Сталкери і Чорнобиль: Як стати своїм у зоні відчудження". Також поговоримо про те, як змінилася зона за останні роки, і як, власне, вплинув наразі вже культовий серіал від HBO. Наш гість – сталкер і мандрівник Ілля Кротенко. Добрий день, Ілля.

- Добрий.

- Ілля, для початку розкажіть про свою першу мандрівку у зону. Як це було, що вас надихнуло?

- Я відвідую зону відчуження з 2011-го – тобто, вже досить давно. Що надихнуло? Ну, мабуть, бажання нових пригод. Крім того, я сам виріс у місті-супутнику атомної електростанції – місто Вараш, колишній Кузнецовськ. Це Рівненська область. І мені було цікаво побачити, як могло б виглядати моє місце, якби в ньому трапилася подібна катастрофа. Це досить давній період – дев'ять років тому.  Не було ще усвідомлення всього масштабу трагедії, хотілося просто побачити на власні очі і відчути якісь нові відчуття.

- Поїхали як сталкери?

- Ну, "поїхали"… Пішли! На той момент комерційні екскурсії вже були, але вони не давали навіть десятої частини тих можливостей, які дає відвідування нелегальної зони відчудження.

- Які у вас були найперші враження? Це було лячно чи якось захопливо?

- Це було страшно, тому що мені довелося покинути своїх колег на півдорозі і самому вертатися через особисті причини. Тобто, я йшов по дорозі вночі через ліс, довкола вили вовки, і було страшно.

- А ви готувалися до цієї найпершої мандрівки? Читали щось?

- Майже ні. На той момент вся інформація обмежувалася тематичними спільнотами у соцмережах, якимось форумами. А я на той момент навіть не був на тих форумах зареєстрований. Ми абсолютно не були готові – не було ні карт, ні GPS. Просто ми з моїм давнім другом знайшли ще хлопців, які теж хотіли відвідати зону відчудження, і разом просто вирушили в таку мандрівку.

- Був якийсь розрив стереотипів від побаченого?

- В принципі, ні. Те, що очікували побачити, те й побачили. Єдине, що мене тоді дуже вразило – це наскільки легко природа забирає своє. Тобто відвойовує ті території, які покидає людина.

- А зараз, коли туристичний потік зростає, чи страждає від цього природа? Ви це бачите чисто візуально?

- Очевидно. Місто Прип'ять вже витоптане повністю. Туристичні стежки витоптані у кілька метрів шириною. Кожного року від туристів величезну кількість сміття вивозять з Чорнобильської зони. Проблема в тому, що його по суті не вивозять звідти. Формально воно вважається радіоактивними відходами – навіть та ж кинута пляшка, хоча вона нічим не загрожує. Але її вже не можна вивезти, тому це сміття захоронюють десь там, у зоні відчуження на полігонах.

- Як вважаєте, що має зробити держава, щоб зберегти зону попри ажіотаж?

- По-перше, міняти керівництво, яке повністю і наскрізь корумповане, вивозить звідти радіоактивний метал. Виловлюють рибу, яку продають людям на ринках. Це має бути заповідник з конкретно визначеним правовим статусом і з зацікавленим у розвитку заповідника керівництвом.

- А скільки разів приблизно ви вже були в зоні?

- 15 разів. Це не найбільший показник, але вважаю, що досить великий для нелегальних походів.

- В різні пори року?

- Очевидно. У мене досвід, по суті, досвід відвідування зони відчуження у різні пори року.

- Якби ви давали пораду, коли краще зібратися для першої нелегальної поїздки у Чорнобиль?

- Очевидно, що найкращі пори року – це пізня весна або рання осінь, коли ще досить тепло, але вже не спекотно. Середня температура. Ну, і треба підлаштовуватися під відсутність комах, тому що одна з найбільших проблем – це комарі.

- Як підготуватися людям? Якщо вирішили, але нічого не знають?

- Цілком достатньо звичайного туристичного досвіду. Тобто люди, які мають досвід переходів у Карпатах або просто піших походів на довгі дистанції, вони мають бути в принципі підготовлені. У них має бути достатня кількість спорядження і достатньо фізичних сил. Єдине, в чому ще потрібно бути підготовленим, це якась морально-психологічна підготовка має бути, - буває, що немає телефонного зв'язку і по суті людина опиняється сам на сам з природним середовищем, з якимись загрозами, які воно несе. І в принципі треба бути до цього морально готовими.

- От дозиметри потрібно брати. А ще якесь спеціальне обладнання?

- Я скажу, по суті, зараз у зоні відчуження немає місць окрім рудого лісу і кількох буквально плям поблизу самої станції, де навіть теоретично можна отримати якусь шкідливу для здоров'я кількість опромінення.

- Тобто ви без дозиметра вже ходите?

- Інколи беремо. Але в принципі, кількох походів буває достатньо, щоб орієнтуватися по ситуації, знати, які місця треба обходити, а в яких можна спокійно залишатися.

- Ви були в зоні чимало разів. Що вас змушує повертатися? Чи є відкриття у останні поїздки?

- Безумовно є відкриття і в останні поїздки. Мені дуже приємно бачити повернення диких звірів у зону відчуження, коли ти там знаходиш сліди вовків, зубрів, ведмежі сліди, це захоплює і надихає. Тому що тих самих ведмедів у Київській області не було з початку XX століття, зараз вони почали повертатися. Так само зубри. У кожного сталкера є свої причини повертатися. Хтось сумує за можливістю побути без людей. Зона відчуження – це ідеальне місце, де можна усамітнитися, заглибитися в себе, відчути духовні практики тощо. Є сталкери, які можуть на місяць, два чи три у зону відчуження перебратися жити, щоб не спілкуватися з людьми. Хтось бажає зняти відеоконтент для себе. Зараз це взагалі тенденція – блогери, які масово йдуть в зону відчуження. Хтось просто любить такий формат відпочинку, який поєднує якийсь екстрим (по суті, це нелегальне відвідування, у будь-який момент тебе може спіймати поліція і вигнати з зони відчуження). У будь-який момент з тобою може трапитися екстремальна пригода. Разом з цим це недалеко від Києва і досить зручно.

- Ви кажете про диких звірів. Вам траплялося комунікувати з якимись цікавими тваринками?

- Я бачив вовків, лосів, коней, кабанів. Майже всіх тварин, присутніх в зоні відчуження, я бачив. Крім великих зубрів і ведмедів.

- А щоб безпосередньо хтось з них підійшов знайомитися, такого не було?

- Звірі – все ж такі дикі, вони лякані. В самому місті Прип'ять живе ручний лис, його звати Семен. Це більше туристична принада. Його туристи люблять годувати  бутербродами. Це єдина комунікація з твариною, щоб вона підходила знайомитися. Коні теж можуть підходити, але з ними краще не комунікувати, тому що вони досить непередбачувані. Є випадки, коли вони проявляли агресію до людей, а є випадки, коли вони біжать з цікавістю. Я так розумію, їх лісники підгодовують, тому, коли вони бачать людину, думають: "О, мене зараз погодують" і біжать до неї.

Дикі звірі тікають, коли бачать людину.

- А якісь засоби самозахисту потрібні?

- Є безумовно. Це фаєри, газові балончики. Очевидно, що треба принаймні на теоретичному рівні розуміти, як захиститися від дикої тварини у разі потенційного нападу. Але з іншого боку ведмедів у зоні відчуження не більше трьох-чотирьох, а в Карпатах їх 200. Коли ми говоримо про якусь небезпеку, набагато небезпечніше ходити в Карпати, але в Карпати ходить набагато більше туристів, і там дуже рідкісні такі випадки. Останнє, я там чув, на місцевого селянина напав у 2013-му ведмідь.

- У вас є улюблені місця? У вас є от свій ТОП-5, наприклад?

- Очевидно, що є улюблені місця у кожного сталкера, але вони непублічні і розказувати про них я не буду, хіба що можу просто описати. Є улюблена хатинка на березі ставка, в іншому місці – ще дуже давно, мабуть, ще до аварії побудоване місце відпочинку. Там великий стіл, лавка з шикарним краєвидом на пагорбі… Але називати ці місця я не буду. Зазвичай сталкери намагаються тримати в секреті подібні місця, щоб вони не дісталися іншим, не були розграбованими і сплюндрованими.

- Можете назвати п'ять табу для людей, які хочуть їхати і дивитися?

- Скажімо, у мене ж власні принципи. По-перше, нічого звідти не виносити. Це кримінальний злочин, до того ж, все, що є в зоні, має там і лишатися. Друге табу – нічого там не лишати. Я намагаюся там не залишати сміття. Третє – не вандалити. Є групи сталкерів, яким дуже цікаво покидати тумбочки, унітази, ванни з будинків дахів. Я не з таких, мені це не подобається. Це три табу для мене. Ну, і ще одне – я не воджу у зону відчуження за гроші. Я не хочу, щоб це перетворилося на мою роботу. Ті сталкери, які починають ставитися до цього як до роботи, потім втрачають інтерес до самої зони відчуження.

- А як там облаштуватися на ночівлю? Можна лишатися просто неба чи шукати закинуті будівлі?

- В принципі, ви назвали два варіанта – або просто неба, або шукати закинуті будівлі. Це не так страшно і небезпечно, як описують в нормах радіоактивної безпеки. Ночувати просто неба теж доводилося – як у звичайному поході, облаштування табору у лісі чи на березі річки.

- Розкажіть, будь ласка, про знахідки у будівлях, які вас вразили?

- Важко казати про знахідки. В принципі, все, що можна було знайти, було знайдено до нас. По суті, всі села розмародерені, все давно розікрано. В принципі, доводилося бачити старі вишиванки, вишиті картини. Вони переважно у такому стані, що їх навіть у музей на реставрацію не віддаси, тому що воно вже все загинуло. Не мені, але іншим сталкерам вдавалося знаходити якісь старовинні ікони, які ховали місцеві під підлогою, які вбереглися від мародерів. Це те, що я чув. В принципі, умовні чорні сталкери знаходять археологічні знахідки. Але винести щось із зони відчуження – це злочин. І кожен іде на цей злочин на власний страх і ризик.

- Я бачила, у вас у Facebook багато піанін, ви знаходили. А як саме виглядає типова закинута картина у зоні відчуження? От ви заходите, і що там зазвичай?

- Якщо ми говоримо про квартири у Прип'яті, всі речі і меблі, які були в цих квартирах, їх мали викинути під час ліквідації наслідків аварії. Вони всі захоронені в могильниках. Залишилися тільки найбільші предмети, які не влізли у вікно, і які солдати-ліквідатори не захотіли виносити чи викидати. Ті самі піаніно, великі шафи, великі дивани. По суті, все інше – всі меблі, якісь речі, вони з квартир у Прип'яті викинуті. Тобто, дуже рідко можна знайти щось інше, крім оцих найбільших предметів – меблів, шаф чи ліжок.

- А якісь листи особисті?

- Це вже більше по селах. Є села, де залишилося справді багато предметів, знахідок, фотографій, листівок. Це все можна знайти. Інколи навіть читається, але, на мою думку, якось неетично читати чужі листи, навіть якщо вже пройшло 33 роки.

- Тобто ви не читаєте, навіть якщо бачите?

- Намагаюся не читати насправді. Можливо, якісь дитячі зошити читаю. Мені набагато цікавіше просто побачити атмосферу.

- Якщо брати по регіонах. Куди вам йти найцікавіше?

- Власне, особисто мені найцікавіше ходити у найбільш віддалені закинуті села на кордоні з Білоруссю. Там найменші шанси зустріти іншу групу людей, там найбільше збереглося різних предметів побуту. Дуже гарно збереглися там деякі будинки. Там дуже-дуже цікавий тваринний світ, завжди можна посеред села зустріти лося чи оленя. Особисто мені найбільше цікаве це. Хтосб віддає перевагу відвідуванню самого міста Прип'ять.

- Читала, що там два роки тому відкрили хостел. Як він виглядає, що там взагалі за контингент, умови?

- Хостел – це про саме місто Чорнобиль. Це туристичний центр, який "живий". В ньому проживає від двох до трьох тисяч людей – по суті, це сезонні змінні працівники на підприємствах, на ЧАЕС, тій самій арці, сховищах відпрацьованого ядерного палива. Хостел відкрили через зростання потоку туристів. Зараз же тури пропонують не лише на день, але і на два, на три, на кілька днів. Вони ночують у Чорнобилі, там є гуртожитки, хостели для туристів.

- Якщо говорити про цивільну частину зони, чи вона якось розвивається в інфраструктурному плані – тобто, кав'ярні гламурнішають?

- Мені важко говорити, тому що я відвідую зону відчуження нелегально, в самому місті Чорнобилі не буваю. Ну, я чув, що там відкриваються нові бари і кафешки. Але у них є певний час відвідування – якщо не помиляюся, о восьмій чи дев'ятій годині вони мають закритися. Ну, щось таке розвивається. Тому що нещодавно там на КПП новий туристичний центр поставили. Все йде до того, що туристів буде більшати. Ну, і відповідно, під них змінюється інфраструктура.

- А з місцевими мешканцями, самоселами, ви колись знайомилися?

- Перетинався, але дуже близько не знайомився. В принципі, їх зараз майже не лишилося. Ті мешканці, які жили поодинці в деяких селах, їх вже не залишилося. Є групи в самому Чорнобилі, Баришеві, Теремцях – там вони живуть групами по 20-30 самоселів. І от з ними зазвичай нелегали не знайомляться. Тому що там багато місцевих мешканців співпрацює з поліцією – вони здають нелегалів.

- За гроші?

- Не думаю, що за гроші. Поліція їм чимось допомагає, а вони відповідно таким чином допомагають поліції. Там же ж немає ні пошти, ні – в деяких населених пунктів – електроенергії. Магазинів немає, крім Чорнобиля, ніде. Їм потрібна співпраця з поліцією.

- Чим взагалі живуть ці люди? Щось вирощують?

- Ну, щось вирощують… Чесно, це в більшості пенсіонери. Важко мені про них говорити, тому що я особисто з ними не перетинався. А так, знаю, що в них є і земельні ділянки, і якась живність – курки, корови тощо.

- Як реагують на туристів, зокрема, на сталкерів, крім того, що здають в поліцію?

- В поліцію здають не всі. Хтось здає, хтось – ні. Є одна відома серед сталкерів бабуся в одному селі, яка дуже позитивно ставиться до сталкерів. Зазвичай запрошує і переночувати в себе. Один знайомий розповідав, що прийшов до неї в дощ. Вона там йому і одяг допомогла висушити, і обігріла, і нагодувала. Деякі самосели є туристичними принадами. Конкретні гіди привозять туристів до конкретних самоселів. Ці самосели показують, як вони живуть. Це вже налагоджений бізнес. Потім вони від гідів якусь сотню гривень за це отримують. Люди різні.

- Серед сталкерів таке не практикується – серед тих, хто водить за гроші. Можливо, серед самоселів є більш цікаві люди…

- Ну, скажімо, як я вже казав, ті самосели, які залишилися, живуть не поодинці, а невеликими групами. І тому для нелегалів оці населені пункти відносно закриті. Ніхто не хоче туди ходити, це небезпечно.

- А молодь і дітей колись там бачили?

- Нещодавно я читав статтю, про те, що єдина дитина, народжена у зоні відчуження, зараз вже студентка, їй 18 або 19 років. Вже в Києві живе і працює. А так там дітей немає.

- Себто, грубо кажучи, 60  і старше, так?

- Ну, грубо кажучи, так. Наймолодший самосел  (але про нього останню інфу я чув у 2016-му) – Ігор Руденя. Він жив окремо, трошки дивний персонаж. Про нього навіть фільм один балтійський режисер зняв. Ну, йому десь років 40. А так переважно пенсіонери.

- Після виходу серіалу щось змінилося? Тобто, ви бачите, що там якась активна тусовка почалася?

- Після виходу серіалу я і сам не ходив у зону відчудження. Але те, що зараз говорять туристичні гіди, то да, попит у туристів зростає, це очевидно. Я так розумію, цього року очікують значно більше туристів, ніж минулого.

- Ага, є така статистика. От ви кажете, що за гроші ви не водите, але траплялося просто так водити туди іноземців?

- В принципі, так. Був момент, коли мені написала дівчина зі Словаччини. Вона настільки надихнула своїм бажанням відвідати зону відчуження разом з друзями, що я не зміг відмовити. Зводив її і її друга у зоні відчуження. Але знову ж таки, це було не за гроші.

- Яка реакція у них була? Її очікування справдилося, чи, можливо, вона розчарувалася?

- В принципі, я думаю, очікування справдилися, і вона не розчарувалася, тому що вона ще раз хоче відвідати зону відчуження. Сподобалося.

- Серед друзів і знайомих, яких ви водили, що їх найбільше вражає?

- Ну, у кожного свої інтереси. Є люди-радіофіли. Їм хочеться знайти те, що трошечки фонить, заміряти дозиметром, отримати завищені дані. Є люди, які хочуть побачити розквіт дикої природи у всій красі, диких тварин. Когось приваблює естетика постапокаліптичного світу – закинуті хати, зруйновані дороги, інфраструктурні об'єкти. В кожного свої інтереси, кожен йде заради чогось свого.

- Якщо поговорити про іноземців, кого там більше? Я от читала, що серед японців воно користується популярністю, тому що у них теж є своя історія, і вони порівнюють…

- Якщо говорити про нелегалів, найбільше наших найближчих сусідів – росіян і поляків. Але взагалі зараз географія нелегального туризму дуже росте. Це і Балтія, і німці, і американці, і британці. З екзотичних, нещодавно була сталкерська пара з Малайзії, про яку я знаю. Теж ми сміємося, нічого неполіткоректного, але є жарт про чорного сталкера – це типу такий місцевий жахливчик. Страшні історії, які розповідають між собою. А от нещодавно побачили темношкірого хлопця з Португалії, який нелегально сходив у зону відчуження. Географія росте, розширяється. Була пара з Аргентини. Вже вся планета у нас буває у зоні відчуження.

- Які ще страшилки розповідають у зоні відчуження?

- Є шикарна легенда про сталкера, якого з'їли вовки. Степан Полотно. Ця легенда була настільки якісно вигадана, що вона пішла у ЗМІ, її підхопили журналісти, про неї були репортажі на провідних телеканалах. Але це тільки легенда, я особисто знаю людей, які це вигадали. Серед містичних, окрім Чорного сталкера є історії про Чорного ліквідатора, про ведмедя, який любить влаштовувати сексуальні втіхи із туристами. Це вже більше субкультурні жарти.

- Що робить той Чорний ліквідатор чи Чорний сталкер?

- Що-завгодно. Хапає вночі. Це на рівні історій біля багаття. Сталкерські байки.

- Траплялися конфлікти з правоохоронцями? Вас колись ловили?

- Одного разу затримали. Жодного конфлікту не було. Все відповідно до закону. Я порушив певні статті адміністративного кодексу, я за це несу відповідальність. Конфлікти трапляються у сталкерів, які люблять поєднати відпочинок у зоні відчуження із вживанням алкоголю. От там можуть бути конфлікти. Є історії як сталкери бушували у відділеннях, відповідно, получали по голові. Заслужено і незаслужено. Є, в принципі, історії, що крали якісь речі у поліцейських відділках, але я не можу відповідати за ці історії, оскільки не був свідком.

- Штраф – десь 500 грн, так?

- Штраф скаладає 20-30 неоподаткованих мінімумів, від 300 до 500 грн, плюс судовий збір. Десь в районі 800.

- Є якісь сталкерські секрети, щоб зменшими ймовірність зустрічі з правоохоронцями?

- Зараз з появою серіалу пішла хвиля нових сталкерів і, відповідно, дуже активізувалася робота правоохоронних органів. Ну а так зазвичай безпечніше пересуватися вночі, не висовуватися вдень в самому місті Прип'ять, тому що коли там туристичні групи, інколи гіди здають, дзвонять поліції. Тобто якщо вдень вийти по Прип'яті разом з туристами пофотографуватися, можна потім отримати. Ну, це такі, основні. В принципі, кожен сталкер з власного досвіду знає точки, де ймовірність бути спійманими поліцією зростає. У нас теж є свої сарафанні радіо, різні чати і форуми, де ми ділимося інформацією один з одним, в яких точках де кого зловили. От нещодавно поляків зловив річковий патруль, до цього минулого року зловив кінний патруль, який до цього тривалий час існував на рівні легенди. Ми думали, що кінний патруль поліція не використовує, що це все жарти. А потім фотографії з'явилися зі спійманими сталкерами.

- Ви писали, що правоохоронці активізувалися через цей серіал і стали трохи жорсткішими?

- З одного боку, це навіть трошки добре. Бо через цю активізацію дуже багато непідготовлених людей йде. Просто читаєш і плачеш, як якісь школярі з пляшкою газованого напою і двома снікерсами перелізали цю колючу проволоку, і їх за нею ловили. І просто добре, що їх ловили, тому що далеко вони б не зайшли. Все це врешті-решт може залишитися лихом. І користуючись можливістю, звертаюся до людей, щоб ті, які непідготовлені, не наражали своє життя і здоров'я на небезпеку. Це все-таки територія, на яких дуже багато диких звірів та інших небезпек. В тому числі, нещодавно на річці віднесло одного сталкера. Це після весняних дощів. Там, де зазвичай є брод на річці, він пірнув з головою, його винесло річкою. Довелося там рятувальні служби викликати. Тобто всяке може бути.

- Люди, які йдуть непідготовленими, можливо, паляться навіть візуально? Є такий стереотип сталкера, на якого правоохоронці зразу звертають увагу?

- Стереотип сталкера – це, умовно кажучи, людина в камуфльованому одязі, дуже-дуже крутий турист. Насправді це фігня, тому що досвідчені сталкери ходять у зручному одязі. У нас є багато суперечок через це – що краще, повністю камуфляж, і бути повністю непомітним як військовий, як спецназ. Чи краще просто ходити у звичайному нормальному одязі. Але просто знати, де ходити, щоб не бути поміченим поліцією. Насправді є старі досвідчені сталкери, які можуть піти у червоній куртці, сходити і жодного разу не попастися на очі правоохоронцям чи прикордонникам.

- Бо ходять правильними стежками?

- Саме так.

- А які ви ще у ЗМІ зустрічали стереотипи про Чорнобиль, які зовсім неправильні?

- Мабуть, найочевидніший міф – це про радіацію. Ну да, вона там є… Але я завжди люблю наводити такий приклад. Найбільш радіоактивне місце, де був я, це на околицях Рудого лісу. Мені там просто було потрібно п'ять годин сидіти, щоб отримати еквівалентну дозу тій радіації, яку людина отримує від флюорографії на старому апараті.

Оце ж не просто так в радянські часи пропонували дітям не частіше, ніж один раз на рік, дорослим – ніж два рази на рік. Флюорографія, рентген на старому апараті – все воно було пов'язано з випромінюванням. І от, просто для порівняння. П'ять годин в Рудому лісі – це еквівалент однієї флюорографії. Ну, це так. Очевидно, там є інші точки, де рівень радіоактивності вищий, але як таких смертельних доз там немає. Це, мабуть, найпоширеніший міф.

Ну, і другий міф – про різних мутантів. Його зараз активно підтримують різноманітні блогери, які люблять познімати скандальний контент. Приходять, хтось один грає мутанта – там з гілочками в тіні стоїть, махає руками, а інший це знімає. І потім сотні тисяч переглядів, задоволені школярі пишуть: "Вау! Мутанти в Чорнобилі!". А блогери потім на цьому гроші роблять.

- А багато зараз фешн-блогерів? Тому що я бачу, як зараз у Instagram викладають у сукнях, цікавих фешн-образах…

- Фешн – це легальні туристи, якось заїжджають, домовляються з гідами, відходять в сторону від групи. Чи у них там якісь індивідуальні екскурсії, я не знаю. Тобто, фешн-блогери – це таке. Насправді, фотосесії у зоні відчуження влаштовували і раніше. Серіал піднімає інтерес до цього. Відповідно, люди, які люблять викласти в Instagram фоточку з незвичного місця, люблять фотографуватися, в тому числі, у Чорнобилі.

- А ви серіал дивилися?

- Дивився.

- І як вам?

- Загалом, мені сподобалося. Я прочитав анотацію до цього серіалу, що це все ж таки художній твір, не документальний, який повністю відтворює достеменно події. Тому я це сприймав саме як художній твір. Там багато неточностей у серіалі, багато того, що ми називаємо "клюквою" – перебільшень. Ніхто не сумнівається, що Радянський Союз був зло, але коли його подають настільки стереотипно – всі випивають горілку, голі шахтарі… Але насправді серіал хороший, він привертає увагу світової спільноти до тієї трагедії, яка відбулася в Україні. Емоційно він передає правильно те, що відбулося.

- Ви от ведете свій блог, відеоблог… А чи відомі вам твори про Чорнобиль – більш непопсові, про які мало хто знає і які варто подивитися? Можливо, аматорські.

- Та ні, нічого такого особливого немає. Воно або абсурдне, або неякісне. Такого рівня як цей серіал про Чорнобиль, немає.

- Як ви прогнозуєте, хайп з часом спаде, чи навпаки Чорнобиль стане ну, не на рівні з Києвом за туристичною популярністю, але десь близько?

- Очевидно, що з часом спаде. Але думаю, рік-півтора буде пік цей тривати цікавості до теми, потім буде падати.

- Які ви ще, крім Чорнобиля, відвідували більш екстремальні місця?

- Насправді, особливо ніяких. Є сталкери, які поєднують це з дігерством, руферством. Лазять по закинутих ракетних шахтах. У мене немає такого широкого шаблону зацікавленостей. Мені цікаво відвідувати зону відчуження, і на цьому мені достатньо.